На Чернігівщині жителі села самотужки реставрують 220-річну церкву (фото)
У 1805 році посеред лісу постала класицистична, вишукано оздоблена будівля, з фресками та копіями італійських ікон.
У 1805 році посеред лісу постала класицистична, вишукано оздоблена будівля, з фресками та копіями італійських ікон.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 119 днів. За цей час ми опублікували 24967 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Парафіяни села Радьківка на Чернігівщині самотужки власним коштом реставрують церкву-пам’ятку класицизму.
У XVIII столітті хутір належав родині Раковичів, представникам козацької старшини. За хутором, серед лісу, вони спершу збудували дерев’яну церкву, а потім почали зводити кам’яну. Вознесенський храм освятили 1805 року.
Таким чином посеред лісу постала класицистична, вишукано оздоблена будівля, з фресками та копіями італійських ікон.
Згодом з північної сторони Раковичі прибудували храм Олександра Невського, який не зберігся.
За радянських часів церкву використовували як зерносховище. В останні роки перед початком реставрації будівля перебувала в руїнах. Коли через пожежу обвалився дах — місцеві кажуть, що наркозалежні розпалювали грубку і варили наркотики — будівля заросла деревами.
У 2010 році тут створили чоловічий монастир УПЦ КП на чолі з отцем Петром (Павлом Репетухою). Він із парафіянами відбудовує церкву самотужки.
«То було сумне видовище: ліс густо ішов і переходив на стіни і дах, на даху росли дерева, корінням рвали покрівлю, руйнували фасади, до храму не можна було підійти. Три роки ми займалися лісоповалом, випилювали навколо, щоб була дорога і якийсь простір», — згадує настоятель храму.
Хтось із парафіян жертвує гроші з зарплати, хтось допомагає працею. Є пенсіонери, які працюють і передають на храм всю пенсію.
Як видно з фотографій, фрески на стінах не збереглися. Не збереглися й іконостас та інші ікони й церковне начиння.
Про відновлення добудови — храму Олександра Невського — поки не йдеться. Спершу потрібно розробити проєкт на основі історичних документів — встановити, який ця будівля мала вигляд.
Двері церкви відчинені постійно, її не закривають навіть вночі.
«Замикати двері храму — то висловлювати недовіру людям, а ми довіряємо нашим прихожанам, — пояснює отець Петро. — Коли ми почали ремонтні роботи — забили вікна поліетиленовою плівкою, встановили слабенькі тимчасові двері — Господь підказав: не треба тут замка. Адже хороші люди приходять із добром, а для злодія перепон немає».
© Хмарочос | 2024
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті