Вчені виявили, що біорозкладний пластик на практиці не розкладається. У чому проблема?

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 120 днів. За цей час ми опублікували 24969 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

«Біорозкладні» пластикові стаканчики на пляжі в Нью-Йорку. Фото: Brian Yurasits / Unsplash

Більшість типів пластику, маркованого як придатного для компостування в домашніх умовах, насправді не розкладаються, йдеться у дослідженні британських вчених, повідомляє The Guardian.

Особливість цього дослідження в тому, що автори відкинули підхід, за якого ефективність розкладання пластику визначається в лабораторних умовах. Вони зосередилися на тому, що відбувається з «біорозкладними пакетами» на практиці.

Так, лише приблизно 10% споживачів здатні забезпечити ефективне компостування вдома, в той час, як 90% просто викидають біорозкладні пакети у смітник. Пластик опиняється на звалищі разом із органічними відходами та блокує процес розкладання.

14% пластикових пакетів і пакування, що їх люди викидають у домашні компостери, сертифіковані для промислових компостерів, а 46% не мають взагалі сертифікації — якщо на пакеті написано просто «біорозкладний», це не робить його придатним для компостування.

На біорозкладних пакетах може бути маркування COMPOST HOME, що передбачає можливість викинути його в домашній компостер, — або COMPOST INDUSTRIAL, для розкладання якого необхідні спеціальні умови промислового компостера. Докладніше

В експерименті взяли участь 900 британців. Вони викидали відходи в різні типи компостерів — від спеціальних відерець із хробаками до вигрібних ям. Потім учасники розкопували компост і перевіряли, чи лишилися сліди пластику. Якщо 90% пластикового пакування зникало протягом шести місяців, матеріал вважався таким, що успішно розклався. В результаті більшість компостованого пластику не розклалася, включно з 60% маркованого як Compost Home.

Загалом ідея біорозкладного пластику в тому, щоб він розкладався у таких само умовах, як і інші органічні відходи. Однак на практиці цього не відбувається. У 2019 році інші група дослідників виявила, що «біорозкладні» пакети, які провели три роки в землі чи морській воді, вцілили достатньо, щоб ходити з ними на закупи.

Промислове компостування такого пластику зазвичай відбувається у закритому середовищі, в той час, як органіку розкладають анаеробні бактерії, котрі не здатні переробляти пластик.

Скажімо, якщо у громаді організовано збір органічного сміття, люди викидають залишки продуктів у біорозкладних пакетах. Але працівники заводу, який перетворює відходи на біогаз, перед переробкою змушені перебирати сміття й відсортовувати кульки — як звичайні, так і «біопластикові». Це лише додаткові витрати ресурсів. Значно доцільніше викидати органіку в паперових пакетах.

Професор Марк Мьодовнік, автор дослідження, вважає поширення цих біорозкладних пакетів грінвошингом: виробники пропонують їх споживачам як альтернативу звичайному пластику, знаючи, що для компостування потрібні спеціальні умови.

«Скорочувати споживання та повторно використовувати — це зрештою й заощаджує гроші, однак людям це здається найменш інтуїтивним», — зазначає він.