Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 44 днів. За цей час ми опублікували 24411 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Вікторія Онищенко
Українські військові крок за кроком повертають українські землі та наближають нашу перемогу. Тільки за останні місяці над раніше захопленими росією територіям знову замайоріли сотні українських прапорів.
Росія залишає після себе страждання та руйнування, знищує цілі міста та села, приносить біль в кожну оселю. Україна обов’язково поверне та відбудує усі окуповані території. І вже зараз ми розуміємо, що обсяги відновлень будуть суттєвими. Так, станом на 1 вересня 2022 року загальна сума прямих задокументованих збитків житловій та нежитловій нерухомості, іншій інфраструктурі склала понад $127.0 млрд.
Для того, щоб підвищити ефективність відбудови, нам варто звертатися до досвіду повоєнного відновлення інших країн. Вивчати їх ініціативи та проєкти, щоб мати змогу мінімізувати ризики та прорахунки.
Починаючи з травня команда Програми “Transparent cities/Прозорі міста” (Transparency International Ukraine) вивчає світовий досвід відбудови з акцентом на поради щодо початку відновлення, реалізації ефективних проєктів та практик.
У цьому матеріалі зібрали для вас найбільш яскраві “лайфхаки” відбудови іноземних міст, які колись постраждали внаслідок бойових дій.
Як починається процес відбудови?
Початок процесу відбудови відбувався в досліджуваних містах по-різному. Проте, саме цей процес визначає “фундамент” для здійснення подальших кроків.
Як показує практика, про відновлення міст варто думати, не чекаючи завершення війни. Так, відбудова Варшави розпочалася у 1945 році, ще до закінчення Другої світової війни. Причин було дві. По-перше, потрібно було забезпечити мешканців, які повернулися до столиці тимчасовим житлом. По-друге, необхідно було вирішити проблему щільної та хаотичної забудови, нестачу зелених зон та місць відпочинку, розділеність земель між тисячами приватних власників.
Розпочинати будь-які процеси необхідно зі створення генерального плану та усіх супровідних документів. Це дозволить створити загальне бачення розвитку міста, зрозуміти, які місця та будівлі стануть основними акцентами в архітектурному ансамблі міста, а також визначитися, які напрямки в архітектурі будуть домінувати.
Саме з цього розпочали відбудовувати Хіросіму. Після ядерного вибуху експерти пророкували, що наступні 75 років у Хіросімі не виросте жодної травинки. Однак на початок 1960-х її відновили майже повністю, а в 1985 у місті проживали понад мільйон мешканців Люди почали повертатися навіть попри нерозуміння, чи безпечно там після ядерного удару. На масштабну відбудову міста коштів не вистачало. Але в 1949 році Хіросіму визначили містом миру, і держава спрямувала з бюджету гроші на її відбудову.
До початку проведення будівельних робіт, нас чекає ще один важливий виклик – розчищення завалів, розбирання будівельного сміття, оцінка масштабів руйнувань. З цього починали відбудову усі. Окрім того, міста намагалися раціонально використати пустки, які утворилися після розчищення завалів. Так, у Роттердамі з таких місць робили поля з кукурудзою, щоб вирішити продовольчі проблеми. Негативний досвід щодо будівельних відходів є у Лівані. При відбудові Бейрута, влада розчищала завали, а рештки будівельного сміття перевозила до морського узбережжя. Гори будівельних відходів зберігаються там і досі.
Як владі забезпечити ефективний процес відбудови?
Ефективність прийняття владних рішень напряму впливає на те, як буде організовано процес відбудови. Тому, тут важливо врахувати ряд практичних моментів.
Перш за все повоєнне відновлення міст має враховувати історичні й культурні особливості території. Так, у британському Ковентрі під час відбудови дотримувалися цього підходу, часом додаючи нотку легкості та гумору в архітектуру. На одному з фасадів будинку зображена фігура леді Ґодіви, яка за легендою проїхала оголеною по місту, таким чином вимагаючи у свого чоловіка-графа знизити податки для мешканців. Водночас при відновленні Гданська у поляків переважало бажання відмовитися від пруської спадщини, навіть якщо місто у результаті виглядало б зовсім інакше.
Задля вибору найбільш ефективного підходу до відбудови, а також найбільш оптимальних планів відновлення потрібне розмаїття думок, яке забезпечить конкурси серед архітекторів та містопланувальників. Крім того, таке змагання дозволить створити простір для креативності. Наприклад, у Берліні до 1961 року завдяки конкурсам намагалися знайти спільні архітектурні рішення для міста, яке було поділено навпіл і знаходилося під контролем різних країн.
Ще одним з важливих моментів, на які варто звернути увагу представникам влади – це управління процесом відбудови. До прикладу, для повоєнного відновлення у Франції створили спеціальне міністерство реконструкції та міського планування. За кожним муніципалітетом закріпили архітектора чи планувальника, і виділили фінансування на відбудову. Однак без особливих умов у цьому кейсі не обійшлося: якщо місто відмовлялося від архітектора, якого йому призначили, гроші на відновлення воно теж не отримувало.
Також, представникам органів державної влади варто пам’ятати, що успішна відбудова неможлива без врахування запитів та потреб мешканців. Про це свідчить досвід більшості країн.
Наприклад, у французькому Гаврі серед мешканців проводили опитування про дорожні розв’язки, потребу в магазинах та іншій інфраструктурній складові. Окрім того, цікавилися думкою, щодо будівель та сенсів, які вони мають нести.
У Лондоні Плани відбудови популяризували через виставки: люди могли оцінити, яким їхнє місто хочуть зробити в майбутньому. Однак, інколи архітекторам не вистачало зворотного зв’язку від громади. Так, коли після 1947 року з’явилася вимога приділяти більше уваги технічним аспектам плану і пересічним мешканцям стало складно їх розуміти.
