Чи вдалося Євробаченню-2023 лишитися осторонь політики?

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 283 днів. За цей час ми опублікували 23535 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Євробачення від початку свого заснування у 1950-х роках позиціює себе як пісенний конкурс, який допомагає країнам рекламувати себе як туристичні напрямки, і всіляко намагається дистанціюватися від політики.

Цьогорічне Євробачення проходить у британському Ліверпулі від імені України, яка перемогла торік, але не може прийняти у себе конкурс через війну, розв’язану Росією. Тема війни прямо не проговорюється і не згадується. Так, між виступами виконавців показують листівки з туристичних місць України — які нічим не нагадують про бойові дії та обстріли.

Електрогурт Tvorchi, що представляє Україну, обрав доволі аполітичну місію — збір грошей на інкубатори для передчасно народжених дітей. Асоціації з війною в їхньому перформансі викликають хіба образи сталевих протезів.

Днями організатори заявили, що відмовили президенту Володимиру Зеленському у можливості виступити зі зверненням у фіналі. В офісі прем’єра Великої Британії заявили, що розчаровані: мовляв, цінності та свободи, за які бореться український народ, «не є політичними, вони є фундаментальними».

Менше з тим, деякі оглядачі називають Євробачення-2023 найполітизованішим за всю історію конкурсу.

Виступ панкгрупи Let 3 від Хорватії доволі прозоро натякає на російське вторгнення: музиканти виходять на сцену у військовій уніформі, співають про «мамо, я йду на війну, мерзенний, підлий психопат» та витягують чималенькі макети ракет.

Цілком недвозначною є й пісня «Водяний пістолет» Ремо Форрера, який презентує Швейцарію. «Коли ми були малими, ми гралися в іграшкові танчики й у солдатиків. І де ми зараз? На фронті, — йдеться у тексті. — Я не хочу бути солдатом, не хочу гратися зі спражньою кров’ю… Більше ніяких водяних пістолетів, лише мішки з тілами, на які ми перетворилися».

Під час позаконкурсного виступу українки Alyosha лунає запис звуків сирен повітряної тривоги, на сцені розігрується початок війни, прощання з солдатом, на екранах виникає листування з тими, хто евакуювався за кордон.