Південь України потерпає від масованих обстрілів, через що гинуть люди та страждають будівлі й інфраструктура. Така ситуація склалась, зокрема, в Херсоні. Місто звільнили від російських окупантів в листопаді 2022 року, але з того часу воно постійно перебуває під артилерійськими та ракетними обстрілами. На початок лютого 2024 року тут пошкоджено 3 618 будинки, деякі з них мають культурну цінність.
Понад 50 років центр Херсона прикрашає кіноконцертний зал «Ювілейний» – модерністська споруда унікальної форми. Під час окупації міста росіяни облаштували в будівлі так званий «центр гуманітарної допомоги» та штаб однієї з російських партій, а залишаючи Херсон, розграбували обладнання та залишили після себе купи сміття. «Ювілейний» тричі ставав жертвою обстрілів – унаслідок «прильотів» у залі повибивало вікна, постраждали алюмінієві панелі на фасаді та мозаїчне панно. «Хмарочос» розповідає історію комплексу та запутє думки експертів щодо майбутнього модерністського спадку.
Історія «Ювілейного»
Кіноконцертний зал «Ювілейний» зведений у 1970 році, розповідає музейний фахівець та архітектор родом з Херсона Сергій Дяченко. Місцеві називали будівлю «кашкет» – через сідлоподібне покриття з арками, нахиленими у протилежні боки. Така форма покрівлі не була новою на той час – її «запозичили» з-за кордону. Хто ж придумав цю конструкцію та як вона зʼявилась у Херсоні?
Таку сідлоподібну форму (ред. – її ще називають гіпар) у 1950 році вперше використав американський архітектор Метью Новицькі для арени Dorton у місті Ролі, штат Північна Кароліна. Щоб легше її уявити, пригадайте форму чіпсів Pringles. Така форма є міцною за рахунок своєї вигнутості, тож потребує менше будівельних матеріалів та коштів на зведення.
Гіпар створюють із прямих балок, кожну з яких розташовують під невеликим кутом відносно до попередньої, утворюючи вигин. Потім конструкцію вкривають опалубкою (тимчасова конструкція для відливання деталей – ред.) і заливають бетоном. Коли суміш затвердіває, опалубку знімають.
В Україні будівлю у формі гіпара вперше звели у Харкові. У 1958-1959 роках у місті провели конкурс на перекриття літнього театру у парку Шевченка, переможцем якого став проєкт архітектора Вадима Васильєва. Він запропонував нахилити сідлоподібну конструкцію та звузити її у нижній частині, щоб повторити контури наявного майданчика театру.
Згодом схожа будівля зʼявилась у Херсоні – будівництво кіноконцертного залу тривало з 1968 по 1970 рік, а над проєктом працювали Григорій Соколовський та Галина Скрипченко. Фасад комплексу прикрасила мозаїчна робота Фелікса Кідера – автор захоплювався степами Херсонщини, тож вирішив передати їх образ у своїй роботі. Кідер був талановитим херсонським художником-графіком, який іноді співпрацював з архітекторами – лірично-степова мозаїка на фасаді «Ювілейного» стала однією з його небагатьох монументальних робіт.
Яке значення мав «Ювілейний» для херсонців?
Для херсонців кіноконцертний зал (ККЗ) «Ювілейний» був унікальною спорудою, каже Сергій Дяченко. Тут встановлений кіноекран, який до 1990-х років був найбільшим у місті, але перед повномасштабним вторгненням «Ювілейний» був відоміший саме як концертний зал, який може вміщувати до 1 500 глядачів. Сцена є цікавою для артистів, адже вона не класичної прямокутної форми, а вибудувана півколом.
«Ювілейний» є своєрідним містком між давниною та сучасністю: він розташовується одразу поруч з Херсонською фортецею – найстарішою будівлею міста. Незвична конструкція цього комплексу вдало вписалась у площу, створивши цікавий архітектурний контраст, вважає Сергій. На цій площі до повномасштабного вторгнення проводили різноманітні заходи та ярмарки, а взимку тут встановлювали головну ялинку міста.
У 2019 році біля «Ювілейного» відкрили меморіальний сквер, присвячений депортації кримських татар радянською владою. Щороку киримли збирались біля меморіалу вшанувати памʼять тих, хто зазнав примусового виселення. Це місце можна назвати дискутивним, каже Дяченко, адже поруч за валом похований Григорій Потьомкін – засновник міста, що здійснював російську колонізацію Кримського ханства та земель Османської імперії, використовуючи Херсонську фортецю як плацдарм. На жаль, під час одного з обстрілів, памʼятний знак у меморіальному сквері пошкодив уламок снаряда, що влучив у «Ювілейний».
У якому стані зараз споруда та що на неї чекає?
Хоч фасад «Ювілейного» і пошкоджений, сама будівля вціліла і її можна відновити. Навіть руйнування усього головного фасаду, за умови збереження арки, не вплине на цілісність будівлі, адже вона врівноважена вантами з протилежною аркою – а ребра на фасаді, схожі на колони, виконують суто декоративну функцію, розповідає Дяченко. «Ювілейний» наразі пустує, адже розташований у прибережній частині Херсона, яку інтенсивно обстрілюють, тож перебувати там небезпечно. Поки що відновлення комплексу не обговорюють у публічному просторі, , допоки лівий берег Херсонщини не буде звільнено.
Якщо комплекс не зазнає значних ушкоджень до закінчення війни, його варто відновити у первісному вигляді, вважає Сергій. Чудовим прикладом є відновлення ККЗ «Україна» у Харкові. У 2019-2021 роках у комплексі провели реконструкцію, під час якої покращили акустику зали, провели капітальний ремонт даху, відновили мозаїку на вхідній групі та вивіску з оригінальним шрифтом.
Які тонкощі відновлення модерністських будівель?
В Херсоні, окрім «Ювілейного», є ще кілька цікавих модерністських будівель – бібліотека імені О.Гончара, готель «Фрегат», комплекс редакції газети «Наддніпрянська правда», будівля міськради, головпоштамт та кілька інших. На жаль, деякі з них були пошкоджені обстрілами, зокрема бібліотека, яку планують демонтувати. На думку Дяченка, її можна було б врятувати. Проте не лише обстріли спотворюють модерністські споруди.
«У бібліотеці імені Гончара ще до повномасштабного вторгнення замінили оригінальні вікна, встановивши різні на кожному поверсі. Через це початковий вигляд будівлі було спотворено і вона втратила певну цінність. Такі незначні, на перший погляд, зміни відбуваються на багатьох пам’ятках модернізму, які є надзвичайно вразливими до цього та втрачають свою первісну ідею. Тож люди й кажуть “навіщо такі будівлі відновлювати?”», – ділиться Сергій.
Для модерністської споруди вікна є частиною архітектурного рішення. У деяких містечках та селах Херсонщини центри культури, які зазвичай є головним осередком цих населених пунктів, настільки спотворені, що жителі не бачать в них цінності, каже архітектор.
В Європі активно застосовують метод відтворення початкової ідеї архітектора під час реставрації будівель – тобто під час відновлення враховують первісний задум. На думку Дяченка, саме такий підхід – варто застосовувати під час відновлення модерністських споруд, зокрема «Ювілейного».
Щодо декоративних елементів модерністських споруд, зокрема монументального мистецтва, то його – доцільно відновлювати лише тоді, коли це можна зробити якісно, вважає мистецтвознавиця та кураторка проєкту Soviet mosaics in Ukraine Євгенія Моляр. Наприклад, якщо мозаїка пошкоджена, її не обовʼязково відновлювати – можна законсервувати твір та залишити його у такому вигляді, адже пошкодження теж є частиною історії. Відновлення – це “твір за мотивами”, а відтворити роботу в оригінальному вигляді дуже важко, каже Євгені Моляр. Багато мозаїк в Україні створено з лисичанської смальти, яку вже давно не виготовляють, тож різниця між матеріалами буде помітна, а от, якщо твір виконаний з плитки чи каменю, його відреставрувати легше.
Мозаїчне панно на «Ювілейному» авторства Фелікса Кідера не має видимих руйнувань, проте його основа може бути пошкоджена вибуховою хвилею. Таку мозаїку складно реставрувати, адже вона виконана у техніці прямого набору – тобто елементи викладені безпосередньо на стіні комплексу. Цю мозаїку – варто законсервувати та, за можливості, перевірити матеріал основи і укріпити її, вважає Євгенія.
Як ставлення до модернізму визначає його подальшу долю?
У 2020 році в Херсоні реалізували художньо-урбаністичний проєкт «Херсонський модернізм: назад у майбутнє», під час якого фахівці досліджували модерністську спадщину, обговорювали її майбутнє та популяризували її серед населення. Один з учасників проєкту описав архітектуру модернізму так:
«Для мене модерністська архітектура завжди була дуже сірою, а цей проєкт показав, що в неї є своя цінність. Я почав її розуміти, але вона все одно мені не близька», – переповідає слова фотографа Дяченко.
Це бачення панувало серед переважної більшості херсонців до повномасштабного вторгнення. Таке ставлення сформувала в тому числі масова типова забудова, яка зараз існує разом з хаотичною рекламою, «цар-балконами» та різноманітними перебудовами, що спотворюють первісний вигляд будівель. Це стосується і «Ювілейного» – за останні десятиліття його фасад завісили різноманітною рекламою та афішами. Окрім цього, ще з 60-х років панувала думка, що модернізм – це «архітектура бідних», а будівлі мають мінімалістичний вигляд через неможливість зробити «гарніше», каже Дяченко.
Наразі на Півдні немає більш-менш впливової соціально-культурної групи, якій близький модернізм. Дискусії щодо збереження модерністської спадщини переважно виникають на професійному рівні, а звичайні мешканці південних міст заклопотані виживанням, підсумовує Кравчук.
З початком повномасштабного вторгнення ставлення до архітектури модернізму лише погіршилось – радянська спадщина почала викликати у людей значно більше роздратування та ненависті, розповідає Євгенія Моляр. Російська пропаганда активно використовує наратив про те, що все радянське є насправді російським, а в часи, коли росіяни використовують радянську символіку, руйнуючи нашу країну та вбиваючи людей, радянська спадщина викликає ще більшу відразу.
«Супротив російській пропаганді і деколоніальний поступ повинен полягати у присвоєнні української радянської спадщини. Адже вона була створена українськими архітекторами та художниками», – вважає Євгенія Моляр.
Деякі архітектори пропонують відбудовувати українські міста «з чистого аркуша». Цей підхід не є правильним, адже у кожного міста є своя історія, а у тих, що були засновані у радянський період – це лише історія радянської доби, каже Євгенія. – З іншого боку, люди, які після перемоги повернуться у зруйновані міста, не захочуть відновлювати радянську спадщину, адже у них вона асоціюється з російськими окупантами. Якщо в інших пострадянських країнах доцільно проводити обговорення щодо збереження радянської спадщини, то в Україні наразі ця дискусія неможлива – ця тема дуже болюча і емоційна, підсумовує Євгенія.
Цю тезу підтверджує Сергій Дяченко – наразі для херсонців питання збереження спадщини модернізму не є пріоритетним, адже місто щодня – перебуває під обстрілами, від яких гинуть люди.
Тому питаннями охорони спадщини наразі можуть займатись лише представники професійних спільнот. Підготовка досліджень та пропозицій, документація пошкоджень – все це стане в нагоді в майбутньому, коли настане час дій. Ми маємо поставити питання, як можуть використовуватись ці будівлі? Відповідь на нього допоможе спланувати як майбутню відбудову, так і зрозуміти місце цієї архітектури в українському суспільстві.
Цей матеріал створений ГО «Хмарочос» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті