Протягом карантину люди вимушені були змінювати свій спосіб життя та заново відкривати територію, на якій живуть. Мешканці зрозуміли, що “потерпають” не тільки від хвороби, але й від середовища навколо — не всюди є доступ до установ охорони здоров’я, магазинів, аптек чи зелених зон. Такі обставини зробили спільноту вразливою та менш стійкою до наслідків пандемії.

Водночас широкомасштабна військова агресія росії проти України сприяла згуртуванню людей. Щодня ми бачимо, як мешканці громад об’єднуються, аби разом випікати хліб, волонтерити чи допомагати переселенцям. 

Ці випадки об’єднує одне: спільнота має бути стійкою, щоб мати змогу протистояти надзвичайній ситуації чи адаптуватися до неї. Вже зараз постає потреба не тільки відбудовувати міста, але й формувати умови для появи стійких та успішних спільнот у них. 

У цьому матеріалі ми оцінимо, які концепції та форми взаємодії між мешканцями мікрорайонів дозволять спільнотам краще та швидше досягати своїх потреб, а також розкажемо, чому Україні так важливо реорганізувати систему міського життя. 

Сусідство у межах мікрорайону та концепція 15-хвилинного міста

Спільнота кожного міста починається з найменшого — з мікрорайону, в межах якого різні люди співіснують тривалий час, а то і все своє життя. Ми звикли інтуїтивно сприймати його як місце взаємодій, підтримки, дружнього, привабливого середовища, або навпаки — як місце небезпеки, антисоціальної взаємодії, ізоляції та занедбаності. Відповідно, мікрорайон — це не тільки про певні географічні, архітектурні чи адміністративні атрибути, як-от розташування, тип будівель, наявність владних інституцій чи їх представництв, це також про людей, які в ньому живуть. Саме їх колективна взаємодія формує середовище сусідства.

Йдеться не тільки про комунікацію між мешканцями одного будинку, які, наприклад, чекають на ліфт, але й про наявність у спільноти інструментів та просторів для колективної взаємодії. Їх ще називають локальними громадськими сферами. Це поняття охоплює 4 види просторів:

• відкриті озеленені простори (парки, прибудинкові території), 
• владні інституції, освітні та лікувальні заклади, 
• простори для неформального спілкування та комерційної діяльності (магазини, кафе, торгові центри), 
• локальні ЗМІ та соціальні медіа, що створюють віртуальні публічні простори. 

Наявність цих зон дозволяє представникам спільноти знайомитися, спілкуватися, формувати зручний та безпечний простір,  а також взаємодіяти в ньому для вирішення спільних потреб.

Продовженням ідеї сусідських просторів є концепція 15-хвилинного міста, яку розробив Франк Морено. Згідно з концепцією, кожен район чи мікрорайон має основні соціальні функції для життя та роботи, а жителям не потрібно постійно їхати в центр. Її ціль полягає у зменшенні викидів вуглекислого газу та децентралізації моделі міського управління, де  досягнення концепції означає: 

• забезпечити легкий доступ до основних зручностей — їжі, медичного обслуговування;
• озеленювати території, щоб забезпечити кожному доступ до природного середовища та чистого повітря;
• створювати невеликі офісні установи, коворкінги, а також магазини роздрібної торгівлі, щоб більше людей могли працювати ближче до дому або онлайн;
• побудувати мікрорайони з різними типами житла та рівнями доступності;
• створювати пішохідні та велосипедні коридори, щоб знижувати зручність подорожей на автомобілі;
• надавати  міським просторам та об’єктам статус подвійного призначення (бібліотека — коворкінг, шкільне подвір’я — недільний ярмарок), щоб отримати максимальну віддачу від інфраструктури та сприяти ширшому залученню громади до локальних подій та заходів. 

Такі підходи показують нам, що міське життя в межах мікрорайонів не обмежується тільки житловим фондом. Для містян треба забезпечити ряд умов, щоб зробити територію зручною, доступною, економічно та соціально стійкою. Нижче пропонуємо вам поговорити про форми організації міського простору, які мотивуватимуть людей до взаємодії.

Міські городи та суперблоки як інструменти для згуртування спільноти

У 2016 році міська влада Барселони поставила собі завдання переосмислити вигляд частини міста, розробивши систему суперблоків. Кожен із них складається із 9 кварталів, окремі вулиці яких стали пішохідними зонами. Мета суперблоковості в тому, щоб створити більш зелений, справедливий і безпечний громадський простір, який сприятиме взаємодії спільноти, появі нових партнерств між мешканцями та посиленню зустрічей між сусідами. Так, діти отримують майданчики, дорослі — місця для відпочинку та спілкування, велосипедисти — спеціальні велодоріжки та суттєво нижчий автомобільний трафік. Ба більше, навіть бізнес виграє від цього, адже відсутність бар’єрів для руху пішоходів підвищує комерційну видимість закладів. 

Модель суперблоків також заохочує соціальну згуртованість та співпрацю через відкриття малих місцевих підприємств і створення нових робочих місць. При цьому необхідно уникати монокультури діяльності, тобто крім ресторанів підтримувати розвиток інших бізнесів, щоб мати змогу забезпечити інші потреби мешканців. Такий підхід дозволяє надати робочі місця людям із різними професіями, що впливає на бізнесову різноманітність району та дозволяє його економіці бути більш стійкою.

Ця ініціатива діє 6 років і вже показала позитивні результати. Так, концентрація найпоширеніших забруднювачів атмосферного повітря, оксиду азоту та суспендованих твердих частинок, зменшилася на 25% та 17% відповідно.  А всі опитані мешканці суперблока Сан-Ентоні заявили, що відчувають там більше спокою, безпеки та можливостей для соціалізації. 

Ще одним проявом взаємодії спільноти заради посилення її економічної та соціальної взаємодії є організація міських городів. У мікрорайоні Кузгунджук, що в Стамбулі, є такий простір. Мешканці протягом 20 років виборювали своє право на зелену зону, тоді як влада хотіла використати цю землю для прибуткового будівництва. Активні жителі Кузгунджука мобілізували свої ресурси і створили Асоціацію сусідів, щоб координувати дії, представляти спільноту та привертати увагу до проблеми політиків і ЗМІ. Зрештою, у 2015 році на території розміром 2 тисячі квадратних метрів відкрили міський город. 

Територія поділена на 200 ділянок: 100 через випадковий публічний жереб роздають мешканцям, а інші 100 — приватним школам. Город не тільки приніс практичну користь окремим жителям, але й став центральним місцем для мікрорайону. Там зустрічаються члени громади, а також відбуваються культурні заходи. Опитування показало, що 42 із 60 респондентів розцінюють город як відкритий зелений простір у межах району, і тільки 10 відвідують його через наявність там власних грядок. Як бачимо, міський город став не тільки місцем продовольчої безпеки для частини мешканців, але територією, де посилюються соціальні зв’язки між спільнотою.

Уроки та можливості для України

Описані вище форми та концепції організації міського простору в мікрорайонах допоможуть підвищити економічну та соціальну сталість спільнот. Десь ці підходи охоплюють значну сферу міського життя, десь — окремі території, як-от зелені зони чи міські сади. Відбудова в Україні людиноорієнтованих мікрорайонів та просторів для сусідства дозволить  отримати ряд переваг. Програма «Transparent cities/Прозорі міста» визначили їх такими: 

•  Ефективне планування міського простору

Акцент на районах та мікрорайонах як основах міського життя потребує перегляду правил планування та зонування. Люди потребують не тільки житла, але й зелених зон, дитячих майданчиків, місць для щотижневих ярмарків чи локального бізнесу. Так, муніципальна влада може збільшити мінімальну висоту або мінімальну глибину перших поверхів новобудов, щоб передбачити активне їх використання комерційними будівлями. Окрім того, міста можуть сприяти повторному використанню вже наявних будівель чи території, послаблюючи правила, які роблять перепрофілювання будівель складним. Наприклад, у Лос-Анджелесі дозволили занедбані комерційні будинки перетворювати на житлові площі, а в Роттердамі закинути критий басейн почали використовувати як робочий та концертний простір.

• Децентралізація міського життя

Якщо мікрорайон та його жителі будуть основою міського планування, критично важливі громадські послуги, інфраструктура та зелені насадження стануть доступнішими. Суттєво знизиться потреба покидати межі свого мікрорайону, щоб закупити продукти, відвідати лікаря чи прогулятися парком, адже все це люди можуть отримати у пішій доступності недалеко від дому. Так, у Ванкувері ще у 2018 році оновили політики зонування міста, включивши пункт про те, що великі забудови повинні мати продовольчі магазини та міські городи. 

• Економічна стійкість локальних спільнот

Досвід Барселони показує, що формування просторів сусідства для людей сприяє також покращенню умов для ведення бізнесу. Суперблоки зробили простір для людей комфортним і таким, який тривалий час можна не покидати. А це розширило коло потенційних покупців у магазинах чи відвідувачів кафе. Крім того, влада може стимулювати економічну стійкість спільнот не тільки через формування пішохідних просторів, але й через створення відповідних механізмів підтримки ультралокального бізнесу. Наприклад, у Парижі напівдержавне агентство “Semaest” має право першочергової купівлі покинутих магазинів, які потім здає в оренду за ціною, нижчою від ринкової, пріоритетним типам місцевих магазинів (від пекарень до книжкових магазинів).

• Збільшення соціального капіталу мешканців 

Наявність людиноорієнтованих просторів в межах районів та мікрорайонів дає мешканцям можливість ближче знайомитися та встановлювати контакти один із одним. Вони починають ідентифікувати себе як представники певної спільноти. Окрім того, вирішення локальних проблем стає швидшим, адже знайомими людям легше знайти спільну мову та визначити цілі, яких вони хочуть досягти. 

• Інтеграція переселенців у новий соціальний та економічний простір

Війна в Україні призвела до появи 6,5 млн внутрішньо переміщених осіб, з яких не всі захочуть чи зможуть повернутися до своїх домівок. Використання добросусідського підходу дозволить цим людям швидше інтегруватися в приймаючу спільноту. Так, зелені відкриті зони дадуть більше можливостей переселенцям познайомитися зі своїми сусідами, а розуміння, що локальний бізнес можливий та реальний — відкрити чи релокувати власну справу. 

Організація життя в невеликих районах впливає на міста більше, ніж може здатися на перший погляд. Все, що відбувається в межах цієї території впливає на побут містян та їхнє життя. Там представники громади вчаться взаємодіяти один з одним, а також гуртуються, щоб разом долати проблеми, виклики та загрози. Тож якщо ми хочемо будувати міста для людей, ми маємо зробити мікрорайони основою міста, а життя в них — зручним та доступним. І саме це стане підґрунтям для побудови як якісно нових міст, так і якісно нового громадянського суспільства. 

Блог підготовлено у співавторстві з керівницею програми «Transparent cities/Прозорі міста» Оленою Огороднік