The Economist розповів історію кав’ярні, яка була центром опору в Херсоні

Тисячі жителів Херсону й області допомагали в той чи інший спосіб українській армії у час, коли територія була окупована. The Economist опублікував історію власника кав’ярні, яка була одним із осередків партизанського опору.

Вова (не справжнє ім’я), чоловік трохи за 30, мав власну кав’ярню та добудовував дім, яка почалося вторгнення. Цого дівчина була вагітна, тож вирішили не ризикувати з евакуацією.

Шпигунські навички

У рух опору Вова втягнувся поступово. Якось один із товаришів розповів, що бачив на іншому боці Дніпра позиції росіян. Незабаром надійшло повідомлення від Дениса (також несправжнє ім’я), знайомого по пейнтболу, він цікавився інфорацією. Вова передзвонив, щоб упевнитися, що розмовляє саме з цією людиною, й переповів, що чув від друга.

Неподалік від кав’ярні Вови росіяни облаштували цивільну адміністрацію, в готелях розселилися офіцери ФСБ та розвідки. Вова не хотів, аби в його кафе заходити росіяни, однак побоювався, що як закриє заклад, його швидко відберуть. Тож вирішив працювати у форматі на виніс.

З часом Вова відточив свої шпигунські навички: навчився непомітно знімати відео, так, щоб екран його iPhone не світився. Прикріпляв камеру на дах автівки та їздив містом, фіксуючи готелі й будинки, де жили окупанти. Купив російську сім-картку, щоб викликати менше підозр, користувався vpn. Щовечора видаляв усі дані з телефону.

У квітні народився син Віктор. На питання журналістів, що Вова відчував у цей час, чоловік не міг говорити кілька хвилин, його обличчям просто котилися сльози.

Центр опору

Коли потеплішало, біля кафе почали збиратися місцеві. Серед них була пенсіонерка Тетяна, колишня підприємиця. Вона жила на першому поверсі неподалік, і відчиняючи вікна, підслуховувала розмови російських військових. Вона прикидалася стурбованою бабусею й розпитувала в окупантів їхні імена, звідки вони, чи чули якісь новини.

Інший відвідувач кафе, Сергій, жив неподалік аеродрому в Чорнобаївці. Стверджує, що особлисто відповідальний за п’ять із українських ударів по аеродрому.

У червні стався вибух у кафе «Ностальгія», яке любили відвідувати росіяни, й після цього перемістилися до кафе Вови. Російські офіцери та колаборанти пили з місцевими дівчатами, танцювали на столах. Вова проходив повз із малюком на руках, запам’ятовуючи обличчя. Незабаром він із друзями знав, де жили ці люди, на яких машинах їздили, якими дорогами.

Українська розвідка створила телеграм-канал, щоб комунікувати з людьми на окупованих територіях. Отриману інформацію звіряли з супутниковими знімками, наданими американцями.

Наприкінці червня Збройні сили отримали від США ракетні системи Himars. Вова згадує, як 16 вересня грівся на сонці у парку, разом із сином у колясці. Раптом побачив скупчення людей біля будівлі суду, миттєво повідомив Дениса, а сам схопив дитину та віддалився на кілька кварталів. Менш як за пів години почув звук прильоту «хімарса».

11 листопада Херсон було звільнено.