«Ми пройшли через окупацію без води та електрики». Які рішення допоможуть містам долати такі труднощі?

Сучасний світ постійно стикається з новими викликами, які стосуються природного середовища, екологічної безпеки, поточних та прогнозованих кліматичних змін. Все це впливає на якість життя людей, економіку та продовольчу безпеку цілих країн. Війна в Україні стала новим викликом, який вже позначився не тільки на нашій країні, але й далеко за її межами

Ніхто з українців не був готовий до масованих обстрілів та можливості опинитися в окупації, жити без звичних комунальних зручностей (електрики, води, тепла). Не готувалися до цього міста і громади. Населені пункти, які першими були захоплені, не мали резервних джерел ресурсів та досвіду подолання таких викликів. Отже, мешканці мали виживати власними силами, а наслідки від руйнувань будинків, інфраструктури та екосистеми щн доведеться вирішувати десятиліттями.Саме тому вже зараз, попри війну, що триває, експерти складають плани відбудови та створюють ініціативи природоохоронних, альтернативних та «зелених» рішень, які стануть у нагоді як для міст і громад, так і для окремих домогосподарств.

Наслідки війни для міст та екосистем

З 24 лютого російські війська спричинили значні руйнування великої кількості житлових будинків та промислових об’єктів, дорожньої та енергетичної інфраструктури, а також завдали фатальної шкоди екосистемі багатьох регіонів України.

Руйнівний вплив на екосистему та природне середовище країни у поточному часі виміряти складно. Бойові дії охопили понад третину територій природно-заповідного фонду — для укріплення фортифікаційних споруд рубають ліс, важка військова техніка знищує флору й ущільнює ґрунти, від вибухів, хімічних атак і пожеж під час боїв гинуть птахи й тварини. Станом на серпень 2022 року, за даними Міндовкілля, у зоні окупації чи бойових дій знаходиться 567 тис. га лісу. Зафіксовано 321 екологічний злочин.

Загальна площа руйнацій щодня збільшується. Найбільшої шкоди, за інформацією ГО «Еколтава», зазнали Харківська, Донецька, Луганська, Київська, Сумська, Одеська, Миколаївська та Херсонські області. Деякі села повністю або частково знищено, території підтоплені, грунти та підземні води отруєні та непридатні до використання.

Наприклад, в лютому, при просуванні російський військ в напрямку Києва, було затоплене село Демидів (Димерська громада). Його мешканці опинилися у пастці, а довгострокові наслідки для екосистеми та жителів села, матимуть свій вплив ще довгий час.

Ванна з іржавою водою та затоплене селище

Власною історією виживання в окупації поділилася з «Хмарочосом» родина місцевих мешканців, Ірина та Валерій, 40 і 41 років з смт Димер, Вишгородського району Київської області.

«Димер та прилеглі населені пункти опинилися у фактичній окупації на другий день війни. Вже 25 лютого були підірвані мости у напрямку Києва, щоб зупинити просування ворожої техніки. Альтернативні шляхи евакуації були занадто небезпечні. В нас двоє дітей 9 і 12 років і ризикувати ми не могли. Тому перше, що зробили того ж дня – переїхали з квартири у п’ятиповерхівці, яка стоїть прямо над дорогою та повз яку постійно їхали колони окупантів, до друзів. Їхній приватний будинок розташований у глибині селища. Тоді ми думали, що перечекаємо там одну-дві доби, а зрештою прожили більше двох тижнів вдев’ятьох: четверо дорослих та п’ятеро дітей.

Вже в перші дні окупації – 26-27 лютого, нам повністю вимкнули електрику. Як наслідок, зупинилася котельня (опалення) та насоси, які забезпечували водопостачання. З «благ цивілізації» залишилася лише газова плита. Ми трохи готувалися до війни, робили деякі запаси їжі, питної води з бювету. Оскільки ємності з водою залишились в квартирі, кілька разів доводилось пробиратися туди машиною. Хоча це й було небезпечно – поруч з будинком стояла російська техніка та військові, яким будь-якої миті могло щось «не сподобатись».

