Листівка зі зруйнованим окупантами театром у Маріуполі, інстаграм-сторінка «Ukrainian Modernism», фотографія пам’ятника «Засновникам Києва» у шкільному підручнику — ці графічні матеріали об’єднує те, що вони порушують законодавство України. Автор або його нащадки можуть будь-якої миті подати до суду за фотографію сучасної будівлі чи пам’ятника без дозволу. Адже публікувати фотографію будівлі, скульптури чи мозаїки, — у нас все одно, що незаконно відтворити музичний твір чи перевидати роман, не повідомивши композитора чи письменника. Усе через відсутність «свободи панорами» в Україні.

Чому важливо якнайшвидше «звільнити» українську панораму від регресивного законодавства і наскільки недолуго виглядало би дотримання чинних норм Закону «Про авторське право», з’ясовували «Хмарочос» разом з ГО «Вікімедіа Україна».

Свобода панорами — це можливість вільно фотографувати, фільмувати чи навіть малювати архітектуру, скульптуру, мозаїки, барельєфи тощо, розташовані в громадських місцях, та публікувати їх у вільному доступі. Чинне законодавство України все це забороняє. Навіть для некомерційного використання фото чи відео необхідно отримати письмовий дозвіл автора або його нащадків, якщо з часу смерті автора чи всіх членів групи авторів не минуло 70 років.

Колізія виникає через те, що для публічних просторів у нас не роблять винятку з норм про інтелектуальну власність і авторське право.

Згідно з законом, без окремого дозволу автора панорама може фігурувати на фото чи відео лише у новинах.

Таким чином, поза законом виявляються всі альбоми з українською архітектурою другої половини XX століття і сучасності, освітні матеріали, журнали, інстаграм-сторінки, листівки, путівники, фільми, реклама й навіть сторінки у Вікіпедії.

У більшості країн Заходу «свобода панорами» існує (повна або лише для некомерційного використання). В Україні вона відсутня взагалі, хоча спільнота Вікіпедії  почала працювати над її запровадженням ще з 2014 року.

Микола Козленко,
заступник голови Правління «Вікімедіа Україна», адміністратор Вікіпедії українською мовою.

«З Вікісховища постійно видаляють фотографії сучасної української архітектури. Зокрема, видалили фото будівлі Верховної Ради України, бо потрібен дозвіл від нащадків архітектора Заболотного. З будівлею Кабміну ще складніше: її співавтор Павло Абросимов помер у Москві, і формально його нащадки десь у Росії можуть вимагати гроші за використання кожної світлини Кабміну. Наразі вони цього не роблять, втім, їхати до Росії брати в них дозвіл очевидно ніхто не стане, тож це — глухий кут»

Велика кількість матеріалів про архітектуру у Вікіпедії зараз взагалі не мають ілюстрацій, що дуже шкодить освітній й туристичній галузям. Аби оминути законодавчу недосконалість, для сторінок часто обирають світлини, на яких погано видно споруду — так можна уникнути вилучення. Наприклад, модерністський готель «Салют» у Вікіпедії представлено геть не з найкращого ракурсу, а гордість сучасної архітектури — Центр Андрія Шептицького у Львові — взагалі важко розгледіти.

Через відсутність свободи панорами фактично поза законом навіть шкільні підручники, адже вони містять фотографії багатьох будівель та пам’ятників. Також чинне законодавство перешкоджає висвітленню воєнних злочинів Росії в Україні та може ускладнювати підготовку доказової бази для міжнародних судів — запровадження «свободи панорами» зараз на часі як ніколи. Адже хоча у законі про авторське право дозволяється відтворення зображень архітектури «для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою» (п.7 ч.1 ст. 21), необхідно зазначати ім’я автора (всієї авторської групи) кожної з десятків тисяч понівечених будівель — і це майже неможливо реалізувати, не говорячи вже про доцільність. Зараз свобода панорами набула значення національної безпеки.

На розгляді ВРУ наразі знаходиться Законопроєкт 5552-1, де один з пунктів легалізує свободу панорами. Його ухвалення дозволить вільно створювати та поширювати графічний контент, аби видавництва, режисери, студії, блогери тощо могли законно розповідати світу і самим українцям про Україну.

