Майже в кожному районі Києва можна зустріти їх — старі занедбані арт-об’єкти, непрацюючі фонтани, вицвілі скульптури та напівзруйновані мозаїки. Колись ці об’єкти мали несли естетичне повідомлення, були втіленням творчості та креативного замислу митців. Проте нині вони непомітні й непривабливі, адже за ними ніхто не доглядає, не реставрує й не очищає. Звісно, навіть найгеніальніший мистецький витвір зіпсується, втратить всю привабливість без належного догляду. «Хмарочос» розповідає, що з цим робити, чому активісти самі ініціюють очищення та реставрацію, чому цього не роблять балансоутримувачі та чи варті ці твори зусиль.

Мозаїка на житлових будинках на Березняках

Понад 5 років тому художниця Інга Леві з києвознавицею Юлією Мельник вперше ініціювали очищення мозаїки на будинку на Дніпровській набережній, 9. Тоді мозаїку, розміщену на житловому будинку, зафарбували за рішенням ОСББ.

За словами Інги, там є цілий мікрорайон, де майже кожен під’їзд оздоблений «наївною» мозаїкою, проте дуже милою. Частково їх почали зафарбовувати, про них не дбали, адже їхня цінність не була очевидною, каже вона. Ці мозаїки, скоріше за все, не були виконані художниками-монументалістами. Ймовірно, каже Інга, вони були зроблені працівниками під час будівництва будинків.

Художниця пригадує, що майже всі мозаїки були вкриті приклеєними оголошеннями. Велику частину з них уже почали зафарбовувати — це видається управляючим організаціям простішим, ніж очистити і помити.

Тоді Інга вирішила відмити хоча б одну з них. Спочатку спробували власними силами, але зрозуміли, що потрібна техніка, яка відмиває під високим тиском. Тож до акції долучились активісти ініціативи «Києве, мий».

«Вони відмили мийками замість однієї фактично цілих три сусідні мозаїки, і спочатку це викликало спротив і нерозуміння мешканців, але я намагалася говорити до всіх, хто проходив повз, і коли люди розуміли, що насправді відбувається, і що ми не від якогось місцевого депутата, — вони нас підтримували. І переживали, що знову обклеюють оголошеннями», — пригадує художниця.

Інга поспілкувалась із головою ОСББ, тоді домовились, що мозаїки більше зафарбовувати не будуть. Проте на одну з них знову повісили дошку оголошень.

Інга не може назвати ні кількість, ні список подібних об’єктів, які перебувають у занедбаному стані й потребують очищення чи реставрації.

«Я боюся, що навіть ніякі профільні установи не скажуть, тому що, знову ж таки, обліком у цих установах насправді займається буквально пара людей, у яких не вистачає часу оформити дані на тисячі обʼєктів міста. І проблема найчастіше також в тому, що, власне, немає балансоутримувача. Ось такі об’єкти найчастіше не на балансі ні в кого», — пояснює вона.

На її думку, скоріш за все, немає алгоритму — хто повинен брати на баланс, як утримувати, як доглядати, як реставрувати.

«У нас взагалі часто проблема в тому, що немає алгоритму дій зрозумілого, прозорого — якщо ти балансоутримувач якогось твору, що тобі робити, як правильно», — каже Інга.

Художниця наголошує, що особливо під час повномасштабної війни дуже багато речей переоцінюються, й мистецтво — зокрема.

«Це мені зараз дається якоюсь неймовірною розкішшю — що при тому, що є якісь нагальні потреби, хтось бере і робить речі, які, начебто, здаються не першочерговими. Але ці речі, коли ти дивишся на них і розумієш, що вони зроблені саме так, як не нагально потрібні, — вони дають тобі якусь силу жити і, значить, допомагають тобі підняти голову від цих нагальних проблем, — розповідає вона. — Насправді, знаючи, як робиться мозаїка, який це довгий процес і такий кропіткий, дивлячись на мозаїки, які вже існують, ти розумієш, що хтось вкладав у це час і любов — це дійсно дає сили. І тим паче боляче, коли це зникає, коли люди не розуміють цінності».

Інга зазначає, що люди часто не усвідомлюють, як мистецтво впливає на них, але просто уявити, що його навколо немає — це навіть страшно.

Мозаїка на спортклубі на Березняках

У 2021 році так само за ініціативи активіста, цього разу киянина Романа Ткаченка, учасники ініціативи «Києве, мий» разом із місцевими жителями відмили мозаїку на спортивному клубі «Рубін», що на вулиці Івана Миколайчука, 11. Її почистили вперше за 50 років.

Активістам вдалося прибрати з мозаїки багаторічні пил та мох, очистити її від оголошень, відновити плитку. 

Цю мозаїку створили у 1969 році, авторкою є художниця Ірина Перова. Активіст Роман Ткаченко, на жаль, загинув, захищаючи Україну, у 2022 році.

Скульптура «Казка» на Виноградарі

Цій композиції вже понад 50 років. У 1974 році її створила Любов Муравйова, це її перший твір на масиві Виноградар.

Минулого року київські активісти, зокрема Макар Поліщук та Ельміра Еттінгер, відчищали скульптуру та повертали їй первинний вигляд.

Понад 20 років замість очищення скульптуру також покривали фарбою, як і мозаїки про які ми згадували раніше. Для балансоутримувача так простіше — скульптура виготовлена з глазурованої кераміки, догляд за якою потребує знань, часу та особливого підходу. На жаль, у балансоутримувачів, зазвичай, немає ні відповідного досвіду, ні можливостей правильно очищати та відновлювати подібні твори. Тому активісти радо роблять це самостійно.

Після очищення від фарби та бруду активісти цементували всі дірки та щілини, аби в них не затікала вода. У скульптури коня, за словами Ельміри, був найгірший стан. Частина покриття вже хиталась. Волонтерам довелось її зняти, щоб прикріпити на спеціальний розчин. 

За словами Ельміри, мета цих акцій з очищення проста — піклуватись про твори, повернути їм гарний вигляд та привернути увагу мешканців.

«Ми прибираємо для того, щоб привернути увагу і показати, що проблема не в тому, що ці твори застарілі та негарні, а проблема в тому, що за ними не доглядають», — каже вона.

Твір «Ніч Купала» на Виноградарі

Цей твір — також робота Любові Муравйової, виконана у 1990 році. Скульптура знаходиться на Виноградарі біля Синього озера, й зображає трьох містичних дівчат під деревом.

Звісно, за весь час без відповідного догляду твір також руйнувався — частина кераміки просто зникла, утворились дірки, в які заливалась вода.

Активісти колективно зацементували скульптуру, щоб уникнути ще більшого руйнування.

У Подільській районній держадміністрації відсутня інформація про балансоутримувачів скульптур художниці Любові Муравйової «Казка» та «Ніч Купала». За їх інформацією, скульптурна композиція «Казка» розміщена на території дошкільного навчального закладу й доглядає за нею персонал закладу.

Мозаїки на бульварі Лесі Українки

Група небайдужих киян також відчистила мозаїки на бульварі Лесі Українки біля станції метро «Печерська».

Це 11 мозаїчних панно на теми науки і карпатських пасторалей створили у 1969-1970 роках монументалісти Анатолій Гайдамака, Лариса Міщенко та Олександр Міловзоров. Вони збереглись в чудовому стані, проте їх регулярно закривають вивісками, вішають оголошення. Одну з них затулили прибудовою — зробили терасу ресторану.

Це була не перша спроба очистити панно. Перший раз активістам не вдалось прибрати всі оголошення, якими заклеюють мозаїку. Проте цього разу художниця Інга Леві порадила використати окріп. На змивання клею та графіті пішло шість годин. 

За словами волонтерів, перехожі дякували за роботу.

