Житлове питання в Україні стояло гостро весь період незалежності. Країна потребувала комплексного підходу до вирішення питання соціального житла та реконструкції застарілої забудови, стан якої  в найближчій перспективі міг посилити житлову кризу.

Повномасштабне військове вторгнення значно радикалізувало проблему. Перед країною постали виклики, досвіду розв’язання яких ми не мали попри досвід внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з 2014 року: зруйновані будинки та населені пункти, необхідність швидкого розселення великої кількості людей, які втратили житло внаслідок руйнувань або виїхали з небезпечних та окупованих регіонів. За даними звіту ООН, близько 7,7 мільйона людей змушені були покинути свої домівки та переїхати в інші регіони України.

Після 24 лютого в країні було терміново мобілізовано велику кількість кризового й тимчасового житла (готелі, гуртожитки, службові помешкання). Переобладнані нежитлові приміщення (школи, дитсадки, складські та промислові площі). Але ці кроки не можуть повністю задовольнити попит.

Ситуація в найбільш постраждалих районах Київщини

Київщина, яка опинилася під російськими атаками та окупацією в перші тижні війни, зазнала значних руйнувань. Найбільше постраждали мешканці Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Василькова. Згідно з аналітикою Світового Банку, Київській області (станом на 1 червня) було завдано шкоди на 11,2 млрд доларів США. Після звільнення Київщини та первинної оцінки нанесеної шкоди, перед місцевою владою постало питання забезпечення тимчасовим житлом людей, які втратили домівку. 

До того ж, за словами Голови КОВА Олексія Кулеби, на сьогодні в області перебуває близько 100 тисяч ВПО – тих, хто офіційно зареєстрований та отримує соціальні виплати.

Місцева влада залучена у питання забезпечення тимчасовим житлом – організовує місця компактного проживання та намагається створити там необхідні умови. Мова йде про будинки відпочинку, пансіонати, гуртожитки тощо. Станом на кінець листопада на Київщині нараховується понад 100 таких установ, де проживають понад 2500 людей, що втратили житло та внутрішньо переміщених осіб.

Також функціонує програма «Прихисток», відповідно до якої близько 56 тисяч переселенців живуть у домівках небайдужих громадян, а держава платить власникам помешкань, що їх прихистили, 900 грн на місяць за кожну людину.

Модульні містечка – швидка партнерська допомога

Одним з масових варіантів вирішення проблеми стали й модульні містечка, зведення яких розпочалося ще у травні. Пілотними проєктами стали кілька містечок в західних регіонах України, зокрема на Львівщині, де була зафіксована найбільша кількість переселенців.

На Київщині, за даними голови КОВА, також є 10 локацій із модульними містечками, де проживають переселенці та жителі Київщини, які втратили житло. Там зараз мешкає понад 2 800 осіб.

Люди, які потребують даху над головою, мають можливість оселитись у містечках, які функціонують в Ірпені, Макарові, Бородянці, Бучі, Василькові та інших населених пунктах. Наприклад, наприкінці жовтня, у Василькові було відкрите чергове модульне містечко на 352 місця.

Зараз, за словами Олексія Кулеби, додаткові корпуси добудовують в Ірпені. Туди, за інформацією Олександра Камишіна, Голови правління «Укрзалізниці» переїдуть мешканці «Залізного містечка», яке було створено із залізничних вагонів, наданих компанією, у червні та проіснувало майже шість місяців. Напередодні зими містечко УЗ припинило своє існування.

Більшість таких тимчасових помешкань надані українцям урядом Польщі. Польська сторона виготовила та транспортувала до місць розташування готові житлові модулі, рейки для встановлення та повний комплект обладнання – побутову техніку, меблі тощо. Дещо, додатково необхідне для потреб мешканців (утеплення для підлоги, ковдри, побутове приладдя, іграшки) докуповувалися зусиллями місцевих рад та волонтерів.

Хто проживає в модульних містечках

Модульні містечка – це тимчасовий прихисток для людей, чиє житло було зруйноване вщент або пошкоджене настільки, що на поточний момент непридатне для проживання. Також у містечках мешкають переселенці з тимчасово окупованих регіонів.