А у Бейруті, думки жителів не запитували. Тому, мешканці оцінюють відбудову міста вкрай негативно. Через те, що околиці та центр Бейрута відновлювали по-різному, ці райони дуже не схожі один на одного. Місто від цього не відчувається єдиним цілим. У різних районах живуть групи з іноді протилежними переконаннями, що створює ризики для конфронтацій.
Для того, щоб містяни активніше цікавилися відбудовою, влада повинна популяризувати цей процес. Наприклад, Роттердамі перебіг реконструкції висвітлювали у фільмах, екскурсійних автобусних турах, а також книгах із фотографіями нового міста. Натомість у Лондоні, люди обговорювали креслення та навіть матеріали, які пропонувалося використати для відбудови.
Яких помилок варто уникати?
Відбудова різних міст має досвід як перемог, так і прорахунків. Тому, Україні варто звертати увагу на всі особливості, що виникали під час відновлення.
До прикладу, після повоєнної відбудови у Варшаві з’явилися так звані функціональні зони з чітким цільовим призначенням — житлові масиви, офісні квартали, місця для відпочинку та шопінгу. Ці території перетворюються на своєрідні гетто, що не врахували максимально потреб мешканців. Виявилось, що там люди могли робити лише один тип діяльності — або відпочивати, або працювати. Це призвело до того, що масовий рух з дому на роботу та навпаки призводить до появи заторів на в’їзді до офісних кварталів чи житлових масивів.
Основний етап відбудови Роттердама завершився у 60-х роках минулого століття, і майже одразу виникли нові проблеми та невдоволеність мешканців. А все тому, що в місті було обмаль пішохідних та зелених зон, занадто великий трафік через наявність широких проспектів. Водночас через нестачу житла й культурних пам’яток, центр після закриття торгових точок спустошувався.
Показово, що цих проблем можна було уникнути, якби мешканці мали реальний, а не номінальний вплив на процеси відбудови. .
Представникам профільних відомств варто звернути увагу на організацію відбудови Бейрута та врахувати наявні там помилки. Для відбудови центру міста ліванська влада в 1994 році створила акціонерну компанію Solidere. Відкритих архітектурних конкурсів компанія не проводиа, а лише імітували прозорість — переможці визначалися завчасно. У підсумку, такий підхід до відбудови створив для міста низку проблем. Архітектори хотіли зберегти вид міста, що був прямо перед початком бойових дій, але не згадали про давні історичні часи. Мешканці Бейрута кажуть, що Solidere знищила більше, ніж було треба. Відбудова суттєво вплинула на демографію міста. Хоча загальне населення Бейрута зросло через притік людей з інших регіонів — центр міста навпаки спорожнів.
Під час відновлення міст також не варто забувати і про відновлення знакових історичних споруд, адже, як показує досвід, з часом мешканці захочуть їх повернути. Наприклад, у соціалістичному Дрездені влада була проти відновлення знакової для німців церекви Фрауенкірхе, яка була повністю зруйнована. І лише ближче до середини 70-х років ХХ століття прийшло усвідомлення, як багато місто втратило в архітектурі. Через брак коштів церкву змогли відновити лише на початку 2000-х років.
Поради щодо забезпечення ефективного процесу відбудови
На основі аналізу команда Програми “Transparent cities/Прозорі міста” радить усім сторонам, які залучені до процесу відбудови в Україні враховувати наступні моменти.
У ході відновлення потрібно давати простір для креативу й самовираження як професіоналів, так і простих людей. Місто має бути колективним та інклюзивним, участь у його відбудові мають брати всі. Система “зверху-вниз” уже не актуальна та стримує багато креативних ідей. Наприклад, у Нідерландах є незалежний дорадчий комітет. Він обговорює архітектурні проєкти із містянами, девелоперами та активістами. Після цього робить свій висновок, вносячи поради та зауваження. І тільки тоді проєкт передають на розгляд муніципалітету.
Також держава має подумати над створенням інституції, яка би об’єднала нормотворців, архітекторів та представників аналітичних центрів. Це дозволить оцінити, чого не вистачає у законодавстві для якісної відбудови і які рішення потрібно впровадити, а також побудувати нову систему планування, яка справитися з потребою у масштабній і досить швидкій відбудові.
До повоєнної відбудови не обов’язково залучати зіркових архітекторів. Обмін досвідом — це добре, але працювати треба з тими, хто розуміє локальний контекст (культурний, історичний, економічний). Потрібно залучати місцевих архітекторів, соціологів, антропологів, адже саме вони розуміють, що підходить конкретній території найкраще. Завдяки цьому можна буде враховувати природні особливості території, а також адаптувати під себе архітектурні практики.
Важливо перебудовувати спальні райони та окраїни, з акцентом на пішохідні простори, використання альтернативних джерел енергії тощо. Треба подумати і про створення місць, які мають подвійне призначення. Наприклад, у війну — це місце з запасами їжі та води, де можна сховатися від бомбардувань, а в мирний час — громадський простір. Окрім того, тимчасові будівлі не мають бути жахливими чи непродуманими, адже на їхній основі можна побудувати постійні об’єкти, як – от бібліотеки, музеї чи заклади харчування.
На хвилі перебудови містам, які не зазнали суттєвих руйнувань, теж потрібно підхопити тенденцію до змін. Якщо вони цього не зроблять, то залишаться позаду в новій міській та економічній системі.
І насамкінець: містам потрібно розширювати мережу побратимських зв’язків. Закордонні муніципалітети готові допомагати із відновленням українських міст. Так, 200 європейських міст згуртувалися заради відбудови нашої країни.
Блог підготовлено у співавторстві з керівницею програми «Transparent cities/Прозорі міста» Оленою Огороднік
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
