Вчені виявили, що біорозкладний пластик на практиці не розкладається. У чому проблема?

Більшість типів пластику, маркованого як придатного для компостування в домашніх умовах, насправді не розкладаються, йдеться у дослідженні британських вчених, повідомляє The Guardian.

Особливість цього дослідження в тому, що автори відкинули підхід, за якого ефективність розкладання пластику визначається в лабораторних умовах. Вони зосередилися на тому, що відбувається з «біорозкладними пакетами» на практиці.

Так, лише приблизно 10% споживачів здатні забезпечити ефективне компостування вдома, в той час, як 90% просто викидають біорозкладні пакети у смітник. Пластик опиняється на звалищі разом із органічними відходами та блокує процес розкладання.

14% пластикових пакетів і пакування, що їх люди викидають у домашні компостери, сертифіковані для промислових компостерів, а 46% не мають взагалі сертифікації — якщо на пакеті написано просто «біорозкладний», це не робить його придатним для компостування.

В експерименті взяли участь 900 британців. Вони викидали відходи в різні типи компостерів — від спеціальних відерець із хробаками до вигрібних ям. Потім учасники розкопували компост і перевіряли, чи лишилися сліди пластику. Якщо 90% пластикового пакування зникало протягом шести місяців, матеріал вважався таким, що успішно розклався. В результаті більшість компостованого пластику не розклалася, включно з 60% маркованого як Compost Home.

Загалом ідея біорозкладного пластику в тому, щоб він розкладався у таких само умовах, як і інші органічні відходи. Однак на практиці цього не відбувається. У 2019 році інші група дослідників виявила, що «біорозкладні» пакети, які провели три роки в землі чи морській воді, вцілили достатньо, щоб ходити з ними на закупи.

Промислове компостування такого пластику зазвичай відбувається у закритому середовищі, в той час, як органіку розкладають анаеробні бактерії, котрі не здатні переробляти пластик.

Скажімо, якщо у громаді організовано збір органічного сміття, люди викидають залишки продуктів у біорозкладних пакетах. Але працівники заводу, який перетворює відходи на біогаз, перед переробкою змушені перебирати сміття й відсортовувати кульки — як звичайні, так і «біопластикові». Це лише додаткові витрати ресурсів. Значно доцільніше викидати органіку в паперових пакетах.

Професор Марк Мьодовнік, автор дослідження, вважає поширення цих біорозкладних пакетів грінвошингом: виробники пропонують їх споживачам як альтернативу звичайному пластику, знаючи, що для компостування потрібні спеціальні умови.

«Скорочувати споживання та повторно використовувати — це зрештою й заощаджує гроші, однак людям це здається найменш інтуїтивним», — зазначає він.