Типова модерністська забудова давно стала темою для гострих дискусій. Хтось вважає, що вона не має жодної цінності, адже позбавлена індивідуальності, а хтось бачить в ній красу та лаконічність. Під час повномасштабної війни проблеми з забудовою радянського періоду загострились, адже багато будівель страждає від обстрілів російської армії, і виникає питання: чи варто відновлювати їх у первісному вигляді?
Одним з прикладів типової забудови є Херсонська обласна бібліотека імені Гончара. Наразі будівля знаходиться у понівеченому стані через влучання снарядів і її подальша доля під питанням. «Хмарочос» поспілкувався з експертами у сфері архітектури та мистецтвознавства і дізнався про історію бібліотеки, появу типової забудови в Україні, її переваги та недоліки, а також цінність таких будівель.
Типові проєкти – це лише радянський спадок?
Типові проєкти зʼявилися ще у стародавньому світі – варто лише подивитись на храми цього періоду, розповідає музейний фахівець та архітектор родом з Херсона Сергій Дяченко. У часи Російської імперії типове будівництво також практикували, адже кожен індивідуальний проєкт потрібно було затверджувати у Петербурзі, а це займало багато часу. Тож процедуру вирішили спростити: досвідчені архітектори розробляли архітектурні проєкти, які потім формували в альбоми та розсилали по губернських центрах, розповідає Дяченко. Людина, що планувала звести будівлю, обирала проєкт, який їй був більше до вподоби, сплачувала за нього податок і могла розпочинати будівництво. Якщо ж власник ділянки обирав самостійну розробку проєкту, на це могло піти кілька років та значно більше коштів, каже Сергій.
Однак типове проєктування житла та культурно-громадських будівель у Радянському Союзі набуло зовсім іншого характеру, розповідає спеціаліст з історико-культурної спадщини Департаменту культури Запорізької міськради Павло Кравчук.
У Радянському Союзі деякі міста будували «з нуля» – зокрема селище Харківського тракторного заводу (ХТЗ) та селище Артема у Харкові, Шосте селище у Запоріжжі та населені пункти Донбасу. На відміну від міст, що сформувались історично, такі утворення можна назвати «штучними», адже їх зводили швидко, комплексно та одразу з усіма соціокультурними благами на противагу багаторічному органічному розвитку старих урбаністичних центрів, каже Павло.
Для чого потрібні типові проєкти?
У другій половині 1920-х років, з початком індустріалізації, житлове будівництво перевели на рейки масового виробництва, розповідає Павло Кравчук. Тоді житло вперше почали будувати масово, намагаючись забезпечити житловою площею якнайбільшу кількість людей. Проєктування включало і забезпечення необхідними зручностями: електрикою, водопостачанням, централізованим опаленням, вентиляцією та інсоляцією (освітленість приміщення сонцем – ред.). З кожним десятиріччям ці нормативи покращувались.
«Одна справа, коли ви у своїй садибній забудові намагаєтесь набрати воду з колонки, і зовсім інша – коли ви навіть не замислюючись, відкриваєте кран і отримуєте необхідну кількість води», – вважає Кравчук.
Людей з бараків, де вони жили у складних умовах без елементарних благ, поступово переселяли до квартир з індивідуальним санвузлом, водопостачанням та каналізацією, додає він. Шосте селище (Соцмісто) у Запоріжжі, про яке ми розповідали в попередньому матеріалі, є одним з найкращих зразків довоєнної типової забудови, вважає Павло. У цьому кварталі кожна квартира мала індивідуальні кухні та санвузли. Таким чином, Шосте селище заклало базовий стандарт масового будівництва житла, до якого повернулись вже після Другої світової війни – ці типові будівлі зараз відомі нам як «сталінки», «хрущівки» та «брєжнєвки».Тож основною перевагою типового будівництва є доступність базових благ для якнайбільшої кількості людей, вважає Кравчук.
Типовість дає можливість контролювати та прогнозувати процес – натомість, якщо за великих обсягів будівництва проєктувати за індивідуальними параметрами, цей процес може затягнутись на роки, додає він. До прикладу, в Запоріжжі на середину 1950-х років жили близько 300 тисяч осіб, а наприкінці 1980-х – близько 900 тисяч. Таку кількість людей вдалось розселити лише завдяки будівництву типового житла, підсумовує Кравчук.
Окрім цього, в українській типовій забудові було соціальне розмаїття, розповідає Павло. Натомість у Франції, наприклад, типову забудову використовували як соціальне житло – туди селили людей зі складними життєвими умовами, що призвело до швидкої деградації окремих житлових районів. У нас у типовий будинок могли поселити і прибиральника, і директора підприємства, завдяки чому існувало соціальне розмаїття, каже Кравчук.
Типові проєкти також дозволяють щоразу виправляти помилки у проєктуванні, розповідає Сергій Дяченко. Оскільки міський простір неоднорідний, типові проєкти доводилось постійно змінювати, пристосовуючи їх до конкретного місця. Завдяки цьому вони щоразу ставали кращими.