Щоб заселитися сюди, потрібно отримати всі необхідні документи (акт про руйнування/пошкодження житла або довідку ВПО з тимчасово окупованого регіону, склад сім’ї та інше) та подати до місцевої ради. Два рази на тиждень збирається спеціальна комісія, яка розглядає подання та визначає, хто має право на проживання у такому тимчасовому житлі та в яку чергу. Кожен випадок розглядається індивідуально.

«Порядок заселення визначають органи місцевого самоврядування. Зазвичай, першочергове право мають багатодітні сім’ї та родини з малолітніми дітьми, люди з інвалідністю I та II групи та інвалідністю внаслідок війни,  а також учасники бойових дій. У будь-якому випадку, всі, хто втратив житло та потребує тимчасового розміщення, можуть звертатись до виконавчого комітету міської або селищної ради, якщо бажають проживати у модульних містечках», – пояснює Олексій Кулеба.

Комендантка модульного поселення на 208 осіб в Бучі Оксана Поліщук розповідає, що більша частина мешканців – це місцеві, які втратили домівки внаслідок руйнувань під час активних бойових дій у передмісті Києва. Інші – переселенці з Донецької, Запорізької, Херсонської областей. В основному це родини з дітьми, пенсіонери, люди з інвалідністю, але є й студенти, й молоді сім’ї. Оксана з сім’єю і сама зараз проживає в одному з таких будиночків.

«Щойно звільнили Бучу на початку квітня, гостро постало питання розміщення людей, які втратили власне житло. З’явилися ініціативи по розселенню, однією з яких стало спорудження модульних містечок. Наше відкрили наприкінці травня. Ми були першою родиною, яка заселилася сюди, бо наша квартира в бучанській п’ятиповерхівці була зруйнована у результаті авіанальоту», – ділиться вона.

Зараз містечко заселене повністю. Змінюються мешканці нечасто, бо більшості немає куди повертатися. Договори на проживання, які відділ соцзахисту міськради заключає з людьми, розраховані на рік (як і передбачено законодавством). Що далі – поки що невідомо. Дехто сподівається отримати житло за президентською програмою «Нова Оселя», дехто планує відбудувати свої пошкоджені домівки за допомогою компенсацій від держави, частина переселенців чекають деокупації або відсунення лінії фронту та розраховує повернутися додому.

Олексій Кулеба підтверджує, що за домовленостями між Урядами України та Польщі, модульні містечка надані нашій державі на рік. Наразі йдуть перемовини щодо того, аби пролонгувати цей термін.

Більшість мешканців ще не знають, що робитимуть по закінченню терміну проживання, але зараз перед ними стоїть більш нагальне питання – як пережити в такому містечку зиму, обтяжену проблемами з електропостачанням.

Зима та відключення електрики – виклик для модульних містечок

«Наші будиночки – це по суті пластикові намети, які стоять практично на землі (фундаменту у модулів немає, тільки монтажні рейки на невеликій відстані від поверхні). Літом та восени було нормально, але з приходом холодів та довгими аварійними відключеннями світла, життя в містечках має свої незручності», – ділиться Ольга Іщенко, комендант модульного містечка на 115 осіб в Бучі.

Усі комунальні послуги у таких поселеннях залежать від електрики: опалення, нагрів води, приготування їжі тощо. Газ та будь-які інші види палива – заборонені за технікою безпеки. Коли в області почалися довготривалі відключення, мешканці зіштовхнулися зі значними побутовими ускладненнями, найважче з яких – холод.

«Коли за кілька годин без електрики та опалення модулі охолоджуються, температура в будиночках знижується до 12 градусів. До того ж немає можливості зігріти воду для чаю, термоси тепло так довго не тримають. Холод – це найбільша проблема зараз. Гарячу їжу двічі на день нам привозять з міськради, а от зігрітися самим важко, люди хворіють», – розповідає Оксана Поліщук.

Ольга Іщенко додає, що окрім низької температури, проблемою стає висока вологість та конденсат від перепаду температур, адже у будиночків немає повноцінного фундаменту. Хоча стіни мають непогане утеплення та звукоізоляцію, це не рятує від впливу вологості та появи грибку.

