Засклений балкон, обшитий вагонкою, зелений шар утеплення на сірому фасаді та вікна, явно більшм за оригінальні отвори – мешканцям українських міст дуже добре знайоме це видовище. Українські багатоквартирні будинки за останні десятиліття зазнали значних перетворень і вже давно втратили свій первинний вигляд. Зараз кожен може змінити зовнішні стіни своєї квартири відповідно до своїх вподобань, адже контроль за цим питанням майже відсутній.
«Хмарочос» дізнавався, як така ситуація склалась, тож ми розпитали в експертів, що спонукає людей зводити балкони-монстри, чи є у цієї проблеми розвʼязання та як може допомогти держава.
Кому належав житловий фонд до 1991 року?
До розпаду Радянського Союзу у 1991 році житловий фонд в Україні належав державі або кооперативним організаціям. Більша частина житла все ж перебувала у власності держави – людям надавали квартири на умовах соціального найму, тобто без права приватної власності, але з правом користування.
Якщо ж людина бажала змінити квартиру на іншу, вона, звісно ж не могла її продати, адже не мала прав власності на неї – проте могла обміняти. Для цього зазвичай розміщували оголошення у газетах та шукали обмінного партнера, а у великих містах для цього існували спеціальні агенції. Згодом з таким партнером узгоджували умови обміну, тоді звертались до ЖЕКу за дозволом та врешті укладали договір на обмін.
Також існувало відомче житло – квартири у такому житловому фонді людям надавали підприємства та організації. Такі помешкання також перебували у державній власності, проте їх розподіляли через відповідні відомства. Окрім державної власності, існувала також кооперативна. Члени житлово-будівельних кооперативів сплачували внески на будівництво житла та отримували право на користування квартирами, проте юридично помешкання все одно залишались у власності кооперативів, а не окремих громадян. Невелику частину житлового фонду також складали приватні будинки, що зазвичай знаходились у селах або невеликих містах – лише така забудова належала їх мешканцям.
Кардинально все змінилось після розпаду Радянського Союзу – у 1992 році ухвалили закон про приватизацію державного житлового фонду, який визначив порядок та умови приватизації квартир і будинків. Згідно з законом, приватизації підлягали житлові приміщення, що знаходились у державній або комунальній власності – як квартири в багатоквартирних будинках, так і окремі будинки. Кожен громадянин України мав право один раз безкоштовно приватизувати квартиру чи будинок, у якому він проживав на момент прийняття закону.
Приватизація дала людям можливість стати власниками свого житла – після майже 70 років панування радянської влади та соціалістичного ладу це було надзвичайно важливим. Приватизоване житло стало власністю, якою його власники могли розпоряджатись за власним бажанням: його можна було продати, здати в оренду чи поділити. Натомість виникли й проблеми: окрім нерівномірності приватизації та закріплення соціальних нерівностей, що існували на момент розпаду СРСР, виникла проблема з утриманням багатоквартирних будинків. Якщо раніше за утримання та ремонт будинків так-сяк відповідали державні ЖЕКи, то після приватизації цей фінансовий тягар переважно ліг на плечі їх мешканців. Це призвело зокрема до занедбання житлового фонду.
У якому стані радянська забудова зараз?
Стан радянської забудови – це комплексна проблема, адже від неї страждає як громадська, так і житлова нерухомість. Важливо звертати увагу не лише на підтримання функціонального призначення будівлі, а й на її автентичний вигляд, каже мистецтвознавиця та кураторка проєкту Soviet mosaics in Ukraine Євгенія Моляр. Важливі будь-які деталі будівлі, каже Моляр, і якщо є можливість не замінювати автентичні деталі будівлі, а ремонтувати їх та відновлювати, це потрібно робити.
Одним з прикладів занепаду радянської забудови є ВДНГ у Києві – після розпаду Радянського Союзу більшість його павійльонів працювали лише влітку, адже взимку не вистачало грошей на опалення, розповідає Євгенія. Через це з роками споруди почали псуватись, а оскільки коштів на капітальний ремонт постійно не вистачає, то на допомогу приходять точкові ремонти: стіни з піщаника зафарбовують білою акриловою фарбою, а жовті карнизи постійно змінюють свій колір. Якщо навіть громадські будівлі зазнали такої долі, то що ж очікувати від житлової забудови, якої значно більше?
Одним з яскравих прикладів є Пмтівські будинки в Миколаєві. Таку назву вони отримали завдяки Південному машинобудівному тресту (ПМТ), заснованому у 1922 році у Харкові – саме це обʼєднання у 1926 звело сім будинків для працівників миколаївських суднозаводів. Пмтівські будинки особливі тим, що вони стали першими модерністськими спорудами Миколаєва, а також утворили цілий житловий комплекс – тобто стали першою масовою забудовою Миколаєва за радянських часів. Стиль цих будинків є радше не конструктивізмом, а раціоналізмом, адже вони не мають виражених конструктивістських рис, розповідає херсонський музейний фахівець та архітектор Сергій Дяченко. У раціоналізмі важливі не стільки стилістичні характеристики, скільки загальний ансамбль та гра обʼємів.
Цей квартал є робітничим селищем – таке поняття зʼявилось ще у 18 столітті у Великобританії, де подібні селища почали створювати фермери для покращення умов проживання робітників. В Україні традиція будівництва таких селищ також зʼявилась завдяки британцям – шотландець Джон Гʼюз, що заснував Донецьк – тодішню Юзівку – створив там перше робітниче селище. Пмтівський житловий комплекс міг бути набагато більшим, розповідає Дяченко, проте складається лише з кількох будинків. Більшість з них мають по три поверхи, а два звели чотириповерховими – для художньої виразності. Фасади будинків прикрасили слуховими віконцями на останніх поверхах, суцільним склінням сходових майданчиків та невеликі ніші на кутах будинків. Три з цих будинків були збудовані пізніше та дещо відрізняються від перших чотирьох – на їх фасадах присутні конструктивістські елементи, розповідає Сергій.
Нещодавно міська влада Миколаєва намагалась знайти кошти на ремонт цього комплексу, розповідає Дяченко. Всередині будинків провели обстеження – технічний стан будівель незадовільний, всі комунікації потрібно замінювати, а умови життя жахливі, каже Сергій. За останні десятиліття будинки майже повністю втратили свій первинний вигляд: балкони засклені, ніші на кутах будинків забудовані, а планування всередині змінене. Наразі на місцевому рівні звучить пропозиція знести ці будинки.
«Це, звісно, дешевше, але це дуже поганий варіант для країни, яка вважає себе європейською та хоче будувати майбутнє з повагою до своєї спадщини», – каже Дяченко.
Якщо цей комплекс знесуть, ми знищимо унікальні споруди 1920-х років, адже це одні з перших робітничих селищ в Миколаєві та передвісники майбутніх мікрорайонів, додає архітектор.
Як приватизація вплинула на стан житлової забудови? Та чи лише вона?
Не варто приватизацію безпосередньо повʼязувати зі станом житлового фонду, вважає спеціаліст з історико-культурної спадщини Департаменту культури Запорізької міськради Павло Кравчук. Процес спотворення житлового фонду почався ще за радянських часів, а приватизація лише підкріпила цю тенденцію, додає він. Наприклад, якщо подивитись на фото щойно збудованого Шостого селища, або Соцміста, у Запоріжжі, можна помітити, що люди вже тоді почали склити свої балкони.
«Тож порушення загального архітектурного ладу модернізму почалось ще у радянський час», – каже фахівець.
У Радянському Союзі існувала практика надавати мікрорайонам статуси зразкових – певний мікрорайон обирали та приводили його до ладу, щоб подавати приклад іншим житловим масивам. Яскравим прикладом є запорізький Хортицький район – або Бабурка. Не встигла радянська влада назвати його зразковим, як мешканці масиву почали встановлювати різноманітні балконні конструкції – це було ще у 1970-х роках, розповідає Павло. На такі перетворення найбільше вплинула відсутність сформованої міської культури – якщо в західноєвропейських містах існував контроль за зовнішнім виглядом будинків, то в Радянському Союзі цей контроль був дуже точковим, каже Кравчук.
Навіть в італійських комунах, що зʼявились ще у ХІ – ХІІ століттях, дбали про зовнішній вигляд міста, адже розуміли, що він сприяє капіталізації загального образу громади, розповідає експерт. Натомість у Радянському Союзі зазвичай контролювали вигляд лише центральних вулиць та магістралей – саме на них зазвичай проводили різноманітні паради та заходи. Наприклад, у Запоріжжі є центральний Соборний проспект, де завжди стежили за виглядом будинків, а от в інших житлових масивах «творчість» містян ніхто не обмежував, каже Кравчук. Єдиним обмеженням для «покращень» був скупий бюджет населення.
З розпадом Радянського Союзу процес видозмінення фасадів багатоквартирних будинків тільки активізувався, каже Євгенія Моляр. Причиною цьому є феномен «покращення», додає вона. Щоб зрозуміти цей феномен, потрібно копнути в історію: в Україні історична і культурна тяглість постійно переривалась, через що у нас зʼявилась цінність нового. У житті українців було важливо збудувати новий будинок, адже старий міг бути «розкуркуленим» або знищеним війною. Якщо, наприклад, в Італії з покоління у покоління передають будинок 15-16 століття та бережуть його автентичність, то в Україні часто просто немає чого передавати у спадок.
«У нас матеріальна спадщина – це колечко або інша невелика річ, яку можна взяти з собою в заслання в Сибір», – каже Євгенія.
Після розпаду СРСР люди вважали ледве не обовʼязковим змінювати радянські інтерʼєри та екстерʼєри на сучасні – як житлових, так і громадських будівель. Цей феномен «покращення» важливо розуміти, щоб не посилювати розрив культурної тяглості, вважає Євгенія. Проте цей феномен існує не тому, що українці «недалекі та дурні», а тому, що в нас є певне історично сформоване ставлення до нашої спадщини, додає експертка. У нашій історії було так багато втрат лінійності передавання спадщини, що зараз майже трагічно спостерігати за тим, як ми руйнуємо її самостійно – особливо під час війни, додає вона.
«Ще одним феноменом є «балконізація». У такий кризовий час як 1990-ті кожне домогосподарство перетворювалось на невеличку войовничу фортецю, що боролася за власне виживання», – розповідає Моляр.
Основною причиною таких перетворень фасадів будинків є тотальна бідність, вважає Сергій Дяченко. У людей дуже низькі зарплати і вони намагаються щось змінити у своєму помешканні, проте не мають достатньо можливостей для цього. Люди намагаються перетворити свою невелику квартиру на своєрідну родинну фортецю – проте не варто звинувачувати людей, адже вони перш за все намагаються покращити життя своєї родини, переконаний Сергій. Окрім цього, судячи з кількості утеплень будинків, людям не вистачає тепла в помешканнях – це ще одна проблема, додає Павло Кравчук.
Натомість Євгенія вважає, що фінансове становище не є основною проблемою – це було значним фактором у 90-х, проте згодом видозмінювати фасад свого будинку просто стало трендом. У ті часи житло вважалось необжитим, якщо його балкон не був заскленим, каже Моляр. Те ж саме стосується і утеплення – скільки не було дискусій про те, що зовнішнє утеплення неефективне, люди все одно продовжують це робити.
Що робити з такими будинками та чи можливо їх врятувати?
На прикладі Пмтівських будинків у Миколаєві можна досить добре зрозуміти ситуацію із радянським житловим фондом в Україні. На думку Дяченка, зараз ці будинки реставрувати не будуть, хоча це питання важливе навіть не з погляду збереження зовнішнього вигляду, а забезпечення нормальних умов життя для їх мешканців. Розумним було б на якийсь час відселити мешканців цих будинків та провести комплексну реставрацію та модернізувати усі комунікації, а потім запропонувати мешканцям повернутись або ж отримати компенсацію і переїхати в інше житло, вважає Сергій. Людям складно жити у таких умовах, а більшість з них ще й похилого віку, проте вони не мають фінансової можливості переїхати у краще житло.
«Коли ці будинки будували, у людей не було вибору: ви або мешкаєте у цьому будинку, або взагалі ніде не мешкаєте. Люди були привʼязані до цього місця – навіть якщо їх сімʼя розширювалась, у них не було вибору», – каже експерт.
У Пмтівських будинках відбулось багато змін – від кольору фасаду до заміни автентичної фурнітури та дверей. Натомість в Берліні, наприклад, незалежно від того, якого віку будівля, до неї ставляться дуже бережно, розповідає Євгенія. Навіть міжкімнатні двері намагаються зберегти автентичними – якщо ви хочете встановити інші двері, то автентичні потрібно віднести на спеціальний склад, а під час зʼїзду з квартири встановити їх назад. Також необхідно створювати реставраційні майстерні – мінімум по пʼять штук у кожному обласному центрі, вважає Дяченко. До цих майстерень слід запрошувати фахівців з інших країн, де практики відновлення добре працюють.
Окрім цього, існує проблема з надання будівлям статусу памʼятки – часто самі мешканці будинку виступають проти надання йому такого статусу. Наприклад, середмістю Нової Каховки, повністю забудованого радянською забудовою, у 2017 році надали статус памʼятки – і мешканці, і місцева влада довго чинили цьому опір.
«Якщо нам дадуть статус памʼятки, ми навіть унітаз в будинку не зможемо поміняти», – переповідає побоювання власників квартир Моляр та додає, що обмеження стосуються лише зовнішнього вигляду будинку.
Важливим кроком до розвʼязання проблеми хаотичних перебудов також є комплексна термомодернізація, вважає Павло Кравчук. Політика з термомодернізації має бути уніфікованою, а кошти можна залучати за допомогою програм Євросоюзу – це питання не стільки коштів, скільки техніко-проєктних можливостей, які наші західні партнери вже напрацювали, каже Павло.