«Проєкти були уніфікованими в тому сенсі, що їх можна було використовувати в різних місцях, проте вони також давали можливості для творчості. Такий собі дитячий конструктор – готовий набір, з якого щоразу можна створити щось індивідуальне», – підтримує колегу мистецтвознавиця та кураторка проєкту Soviet mosaics in Ukraine Євгенія Моляр.
Проблеми типового будівництва
Недоліки типових проєктів полягали не стільки у самих проєктах, скільки у їх реалізації, погоджуються Дяченко, Кравчук і Моляр. Це було проблемою радянського будівництва – проєкти та ідеї завжди були набагато якіснішими, ніж їхня реалізація, каже Євгенія. Через низьку якість матеріалів, розкрадання та надмірну економію типові споруди мали значно нижчу якість, ніж передбачалося.
«Оптимізація у випадку типових проєктів – це добре, але надмірна економія має свої негативні наслідки», – підсумовує проблему Моляр.
Зрештою архітекторів-практиків майже не залишилось, адже їх замінили конструктори та технологи. Коли Радянський Союз розпався, виникла гостра потреба в архітекторах, а їх майже не було, розповідає Дяченко.
«Ми втратили величезний пласт практичної архітектурної школи. В результаті, кінець 1990-х і перша половина 2000-х були тотальним архітектурним жахом по всій країні», – констатує архітектор. Типове будівництво вбило творчу складову в архітектурі – на це сильно вплинула закритість країни та неможливість обмінюватись досвідом з іноземними колегами, розповідає Дяченко.
Як виглядав радянський типовий модернізм?
Львівський архітектор Віталій Шуляр свого часу намагався виділити риси, характерні радянській архітектурі. Серед них він виокремив використання збірних конструкцій, більше використання скла та синтетичних матеріалів, а також спрямованість на синтез мистецтв у громадських спорудах. Натомість Павло Кравчук вважає, що радянську типову забудову складно виділити з-поміж світового модернізму – вона так само слідувала принципам видатного французького архітектора Ле Корбюзьє.
«Зважаючи на спогади самих архітекторів та дослідження їх практики, вони орієнтувались на принципи “батьків-засновників” модернізму та поєднували їх, залежно від наявних можливостей», – розповідає Кравчук.
Євгенія Моляр додає, що форми радянського модернізму справді були схожі на європейські зразки, а от декоративні елементи відрізнялись. В європейських будівлях також використовували декор, проте вони виглядають більш стримано та лаконічно. Натомість в українському модернізмі широко використовували панно, скульптури та різноманітні інтерʼєрні роботи. Окрім цього, українське декорування і декорування країн центральної Азії було набагато вишуканішим, ніж в інших республіках Радянського Союзу, додає Моляр.
Бібліотека імені Гончара у Херсоні:
типовий чи повторний проєкт?
Херсонська обласна наукова бібліотека імені Олександра Гончара є одним з яскравих прикладів херсонського модернізму. Бібліотека ім. Гончара – одна з найбільших на Півдні України, а її сховище розраховане на 1.2 мільйона томів. Існують чутки, що у 1980 році у Херсоні мали відбуватись змагання в межах Олімпіади, тож місто приводили до ладу, розповідає Сергій Дяченко.
Вперше проєкт бібліотеки розробили у 1966 році у Волгограді, проте через проблеми з фінансуванням, будівництво затягнулось на багато років. У 1967 році бібліотеку за таким же проєктом почали будувати у Тамбові. У цей час херсонська архітекторка Галина Авраменко саме їздила країною у пошуках проєкту бібліотеки для Херсона – волгоградський проєкт припав їй до душі, тож його вирішили реалізувати.
У 1977 році, за два роки до закінчення будівництва бібліотеки у Тамбові, у Херсоні почали зводити бібліотеку за повторним проєктом, розповідає Сергій. Він є саме повторним, адже початково його не планували використовувати масово. На відміну від інших двох бібліотек, які оточені іншою забудовою, Херсонську бібліотеку звели на схилі.
Херсонський проєкт є найкращим, вважає Дяченко – це також підтвердили автори перших двох бібліотек. Найбільше Херсонську бібліотеку з-поміж інших вирізняє її розташування на схилі, завдяки чому вона виразно виділяється серед іншої забудови та має чудовий краєвид на Дніпро і лівий берег. Окрім цього, у херсонському проєкті додали контрастну основу будівлі, підібрали вдалу ширину сонцезахисних панелей, додали природне освітлення в стелі та знайшли ідеальне співвідношення ширини скління і верхньої частини будівлі, розповідає Сергій.
Біля бібліотеки також звели кілька басейнів, які повинні були регулювати температуру приміщення. Проте, як і в перших двох бібліотеках, ця система не спрацювала, тож басейни майже все своє існування були пустими. Поруч з бібліотекою планували звести виставковий центр, який мав каскадом спускатись до Дніпра, проте на цю ідею не вистачило фінансування, розповідає Дяченко.
Що з бібліотекою зараз?
До повномасштабного вторгнення бібліотека зберігала свій первинний вигляд – окрім вікон. Їх вирішили замінити, бо оригінальні вікна були зроблені неякісно – взимку в бібліотеці було холодно, а влітку – надто спекотно, розповідає Дяченко. Малюнок віконної рами обрали не такий, як передбачав проєкт, тож це зіпсувало загальний вигляд будівлі, додає він.
На жаль, повномасштабна війна сильно понівечила будівлю. Перший раз будівля постраждала під час деокупації, коли російська армія підірвала флагшток поблизу бібліотеки – тоді в ній частково вибило вікна, розповідає історик Леонід Марущак, який займався евакуацією бібліотеки у рамках проєкту «Музей відкрито на ремонт». Під час відступу з міста російські війська пограбували бібліотеку та вивезли звідти рідкісні видання – деяким з них було по кілька сотень років. Після деокупації вони ще кілька разів обстрілювали будівлю, через що вона зазнала значних руйнувань, а після одного з влучань в бібліотеці сталась пожежа. На щастя, бібліотечні фонди були частково евакуйовані, розповідає Леонід.
«Основною цінністю Херсонської бібліотеки є її розташування, проте саме воно і стало причиною руйнування. Під час війни така виразна споруда на березі річки одразу перетворюється на ціль», – розповідає Марущак.
Конструктивно будівлю можна відремонтувати, вважає Дяченко, адже залізобетонні конструкції сягають глибоко в землю. Проте на місцевому рівні попередньо ухвалили рішення бібліотеку не відновлювати.
Чи мають типові будівлі цінність та як їх зберегти?
Попри поширену думку, що типові будівлі не мають цінності, у деяких країнах їм приділяють особливу увагу. Наприклад, берлінську Карл-Маркс-алею саме номінують на отримання статусу всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, розповідає Павло Кравчук. На його думку, потрібно брати під охорону певні ділянки типової забудови, які добре збереглись та мають вдале соціально-культурне наповнення. Такі квартали є соціальним стандартом, формою бачення міського середовища та проявом світогляду людини, яка створювала це середовище, додає він.
«Головне, аби у місті було культурне розмаїття – це передумова будь-якого розвитку. Ми не можемо залишити лише барокові комплекси – наприклад, у Запоріжжі їх немає зовсім», – каже Кравчук.
При визначенні цінності типової забудови також важливо враховувати, наскільки вдало будівля виконана, вважає Сергій Дяченко. Проєкт можна повторити безліч разів і лише після, умовно, сотої спроби проєкт вийде дійсно вдалим – саме таким будівлям варто давати охоронний статус.
«Якщо проєкт вдало адаптувати до місцевості, він починає «грати» всіма фарбами і демонструвати всі свої переваги, яких не було помітно в попередніх варіантах», – вважає Сергій.
Навіть з типових архітектурних будівель можна зробити унікальний архітектурний ансамбль, додає Євгенія Моляр. Наприклад, Нова Каховка, що розташована неподалік від Херсона, повністю забудована за типовими проєктами. Проте це не завадило забудові її середмістя набути статусу національної памʼятки, розповідає Моляр. У Каховці деякі будівлі мають унікальний вигляд, хоча такі ж будівлі можна знайти у сусідньому селі – все завдяки вдалому плануванню, додає Дяченко.
Окрім цього, типова забудова, як і будь-яка інша, є свідченням певної епохи, погоджуються експерти. Вона може розповісти нам безліч інформації, зокрема про художній смак, бачення світу, технології будівництва та цінності тієї доби.
«Одним з критеріїв визначення обʼєкта культурної спадщини є його належність до цивілізації, яка вже зникла. Якщо подумати, Радянський Союз також можна вважати зниклою цивілізацією, а його архітектуру – артефактами тієї доби», – додає Євгенія.
Крім того, важливо зважати на новизну ідеї та її «чистоту», виділяє ще один критерій Дяченко. Складно уявити, що ми беремо мистецький шедевр і починаємо щось на ньому домальовувати – але саме так ми робимо з нашою архітектурою, каже Сергій. Відтак «чистота» первісної ідеї будівлі має велике значення, підсумовує він.
Тож під час визначення цінності типової будівлі важливо враховувати її доречність у публічному просторі, новизну ідеї та художнє оформлення. Проте належним чином оцінити цінність будь-якої будівлі можуть лише фахівці, погоджуються експерти.
«Спадщина – це не цегла, яку потрібно охороняти. Спадщина – це соціальні практики та стандарти, про які ми маємо публічно говорити і на основі яких будувати своє майбутнє», – підсумовує проблему типової забудови Павло Кравчук.
Цей матеріал створений ГО «Хмарочос» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті