Урбаніст пояснює, чому Львів не став велосипедним містом

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 288 днів. За цей час ми опублікували 23569 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Попри розвинену, як для українських міст, велоінфрастурктуру велосипеди не стали надто популярним транспортом у Львові через низку чинників, вважає урбаніст і містопланувальник Олександр Шутюк, експрацівник «Інституту просторового розвитку».

Перший відрізок львівської веломережі створили у 2011 році. За десять років збудували 136 кілометрів велодоріжок і велосмуг — це найбільша мережа в Україні. Для порівняння, в Києві — менш як 60 кілометрів за значно більших розмірів міста.

Та вагомий недолік цієї мережі — її розірваність. При цьому їхати на велосипеді відрізками, де велодоріжок немає, у Львові справді складно: нерівна бруківка, трамвайні рейки, брак місця між автомобільним потоком і припаркованими автівками. Восени автомобілів більшає, а змочена дощами бруківка стає слизькою. Взимку ж пересування на велосипеді стає надто стресовим заняттям.

Суцільна веломережа не може з’явитися за один день, це процес, який триває роками і десятиліттями. Однак на думку Шутюка, помилка Львова полягала в тому, що місто покладається на капітальне будівництво. Так, велодоріжки будують майже виключно під час капремонтів вулиць. Прості та дешеві рішення — маркування велосмуги за допомогою розмітки — не практикують. Навіть коли подібні швидкі велосмуги облаштовували під час пандемії коронавірусу, Львів цей тренд проігнорував.

Такі рішення часто впроваджують у багатьох містах Європи як тимчасові. Це не лише дозволяє велосипедистам вже зараз користуватися мережею, не чекаючи на капремонт вулиці, але й слугує демо-версією відрізку інфраструктури — на цьому етапі місто може помітити недоліки рішення і врахувати їх надалі.

Стретегія прив’язки велодоріжок до капремонтів вулиць призводить також до того, що нові фрагменти мережі з’являються не там, де вони найперше потрібні велосипедистам.