В Українському домі в Києві триває ретроспективна виставка творчості Алли Горської. Вона відкрилася 14 березня та працюватиме до 28 квітня.

Біля входу не зникають черги, а до фотографії Горської люди щодня приносять квіти. У перші три дні виставку відвідало близько чотирьох тисяч відвідувачів, повідомила директорка Українського дому Ольга Вієру.

«На екскурсії виставкою в неділю було пару сотень людей. Вони не хотіли просто дивитися. Вони хотіли знати», — пише арткураторка Катя Тейлор.

«Виставка “Алла Горська. Боривітер” і для мене стала відкриттям. Незважаючи на те, що я знала, читала, бачила про неї, вона вразила і глибиною дослідження, і масштабом особистості самої художниці. Дуже часто так трапляється з українцями: думаєш, що це хороший художник, а він — величний», — додає вона.

Алла Горська створювала живопис, графіку, сценографічні рішення вистав. На сході України, у Донецьку та Маріуполі зокрема, її мозаїчні панно прикрашали будівлі. Більшість із цих монументальних творів втрачено.

Для виставки «Алла Горська. Боривітер» зібрали понад 100 творів. Робота під кураторством Олени Грозовської тривала щонайменше пів року.

«Деякі твори ми не ризикнули включити в експозицію. Сподіваємось, глядач побачить їх у вигляді ілюстрацій до монографії Горської, яку ми готуємо до друку. Йдеться, зокрема, про флоромозаїку “Земля” — об’ємне панно з попередньо відшліфованих та розфарбованих зерен, насіння та кісточок плодів рослин. Цю техніку розробляв художник Григорій Синиця, якого Горська вважала вчителем. На жаль, органічні елементи панно з часом втратили форму, тож воно потребує реставрації», — розповідає Грозовська Forbes.

Спеціально для виставки сучасні митці Олексій Сай і Микола Марусик створили відеосвітлову інсталяцію за мотивами знищеного 60 років тому вітражу «Шевченко. Мати».

«Я навчалась у червоному корпусі університету Шевченка і знаю цю історію ще зі студентських часів. Відтворений вітраж — важливе свідчення, що є речі, які не можна знищити, навіть взявши у руки молоток і почавши їх трощити», — згадує правозахисниця Олександра Матвійчук, лауреатка Нобелівської премії миру.

В одній із зал немає живописних робіт — там розміщено тексти спогадів про історію з похованнями у Биківні. У серпні 1962 року Алла Горська, Василь Симоненко та Лесь Танюк віднайшли таємний могильник жертв НКВС. Митці вперше заговорили про цей страшний злочин і наразилися на репресії.

Горська зазнавала переслідувань і утисків як дисидентка, її виключали зі Спілки художників, роботи демонтували. У 1970 році 41-річну художницю було вбито у квартирі свекра у Василькові. Слідчі назвали це побутовим вбивством, скоєним нібито свекром, який наступного дня наклав на себе руки.

«Мене вразили документи доносів КДБ, які фіксували всіх тих, хто прийшов попрощатись з художницею, там безліч відомих прізвищ, це люди, які були на похованні, далі за всіма ними були слідкування, арешти КДБ. А ще “совєти” дуже переживали, що будуть повстання», — пише відвідувачка виставки Каталіна Гладка.