На перший час цієї води нам вистачило. Але вона швидко скінчилася, бо дев’ять людей, постійний холод, бажання зігрітися гарячим чаєм, готування, миття посуду вичерпали всі запаси. Тоді ми почали шукати колодязі у приватному секторі, розташовані поза ділянками, та домовлятися з власниками, щоб можна було брати воду. Тягали її відрами у руках. Потім самоорганізувалися з ще кількома сусідами, знайшли генератор та свердловину. Підключалися на кілька годин на день та викачували воду.

Вода мала рудий колір, до війни ми й не уявляли, що її можна використовувати навіть у побуті. Очистити її не було ні засобів, ні часу. Ми просто наливали її у ванну з баклажок, щоб випав осад. Вона була дуже іржава, забагато заліза у складі, ми брали верхню воду і готували на ній, і пили. Понад це, пили часом навіть не кип’ячену.

Ті, хто жив біля ставка (кілька п’ятиповерхівок) брали воду для технічних потреб прямо звідти. Місцеві мешканці на волонтерських засадах набирали воду зі свердловин і розвозили для мешканців багатоквартирних будинків. У дворі одного з таких будинків мешканці облаштували вуличний туалет з ямою, щоб не витрачати воду та не «експериментувати» з каналізацією. Ним користувалися весь час окупації (понад місяць).

Дорослі були зайняті добуванням води, зв’язку, пошуком людей, з якими не могли зв’язатися, запуском генератора. Ми мали свій «пункт незламності», де заряджали людям телефони, видавали їжу, якою ділилися сусіди, ліки. У кого були великі бортові машини – збирали мусор по дворах та вивозили його на звалище.

На початку березня були дуже холодні дні, температура опускалася до -10С. Навіть у будинку йшла пара з рота. Ми ставили великий камінь на газову плиту, щоб якось нагрівати кухню. Але знаходитись там було небезпечно через постійні обстріли та великі вікна, тому дітей ми тримали у середині будинку, майже у пітьмі. Вдягали у багато шарів одягу, закутували у ковдри.

Окупанти не відкривали для нас ні гуманітарні коридори, не надавали жодної допомоги. Тому виходили ми у середині березня на свій страх і ризик, через затоплений річкою ліс, по коліна у холодній воді. Це була окрема, дуже небезпечна пригода, але ми змогли дістатися Києва, де ситуація була спокійніша та працювали комунальні мережі».

Природоорієнтовані рішення для громад

Біоплато – очищення стічних вод

Проблеми, з якими зіштовхнулися українські міста та селища під час війни, оголили усі слабкі місця інфраструктури та ставлення до природних ресурсів. І тепер завданням післявоєнної відбудови є впровадження стійких, екологічних та природоорієнтованих рішень, які допоможуть запобігти недбалості, відновити екосистеми та створити природні резерви для громад.

Експерти Всесвітнього фонду природи (WWF) у каталозі природоорієнтованих рішень пропонують та описують вже впроваджені рішення, які можуть відновити природний потенціал та допомогти мешканцям постраждалих громад у створені безпечного та раціонального середовища.

Наприклад, технологія створення біоплато для очистки стічних вод малих населених пунктів, має високу поглинальну здатність. Воно може вилучати із води азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку, важкі метали, хлориди, сульфати, нітрати, нафтопродукти, поверхнево-активні речовини, продукти життєдіяльності живих організмів та бактеріологічні забруднення. Таку очищену воду можна використовувати для зрошення, або, у критичних обставинах, для використання у побуті.

Зважаючи на те, що Україна, згідно з класифікацією ООН, є однією з найменш забезпечених країн Європи за запасами води, які формуються та доступні для використання (в нас цей показник складає близько 1,2 тис. куб м на людину на рік), люди можуть отримати від біоплато ряд цінних переваг. Завдяки йому громада може очищати побутові стічні води на рівні приватних домогосподарств або централізовано. Як наслідок, в зоні впливу скидів стічних вод покращується стан здоров’я мешканців. Зараз відомо про понад 2,5 тисячі діючих біоплато в усьому світі.

Наприклад, у селі Зорянське на Харківщині щороку зростав об’єм комунальних стічних вод. При цьому мережа очисних споруд не працювала. Тому забруднення водних об’єктів на території громади стало масштабною проблемою.

Неочищені стічні води з переповнених каналізаційних колодязів потрапляли до відкритих водойм. Через це стан місцевих водних об’єктів був незадовільним. В якості експерименту з впровадження природоорієнтованих рішень у Зорянському було встановлене поверхневе біоплато – заболочений комплекс, обладнаний штучними системами керування. Для спорудження біоплато використали природно заболочені ділянки з вільним рухом води біля ставка Беньківський. До комплексу очисних споруд увійшов відстійник-усереднювач та 4 блоки біоплато, розташовані каскадом.

Еколого-токсикологічна оцінка показала, що якість води покращується, коли вона послідовно проходить через складові комплексу. Влітку та восени відбувається повна детоксикація стічних вод. Це низькозатратне (вдвічі дешевше за альтернативні технології), але високоефективне природоорієнтоване рішення, яке приносить позитивні соціально-економічні наслідки для громади.

Дощові ставки та канави

Раціональне використання дощової води

Вже зараз в Україні існують ініціативи, впровадження яких може допомогти забезпечити базову безпеку для людей, які опинилися в ситуації обмеженого доступу до необхідних ресурсів. Наприклад, ГО «Плато» пропонує створення дощових ставків та канав – рішення, яке дозволить мати зеленим насадженням, а за необхідності людям, доступ до води в місцях, де її бракує.

Дощові садки та канави здатні поглинати, затримувати та фільтрувати до 90% води, що потрапляє на поверхню. Свою функцію вони виконують в період інтенсивних опадів. Більшу частину року садки слугують своєрідними заглибленими клумбами, які дозволяють накопичувати дощову та талу воду, наприклад із дахів.

Дощові садки у контейнерах можна ставити під стіни будівель, а розташовані на ґрунті варто розміщувати на мінімальній відстані 30–50 см (найоптимальніше — 3 м) від фундаменту.

Дренажна система дощового садка формується за допомогою ями або контейнера, ізоляційної плівки, щебеню, піску та грунту. У щебені встановлюється дренажна труба, один край якої закривається заглушкою, інший підключається до дощової каналізації.

Вартість облаштування дощового садка залежить від багатьох факторів: площі, формату, особливості локації. Наприклад бюджет облаштування такого садку у Львові площею 15 кв.м склав майже 30 тис. грн, враховуючи витратні матеріали та рослини, але без урахування вартості робіт (залучено волонтерів та небайдужих мешканців). Отже спільними коштами та зусиллями місцевих мешканців можна створити такий садок у межах громади, на кшталт Димерської, зробивши його, крім екологічного та естетичного призначення, ще й резервним джерелом води.

Крім того, за даними ГО «Плато», дощові садки та канави економлять кошти бюджету громади, які зазвичай спрямовуються на обслуговування системи каналізації та очистку води на очисних спорудах.

«Зелена відбудова» як шлях до розвитку

Багато провідних іноземних компаній та архітектурних бюро вже висловили готовність відбудувати міста України. Так, до відновлення Харкова після війни готовий приєднатися всесвітньо відомий архітектор Норман Фостер, Ірпінь допоможе відновити Венеціанський університет архітектури ІUAV, а над відбудовою Маріуполя працюватимуть експерти з Варшави, Ґданьска, Дрездена та Роттердама.

Але одним з напрямків, які входять до всіх обговорюваних планів відновлення країни, є «зелена відбудова», яка має повністю змінити ставлення до використання природних ресурсів, зробити його більш раціональним та відповідальним. Тільки таким шляхом ми можемо побудувати сучасну європейську країну, зі сприятливими умовами для життя та розвитку.

Цей матеріал створено Хмарочосом за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Map tiles by Stamen Design, under CC BY 3.0. Data by OpenStreetMap, under ODbL.