«Так, гроші – це важливо і без них нічого не зробиш. Але навіщо нам гроші, якщо ми не знаємо, як зробити термомодернізацію правильно? Не потрібно винаходити велосипед, який на Заході винайшли років 30 тому», – додає він
Комплексно провести термомодернізацію буде складно, каже Кравчук, тому важливо, щоб кілька ОСББ погодились взяти участь у програмі та подали приклад іншим. Потрібно сформувати певний суспільний настрій, щоб люди розуміли, що така програма працює на користь громаді, а долучитись до неї – не лише престижно, а й вигідно, додає експерт. Щодо колірної гами, то групи будинків можна виділяти різними кольорами – якщо це робити грамотно, то вдасться створити впізнавані образи серед житломасивів, каже Кравчук. Цей метод у 1980-х успішно використовували під час масового будівництва.
Важливо розуміти, що ми не можемо гнатись за збереженням автентичного вигляду багатоповерхівок, адже вони першочергово призначені для житлового розселення і людям в них має бути комфортно, каже Павло. Можна виділити кілька цінних багатоповерхівок, взяти їх на облік та оберігати їх зовнішній вигляд.
«Ми маємо зробити багатоквартирні будинки кращими і не гнатися за автентичністю, проте важливо підтримувати фасади в модерністській стилістиці», – каже Кравчук.
З цією тезою погоджується і Євгенія Моляр – хоч такі прибудови часто псують вигляд будівель, їх можна вважати своєрідною народною творчістю. Мистецтвознавиця розповідає, як одна з її нідерландських колег дивувалась, що в Україні борються з хаотичними утепленнями та прибудовами, адже для неї – це вітальні прояви життя міста. У Білорусі, наприклад, радянська спадщина дуже добре збережена, проте постає питання – якою ціною? У Білорусі суспільство тоталітарне, тому там тоталітарна архітектура дуже впевнено почувається і її ніхто не покращує, а у вільному суспільстві це забезпечити майже неможливо, каже Євгенія.
«Повернути все назад, мабуть, не можна – якщо балкон засклений, то таким він і залишиться. Це також стане частиною нашої спадщини – вже пострадянської», – додає Моляр.
Проте один з варіантів мотивації населення все ж є, каже Євгенія – мистецтвознавиця пропонує мотивувати людей грошовою винагородою та пільгами. Наприклад, за розскління балкону робити знижку на комунальні послуги на рік або два. Окрім грошової мотивації, важливо, щоб місто допомагало з демонтажем таких елементів, адже люди не захочуть розбирати те, що вони самостійно встановили, додає Моляр.
І наостанок – важливе державне та місцеве регулювання цього питання. Усі з експертів зійшлись на думці, що в Україні потрібно запроваджувати дизайн-коди та слідкувати за їх дотриманням. Якщо у будинку є ОСББ, то воно повинне організувати збір коштів на ремонт фасаду, пройти перевірку департаменту архітектури і отримати дозвіл міської ради – і лише тоді починати роботи, каже Дяченко. Нам необхідно підвищити рівень залученості населення та розробити єдині правила, які будуть зрозумілі як тим людям, що цінують цю архітектуру, так і тим, хто не бачить в ній краси, додає Павло Кравчук. Наше міське середовище підвищує капіталізацію впізнаваності міської громади на загальнонаціональному і європейському рівні, додає він.
«Чому мешканці комун тисячу років тому це розуміли, а ми – ні? Мабуть, тому, що в нас не такий великий досвід міського самоврядування», – замислюється Кравчук.
Важливо також проводити просвітницьку роботу, вважає Євгенія Моляр. Людям потрібно не лише пояснювати згубність хаотичних перетворень, а й те, що розскління балкону чи демонтаж прибудов сприятиме благоустрою – ви житимете в красивому та ошатному будинку. У тому ж Берліні дуже багато аналогів хрущівок, каже Євгенія, проте їх ревіталізувати та утеплили відповідно до дизайн-коду – нам потрібно слідувати цьому прикладу. Якби Пмтівські будинки в Миколаєві відреставрували за таким принципом, цей випадок став би дуже корисним прикладом для інших житлових масивів, каже Моляр.
Ми схильні сварити владу, проте вона є продовженням нас самих – якщо більшість населення думає і діє так, як влада, то влада просто відповідає цим потребам, вважає Сергій Дяченко. Якщо у нас немає замовлення на розуміння, що ці сірі фасади – це щось цінне для України, то і у владі не буде цього розуміння. Натомість все, що збудоване в межах України – це українська культурна спадщина і тут не повинно виникати жодних питань, вважає Дяченко. Тож для грамотного розвʼязання цієї проблеми влада завжди повинна бути на крок вперед і кожну свою дію пояснювати людям, підсумовує експерт.
Цей матеріал створений ГО «Хмарочос» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті