Вчені спроєктували місто на астероїді. Вони надихалися серіалом «Експансія»

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 272 днів. За цей час ми опублікували 23447 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Візуалізація: University of Rochester / Michael Osadciw

Вчені з Рочестерського університету, США, розробили концепт поселення на астероїді, повідомляє пресслужба закладу.

«Наше дослідження лежить на перетині науки та наукової фантастики. Ми взяли науково-фантастичну ідею, що набула популярності останнім часом, — зокрема, в таких телесеріалах, як “Експансія” від Amazon, — і запропонували спосіб використання астероїда для будівництва міста у космосі», — зазначає один з авторів Адам Франк.

Наукові фантасти нерідко використовують «циліндр О’Нілла». Американський фізик Джерард О’Нілл розробив футуристичну концепцію космічного поселення у 1972 році. Конструкція є двома сполученими циліндрами, що обертаються у протилежних напрямках. Швидкість обертання забезпечує штучну гравітацію на внутрішній поверхні та при цьому є достатньою повільною, аби поселенців не нудило.

Циліндр О’Ніла зустрічається, наприклад, у «Стар Треку» та романі «Гра Ендера» Орсона Скотта Карда. До цього концепту зверталися Джефф Безос та Ілон Маск. Один каліфорнійський стартап навіть планував збудувати за таким принципом орбітальний готель у 2027 році.

Транспортування матеріалів із Землі для будівництва такої конструкції було б надто витратним. Тому вчені з Рочестерського університету пропонують використовувати як матеріал сам астероїд — тобто перетворити еліпсоїд на порожню циліндричну оболонку.

Оскільки астероїди переважно доволі крихкі — часто це фактично скупчення дрібних частинок — автори ідеї пропонують загортати астероїд у «мішок» з дуже тонкого, але міцного вуглецевого нановолокна.

Процес виглядатиме таким чином:

астероїд рокручують, щоб створити штучну гравітацію. У результаті він почне руйнуватися;
уламки астероїда, розлітаючись, розширюватимуть мішок з вуглецевого нановолокна;
коли обгортка досягає максимального натяжіння, волокно захоплюватиме уламки;
уламки утворюватимуть шар, достатньо товстий для захисту поселенців від радіації.

За розрахунками, астероїд 300 метрів у діаметрі можна розширити до циліндричної структури, яка матиме 55 км² житлової площі, це приблизно площа Манхеттена.

Хоча це дослідження радше є теоретичною вправою, згадані авторами технології вже або розробляються, або існують і використовуються — від вуглецевих нановолокон до двигунів, здатних розкрутити астероїд.