Аномальна спека з сильними зливами, лісові пожежі, підтоплення, пилові бурі  – Україна і світ все частіше стикаються з наслідками глобальної зміни клімату. Однією з причин глобального потепління є зростання викидів вуглекислого газу. У 2019 році в атмосферу потрапили 38 мільярдів тонн вуглекислого газу. Викиди зросли на 0,9% в порівнянні з 2018 переважно завдяки Індії та Китаю. Водночас у країнах Європейського Союзу кількість викидів поступово скорочується. Наприклад, у 2019 році в атмосферу потрапило на 3,8% менше вуглецю, ніж за попередній рік. 

До 2050 року Європейський Союз планує стати кліматично-нейтральним, тобто припини викиди вуглекислого газу в атмосферу. «Хмарочос» дізнавався, як країни Європейського Союзу планують досягти цієї мети і яке місце України в цьому процесі.

Європейський зелений курс 

У грудні 2019 року Європейська Комісія презентувала Європейський зелений курс (ЄЗК). Це програма, головною метою якої є перехід до кліматично нейтральної Європи до 2050 року. Проміжною ціллю є 2030 рік – до того періоду викиди парникових газів планують скоротити мінімум на 50 % у порівнянні з рівнями 1990 роком.

«Зміна клімату визнана топ-загрозою глобального рівня. Жоден міжнародний захід високого рівня як економічного характеру, так безпекового не обходиться без її обговорення.  Оскільки зміни клімату вчені пов’язують в першу чергу з викидами парникових газів, то декарбонізація, зокрема, глобальний перехід на низьковуглецеві джерела енергії, – це один з заходів пом’якшення цих змін«, – пояснює ексзаступник начальника департаменту енергоефективності НАК «Нафтогаз України» Олексій Хабатюк.

11 грудня 2019 року оприлюднено Комюніке Європейської Комісії «Європейський зелений курс».  Комюніке включає Дорожню карту, що містить основні заходи у сферах, які підпадають під дію ЄЗК, а також часові рамки для їх впровадження. Європейський Парламент у цілому підтримав комюніке своєю резолюцією 15 січня 2020 року.

Європейський зелений курс передбачає прийняття стратегій у різних галузях (будівельній галузі, хімічній галузі, сільському господарстві та енергетиці), а також нових директив у сферах енергетичного оподаткування, транспорту, сільського господарства, відходів. 

Всі ці заходи будуть здійснюватися у дев’яти сферах:

• Клімат
• Енергетика
• Промислова стратегія для циркулярної економіки
• Стала і розумна мобільність
• Зелена сільськогосподарська політика
• Збереження біорізноманіття
• Нульове забруднення
• Фінансові інструменти
• ЄС як глобальний лідер. 

Однією з головних ідей ЄЗК є глобальне лідерство ЄС. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн порівнює ЄЗК з проєктом «людина на Місяці» для Європи за аналогією з Місячною програмою США 1960–х рр. Це відповідь на виклик глобальних проблем зміни клімату, забруднення, втрати біологічного різноманіття.

Досягнення цілей, окреслених ЄЗК, необхідні суттєві інвестиції. За даними Європейської Комісії, для того, щоб досягти скоротити викиди вуглецю на 50% до 2030 року необхідно 260 млрд євро додаткових щорічних інвестицій.

Європейський зелений курс сьогодні є динамічним інструментом, він ще формується. У Європейській Комісії відмічають, що перехід до кліматично нейтральної Європи потребує ефективних дій з боку сусідніх держав. До цих сусідів належить і Україна.

ЄЗК та Україна

Україна також підпадає під загрозу кліматичних змін. «Це зміна кількості опадів,  посилення частоти екстремальних кліматичних явищ – буревії, тропічні зливи, зміна температури. Це впливає на сільське господарство, на енергетику, на транспорт і на всі інші сфери життя. Не можна виділити якусь сферу, яку це не зачіпає», – відмічає Олексій Хабатюк.

У ЄС підкреслюють, що перехід до кліматично нейтральної Європи потребує ефективних дій з боку сусідніх держав, тому ЄЗК передбачає розробку «дипломатії зеленого курсу», щоб переконувати та підтримувати інших партнерів. Тому в січні 2020 року уряд України заявив про намір долучитись до ЄЗК. 

«Україна має долучитися до формування «Європейської зеленої угоди» як повноцінний гравець і стати невід’ємною частиною європейської політики у цій сфері. Для українців це означатиме енергетичну безпеку, чисте довкілля, справедливу економіку та зрештою нижчі платіжки за енергію», – заявив міністр зовнішніх справ  Дмитро Кулеба.

Втім це не перша міжнародна кліматична угода, до якої хоче долучитися Україна. Наша держава є членом Кіотського протоколу, Паризької кліматичної угоди. 

«Однак тут є два важливих моменти. З одного боку, кількість викидів в Україні дійсно скоротилася у порівнянні з 1990 роком на дві третини. Але з іншого боку, це стало наслідком падіння економіки, а не планомірної роботи по декарбонізації. Тому не зважаючи на скорочення, у нас до цього часу, на жаль, немає дієвої й послідовної політики в сфері зміни клімату, яка б пронизувала інші сектори», – відмічає Олексій Хабатюк.

Цьому є два головні пояснення. По-перше, декарбонізація економіки – це досить недешево, адже декарбонізація передбачає повну перебудову багатьох галузей економіки. По-друге, більшість українців поки не до кінця розуміють необхідність зменшення викидів в атмосферу.

Для декарбонізації економіки потрібні не просто інвестиції, а потрібні  дуже великі інвестиції. Зараз в Україні йде велике будівництво доріг, на яке витрачають десятки мільярдів гривень. Для перебудови економіки й зменшення викидів потрібно набагато більше. Наприклад, за даними Олексія Хабатюка, лише для зменшення викидів, пов’язаних із споживанням енергії для опалення житлових будинків  потрібно більше трильйона гривень. Ще близько одного трильйона гривень потрібно для перебудови української електроенергетики, щоб перейти від вугільної та газової генерації до відновлюваних джерел енергії.

«Україна й так пропустила кілька циклів оновлення технологій. У багатьох сферах у нас технології залишилися ще на рівні 60–70–х років минулого століття. Однак нам потрібно знайти фінансування та трансформувати економіку. Від того, як ми зможемо декарбонізувати економіку, залежатиме її конкурентоздатність у світі. Тут або за столом, або в меню», – пояснює ексзаступник міністра енергетики та захисту довкілля Олексій Рябчин.

Інша важлива проблема – нерозуміння важливості декарбонізації економіки більшістю населення України. Щоб змінювати ситуацію в Україні, потрібен попит знизу, з боку населення. Люди мають читати програми політичних партій і вимагати від політиків вирішення питання захисту довкілля та зменшення викидів у атмосферу.

Що це таке вуглецевий податок і які задачі він виконує 

Європейський зелений курс передбачає фінансові механізми для зменшення викидів в атмосферу. Одним з таких механізмів є так званий вуглецевий податок, який сплачують підприємства-забруднювачі.

Однією з перших  податок на викиди запровадила Швеція ще у 1991 році. Його ставка складала 250 шведських крон (24 євро) за тонну викидів вуглекислого газу. Ставка поступово збільшувалася і зараз складає 108,81 євро за тонну.

Досвід Швеції доводить, що оподаткування є дієвим інструментом стимулювання зменшення викидів вуглекислого газу. Завдяки податку викиди вуглеводнів у країні зменшилися на 23%. При цьому ВВП Швеції зросло на 60%.

Україна перейняла досвід зарубіжних країн і у 2011 році запровадила податок на викиди вуглекислого газу. Його сплачують підприємства, що викидають понад 500 тисяч тонн. За цей час розмір податку зріс 24 разу – з 40 копійок за тонну до 10 грн за тонну. До 2023 року вуглецевий податок планують збільшити в три рази  – до 30 грн на тисячу тонн. Але експерти відмічають, що це все одно дуже мало, що змусити підприємства зменшити викиди. 

Але навіть у таких умовах минулого року підприємства сплатили до бюджету 1 млрд грн вуглецевого податку. Замість інвестувати ці кошти в енергозбереження, їх використали на ремонт доріг і на соціальні виплати.

Олексій Рябчин вважає, що таке нецільове використання коштів вуглецевого неправильним. На його думку, слід створити спеціальний фонд, куди йшли б кошти від екологічного податку.

«Кошти цього фонду мають витрачатися на кліматичні ініціативи, енергозбереження, зелені проекти. Лише у такому випадку розумно говорити про необхідність підвищення податку», – резюмує Рябчин. 

Даний медіа проєкт став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку, наданій через USAID Проєкт енергетичної безпеки (ПЕБ). Грантоотримувач Проєкту - Журнал Хмарочос несе повну відповідальність за зміст публікацій, який не обов`язково відображає позицію USAID або Уряду Сполучених Штатів Америки.