Композиції «Водограй» та «Букет» на Троєщині

Ці скульптури створив наприкінці 1980-х київський художник-шістдесятник Ернест Котков (1931–2012). «Водограй» — одна з чотирьох монументальних композицій, що він зробив на Троєщині. Наразі залишилось лише три. Ще — «В пам‘ять жертвам Чорнобиля» і «Букет». Скульптури Коткова не мають рівних — йому вдалось за допомогою бетону створити величні, «живі» та вражаючі об’ємно-просторові композиції. Наразі їх балансоутримувачем є КП «Київжитлоспецексплуатація».

Читайте також: Історія Троєщини: як «село без перспектив» перетворили на найвідоміший спальний район Києва

Цієї весни група активістів вирішила відчистити їх також. Спочатку почистили Водограй. Це було непросто, каже Ельміра. Довелось прибирати сміття та скло, яке регулярно кидають люди, відчищати з бетону графіті, вичищати пил та бруд. Довелось навіть прибирати бур’яни. 

Активістка розповідає, що після кожного подібного прибирання сподівається, що люди вже по-іншому будуть дивитись на твір — бачитимуть його задум, ідею та красу, й більше не дозволятимуть руйнувати чи кидати сміття.

Згодом до волонтерів доєдналась компанія Kärcher. Вони помили твір за допомогою професійної установки високого тиску — на прибирання витратили тисячу літрів води.

«Ніхто з художників, монументалістів, не працював з такими об’ємно-просторовими композиціями. І я знаю, що коли за творами не доглядають, то люди починають в цьому звинувачувати безпосередньо самі ці твори і нищити», — пояснює Еттінгер.

За два тижні волонтери перейшли й до другої композиції. Студенти Інституту прикладного системного аналізу Київського політеху відчистили скульптуру «Букет» на вулиці Сержа Лифаря на Троєщині.

Цього разу до роботи залучили аж 30 людей — вони відмивали графіті, прибирали сміття та виривали бур’яни.

Ельміра розповідає, що догляд та відновлення цих об’єктів є дуже важливими, щоб показати киянам, що вони не в аварійному стані й не є небезпечними. Так, ці твори можуть бути пошкодженими через вплив часу та відсутність догляду та це не робить їх аварійними.

«Зазвичай у нас так працює система — коли бачать щось пошкоджене, вважають, що його легше знести, ніж відновити», — пояснює Ельміра.

Тому своїм прикладом дослідниця монументалістики показує, що ці твори потребують звичайного догляду та реконструкції, а не знищення. Вона наголошує, що не має жодних претензій до балансоутримувачів цих об’єктів, адже догляд за ними потребує знань, часу та інструментів, яких люди можуть й не мати. Тому Ельміра радіє, що очищення та реконструкцію можуть робити волонтери, знавці монументалістики, митці та небайдужчі кияни.

Головне, щоб люди побачили цінність та красу цих творів, перестали смітити та псувати їх. 

«Якщо зануритися у дослідження монументальних творів України і зокрема Києва, вони перевертають уявлення про наше мистецтво радянського періоду. Воно не те, чим його звикли вважати. Твори у своїй більшості не містять пропаганду, в них багато художнього пошуку і експерименту. Твори наших монументалістів показують національні мотиви, поетику, зв’язок людини із природою і з корінням. Нашим монументальним творам ви не знайдете аналогів ніде у світі. Їх треба берегти і вивчати, бо вони в собі містять дивовижне і талановите вираження нашої ідентичності», — наголошує Ельміра.

Важливо зазначити, що занепад об’єктів радянської доби торкнувся не тільки арт-об’єктів – самі будівлі також найчастіше перебувать в поганому стані. Власне, відсутність догляду за фасадами, громадськими просторами, вулицями та арт-об’єктами і робить все міське середовище таким непривабливим в порівнянні з новобудовами. Трохи зелені, трохи ремонту, чисті поверхні – і міста заграють новими фарбами. Але для цього завжди потрібні відповідальний власник, виділені ресурси та зрозуміла інструкція з догляду за кожним об’єктом.