Один із найвидатніших німецьких філософів сучасності Юрґен Габермас відмовляє українцям у суб’єктності та ілюструє те, що Німеччина досі не відрефлексувала свій історичний досвід. Про це йдеться у статті американського історика Тімоті Снайдера для газети Frankfurter Allgemeine.

Це відповідь на текст Габермаса, опублікований наприкінці квітня в газеті Süddeutsche Zeitung — тій, яка недавно розмістила антисемітську карикатуру на Зеленського. В есе філософ схвалює «розважливу» політику Олафа Шольца щодо ненадання Україні зброї, стверджуючи, що Європа змушена обирати між поразкою України та переростанням «локального конфлікту» в третю світову війну.

«Тверезий підхід»

Габермас претендує на раціональну, реалістичну позицію, відсторонену від емоцій, — «тверезий погляд», як він сам пише. Натомість Снайдера дивує, що при цьому мислитель відмовляє в раціональності українцям, в той час, як вони демонструють більшу розсудливість та меншу емоційність, ніж люди в інших країнах Заходу. На думку Снайдера, Габермас плутає етичні аргументи з маніпулюванням емоціями.

Німецький філософ також не розуміє героїчного дискурсу — готовності українців віддати життя за перемогу, вважаючи, що Європа перейшла до постгероїчного наративу. Він певен, що потрібно припинити страждання за будь-яку ціну. Снайдер переконаний, що Габермас не розуміє українського досвіду, перебуваючи в німецькому контексті, де образи героїв відсилають до нацистської риторики. Він також згадує Романа Ратушного як приклад героя, який у свої молоді роки боровся проти забудови зелених зон Києва.

Також Снайдер закидає Габермасу відмову надавати голос самим українцям. Перше правило постколоніального дискурсу вимагає надавати слово колонізованим. Натомість той, згадуючи президента України, навіть не називає його імені. Тільки зазначає, що Зеленський усвідомлює силу образів, тиснучи на емоції європейців. Але ж реальність значно жахливіша, ніж ті образи, які доходять до німецької аудиторії, зауважує Снайдер. Водночас єдиний східноєвропеєць, ім’я якого називає Габермас, — Путін.

Європа піддалася страху перед «ядерним попелом»

Німеччина протягом тридцяти років була під владою російської пропаганди, чого не усвідомлює Габермас. Вірогідно, саме тому він повторює російські тези про загрозу ядерної війни: мовляв, якщо загнати Путіна у глухий кут, він неодмінно застосує цю зброю. Однак досвід показує, що цього, наприклад, не сталося, коли Росія зазнала поразки у битві за Київ: Кремль просто змінив телевізійну картинку. Російську армію не можна загнати у глухий кут, наголошує Снайдер, — війська завжди можуть відступити на територію Росії.

Ця теза Габермаса базується на твердженні, що ядерна держава ніколи не може програти війну, як буцімто продемонструвала Холодна війна. Та це неправда, зауважує американський історик: США програвали Північному В’єтнаму, СРСР зазнавав поразки в Афганістані. А характеристика Холодної війни як періоду миру вказує на європоцентризм німецького мислителя, адже війни таки точилися, але не в Європі.

При цьому, переконуючи західну аудиторію в тому, що Україна не може перемогти, Габермас якраз сприяє її поразці, вмовляючи західні країни не постачати зброю. Більш того, його ставлення до ядерної зброї, як до чогось сакрального, так само робить ядерний конфлікт реальнішим.

Катастрофічні рішення Німеччини

Габермас висловлює жаль з приводу того, що «колишні пацифісти» стали закликати до озброєння України. Зі слів німецького філософа, Німеччина просто бездіяла щодо подолання залежності від російського газу. Однак до такої ситуації призвели цілком активні рішення — наголошує Снайдер — спершу рішення відмовитися від атомної енергетики, потім скандальне будівництво «Північного потоку-2», причому вже після вторгнення Росії на Донбас у 2014 році.

«Ці рішення Німеччини мали катастрофічні наслідки, — стверджує Снайдер. — Німці не можуть відмовитися від участі в цій війні. Вони вже беруть участь, і на хибному боці».

Німці мають зобов’язання перед Україною як колишні колонізатори цих земель (йдеться про нацистську окупацію) і зараз — як економічні партнери нинішніх колонізаторів. В ідеалі вони мусили дослухатися українців до війни, чи принаймні в перші дні після її початку, однак цього не було зроблено.

Читайте також: Чому сучасна Росія — фашистська держава, пояснює історик Тімоті Снайдер

Раніше словенський філософ Славой Жижек заявляв, що йому соромно за Габермаса та деяких інших лівих, які «стали гратися в пацифізм».

«Я вважаю, що уроком війни має стати те, що золота епоха Європи, — коли ми могли дозволити собі пацифізм, перебуваючи під ядерною парасолькою США, — вже завершилася. Зараз пацифізм означає моральні компроміси», — сказав він у травні на лекції для Київської школи економіки.