Аби краще зрозуміти, що собою являє «несвобода панорами», уявімо, що раптом усі почали виконувати чинні норми. Розглянемо на прикладах, як насправді виглядало би повне дотримання закону України про авторське право.

Театр у Маріуполі

Так виглядало би фото театру з дотриманням українського законодавства

Театр у його сучасному вигляді (до знищення окупантами) було відкрито у 1959 році. Жахливі відео напівзруйнованої будівлі після бомбардування росіян облетіли весь світ. Просто абсурдно, що зараз, коли інфопривід вщух, використовувати фото й відео театру, згідно з українським законодавством, неможливо без письмової згоди авторів або їхніх нащадків. Тобто, зняти документальний фільм чи влаштувати виставку деінде — вже протизаконно. 

Сергій Петров
редактор української Вікіпедії, представник ГО «Вікімедіа Україна» у Харківській області

«Проте в контексті фото- та відеоматеріалів з доказами воєнних злочинів Росії виникає ще складніша ситуація. Приміром, для серіалу “Чорнобиль” команда, що працювала над ним, отримувала дозволи на використання відеозображення будівель у Києві, на яких проходили зйомки фільму. Це означає, що банальне використання зображення чи відео зруйнованої внаслідок ракетного удару будівлі Харківської ОДА чи пошкодженої будівлі Харківської міської ради без згоди нащадків архітекторів цих будівель буде порушенням українського законодавства. Це також стосується і зруйнованих багатоповерхівок на Північній Салтівці у Харкові, у Бучі та Бородянці на Київщині або ж у Чернігові. Законопроєкт 5552-1 усуває цю норму, яка створює додаткові складнощі для видавців, продюсерів та інших діячів креативної індустрії, а для решти людей — непереборну перепону»

Квіти України

Так виглядало би фото «Квітів України» з дотриманням українського законодавства

Унікальну будівлю в стилі модернізму було зведено у 80-х роках, а її незаконне руйнування почали у 2021. Якби активісти замість швидкого розголосу почали шукати автора й питати його дозволу — навряд чи вдалося б вчасно відреагувати й захистити споруду. Хоча Наталія Масалова, юристка ГО «Мапа Реновації» (співорганізатора акції на захист будівлі), стверджує, що використання світлин «Квітів» було обумовлене висвітленням події. У будь-якому разі, варто відзначити, що письмового дозволу автора на руйнування його будівлі українське законодавство не вимагає.

«З будівлями модернізму ми маємо просто катастрофу. Вони здебільшого громадські — це школи, інститути, вокзали, аеропорти, будинки культури, концертні зали, цирки, спорткомплекси. Вони не захищені як пам’ятки і є ласим шматочком для любителів «оновлень», відмивання коштів і дешевого піару. Аби врятувати ці монументальні споруди, їх треба популяризувати, показувати людям, робити місцем тяжіння туристів. А для цього їх треба фотографувати і фільмувати. А цього робити не можна — треба дозвіл.

Тільки-от для “оновлень”, псування і знесення будівель, або збиття та зашивання мозаїк, ніяких дозволів від авторів мати не треба», — коментує автор інстаграм-сторінки Child of Socialism (36.2K підписників), яка розповідає про архітектуру модернізму в Україні.

Він додає, що отримати дозвіл на фільмування сучасної будівлі ще теоретично можливо, проте з архітектурою радянського періоду це майже нереально. Над модерністськими будівлями переважно працювали цілі колективи архітекторів і інженерів й практично неможливо зараз відшукати нащадків кожного з них і підписати дозвіл. 

«А ще є типові проєкти, які розроблялися інститутами й потім втілювались по всіх колишніх радянських республіках. Уявіть, автор (а їх декілька) якогось будинку культури (БК) давно помер десь в Узбецькій РСР, його нащадки розлетілися по всьому світові й навіть не чули про якийсь БК в Запоріжжі, який збудували за типовим проєктом їх батька/діда. Тому ні про які дозволи авторів не може бути й мови — нам необхідна “свобода панорами”», — коментує Child of Socialism.

Це, звісно, може бути й якийсь службовий твір, авторські права на який можуть належати цим же інститутам, але це може бути складно довести. Та й могла пройти ліквідація чи реорганізація установ.

Пам’ятник «Засновникам Києва»

Так виглядало би фото пам’ятника «Засновникам Києва» з дотриманням українського законодавства

Один із символів столиці України також незаконно фотографувати, адже пам’ятний знак встановлено лише у 1982 році. Проте у підручнику з історії за 11 клас міститься його нелегальна світлина. Та й складно знайти такий путівник, журнал чи альбом, де б не було фотографії засновників Києва. Проте скульптор Василь Бородай у 2008 році скористався своїм авторським правом та отримав через суд грошову компенсацію за друк зображення скульптури на обкладинці «Тлумачного словника української мови» (25 тисяч гривень від видавництва), на обгортці ковбаси «Сервелат Столичний» (авторський гонорар від виробника), на етикетці сиру «Подільський» (10 500 гривень від виробника) та інших гастрономічних виробів. Загалом Бородай отримав через суд майже 100 тисяч гривень за курсом 2008 року.

Верховна Рада України

Так виглядало би фото ВРУ з дотриманням українського законодавства

Світлини будівлі вилучили з Вікісховища через відсутність в Україні свободи панорами. Тепер стаття про ВРУ у Вікіпедії має лише фото інтер’єру парламенту, зроблені під час пленарних засідань. Така ж ситуація з будівлею українського Кабміну — зі сторінки на Вікіпедії фото зроблене вдень вилучили, хоча на підручнику з правознавства за 11 клас воно продовжує майоріти. Парадоксально, що підручник з правознавства не відповідає нашому законодавству.

«Станом на липень 2022 року у Вікісховищі налічується 87 млн файлів, перевірка, обговорення і вилучення тих із них, які не відповідають законодавству про “свободу панорами” — лише питання часу. Фактично будь-що споруджене за останні років 100 в Україні під питанням — на вилучення може потрапити все від будівлі Держпрому в Харкові до стадіону Арена Львів», — коментує Ольга Мілянович, членкиня Правління ГО «Вікімедіа Україна», організаційного комітету «Вікі любить пам’ятки».

Книга «Soviet Modernism. Brutalism.
Post-Modernism.
Buildings and Structures in Ukraine 1955-1991»

Так виглядала би книга з дотриманням українського законодавства

Тираж книги повністю розійшовся, що доводить затребуваність теми українського модернізму радянської доби. Проте ця робота не змогла би побачити світ, якби автори дотримувались українського законодавства про свободу панорами. Євгенія Губкіна, архітекторка та співавторка книги, прокоментувала «Хмарочосу», що знає про відсутність свободи панорами в Україні, проте, звісно, вони не отримували дозволи усіх авторів на публікацію фото їхніх будівель.

Книга також вийшла тиражем у Європі (видавництво «DOM publishers»). Те, що в Україні занепадає, в усьому світі цінують, вивчають та реставрують (а не реконструюють, залишаючи частину фундаменту, як було з павільйоном №19 на ВДНГ). Популяризація модернізму в Україні надважлива, аби його зберегти, а за її межами — аби продемонструвати унікальність та масштаби нашої культурної спадщини.

Хоч зараз сфера туризму здається неактуальною, ми воюємо за майбутнє, в якому туризм може неабияк допомогти відбудовувати економіку на тлі зацікавленості нашою країною у світі. Чинний стан речей сильно перешкоджає розвитку цієї галузі в Україні.

Інстаграм-сторінка Ukrainian Modernism (84.2K підписників)

Так виглядала би сторінка Ukrainian Modernism з дотриманням українського законодавства

Автор Інстаграм-сторінки Ukrainian Modernism Дмитро Соловйов також коментує, що знає про «свободу панорами», проте дозволів не отримує і не планує.

«Свобода панорами — така ж базова річ, як ратифікація Стамбульської конвенції, яку давно вже треба було вирішити на законодавчому рівні. Якщо ми хочемо стати дійсно європейською, цивілізованою, вільною країною, держава має забезпечити ці базові свободи», — зауважує Соловйов.