Отже, люди гріються як можуть. Ті, хто має можливість на цей час переміститися до родичів чи знайомих в капітальні будинки – намагаються зробити це. Але більшість такої можливості не має.

При цьому, люди не жаліються, бо розуміють, що ситуація не залежить від місцевої влади чи волонтерів. Вони вдячні за все, що для них роблять: поставки гарячого харчування, відсутність комунальних платежів (одна з умов проживання в містечках тимчасового розміщення), якісну сертифіковану електрику, яка витримує усі навантаження. Та звісно, за взаємопідтримку мешканців та стійкість наших бійців на передовій.

Перспективи тимчасового житла

Поняття «тимчасове житло» з’явилося в українському законодавстві ще 2004 року. Згідно зі статтею 132-1 чинного Житлового кодексу України – це житлові приміщення для громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання. Через вторгнення цей термін набрав неабиякої актуальності. Навіть за допомогою міжнародних партнерів, подолання поглибленої війною кризи триватиме роками. Мешканці тимчасових містечок це розуміють. Більшість з них, за словами комендантів, працюють. Місцеві переважно повернулися до своєї роботи (в області, Києві, або дистанційно), переселенці – знайшли тимчасовий підробіток або дистанційну роботу. Дехто влаштувався в місцеві заклади (школи, садочки, лікарні). До містечок приїжджають представники соцслужб: пенсійного фонду, соцзабезпечення, служби в справах дітей, щоб оформити та контролювати всі належні виплати та умови. Але придбання чи отримання постійного житла все одно лишається питанням, на яке поки що немає зрозумілої відповіді.

Україна має різнобічний досвід у цьому питанні. В тому числі пов’язаний з військовими діями на сході країни. За даними аналітичного звіту Cedos, у 2014 році тимчасові контейнерні містечка звели в семи містах України: Харкові, Павлограді, Нікополі, Запоріжжі, Дніпрі, Кам’янському та Кривому Розі, за кошти німецького урядового агентства GIZ. Попри те, що таке житло було розраховане на три роки, тисячі людей залишалися там і на початку 2022 року. Жодне з міст не змогло повністю забезпечити мешканців іншим житлом. Крім того, деякі органи місцевого самоврядування заявляли, що їм не вистачає грошей навіть на утримання цих містечок. Наприклад, у 2019 році у Павлограді мешканцям відмовилися компенсувати з міського бюджету витрати на комунальні послуги, посилаючись на брак коштів.

З іншого боку, цей механізм, ще до початку повномасштабної війни, дозволив гарантувати реалізацію права на житло для декількох тисяч людей в України. Особливо важливо, що тимчасове житло стало можливістю не залишатися на вулиці для вразливих категорій населення. Зараз, при величезних масштабах руйнувань житлового фонду, це дуже актуальне питання.

У звіті Cedos припускають, що у багатьох випадках тимчасове житло перетворювалося на постійне, бо люди не могли скористатися іншими можливостями для реалізації права на житло. Важливою характеристикою тимчасового житла мала бути «терміновість», тобто можливість швидко отримати його у надзвичайній ситуації. Проте через нестачу приміщень, зокрема вакантних, на практиці це було складно реалізувати.

Наразі важко сказати як держава та влада постраждалих внаслідок воєнних дій областей вирішуватиме питання із забезпеченням житлом. У презентованому у липні 2022 року проєкті Плану відновлення України зазначається, що розвиток неприбуткового (соціального) житла має стати однією із засад житлової політики України в майбутньому.

Особливість поточної ситуації в тому, що зараз це не тільки соціально вразливі верстви населення. Тому дехто зможе з часом вирішити житлове питання самостійно та за допомогою компенсацій. Але більшість мешканців, навіть попри важку зиму та повну невизначеність, не матиме куди їхати з тимчасових пластикових модулей.

Цей матеріал підготовлено в партнерстві з Cedos в рамках ініціативи Re.Housing for Ukraine. Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Її зміст є виключною відповідальністю аналітичного центру Cedos і Хмарочос і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та Чорноморського фонду регіонального співробітництва.