Кличко не підтримав парк на місці затопленої ділянки під забудову. А в Бухаресті така ж локація стала заповідником (фото)

Міський голова Віталій Кличко не підтримав петицію про створення парку на місці занедбаної ділянки зі стихійно утвореним озером на вулиці Антоновича. Водночас мер пообіцяв, що доцільність повернення землі у власність громади вивчать.

Автор петиції Василь Виноградов пропонував зберегти природну екосистему ділянки площею п’ять гектарів і перетворити її на повноцінний міський парк. Це далеко не перше звернення киян із такою пропозицією. Принаймні одне з них підтримували у Київраді.

Раніше на Антоновича, біля стадіону «Олімпійський», розташовувалося трамвайне депо. За часів мера Олександра Омельчинка його ліквідували, а ділянку вивели в приватну власність. Будівництво запланованого житлового, розважального та офісного комплексу з підземним паркінгом так і не відбулося — виритий котлован затопило, адже поряд річка Клов впадає у Либідь. За 20 років пустир заріс деревами, а котлован перетворився на озеро, в якому оселилися качки та інша живність.

Читайте також: КМДА стверджує, що парки за 10 років розширилися на сотні гектарів. А, може, навпаки?

У столиці Румунії ділянка з дещо подібною історією зрештою перетворилася на природний заповідник площею 189 гектарів.

Чаушеску задумав створити в Бухаресті низку штучних водосховищ як захист від повеней. Одне з них — озеро Морі на півночі міста. Ділянка Вакарешть на півдні мала стати наступною. Вона також мала стати місцем тренувань для олімпійської збірної Румунії з плавання: Чаушеску готував Бухарест до проведення Олімпійських ігор. Наприкінці 1980-х заради майбутнього мегабудівництва знесли однойменний монастир і житлові будинки, з яких виселили кількасот сімей. Ділянку встигли лише оточити по периметру дамбою, як режим впав.

Після революції закинута ділянка опинилася у приватних руках, й у 2000 році австралійська компанія запропонувала побудувати жиловий район, поле для гольфу, іподром, виставковий центр, готель і кілька казино. Місто відвело забудовнику землі в оренду на 49 років за ціною, за деякими оцінками, в тисячу разів нижчою за ринкову вартість.

Плани з забудови викликали супротив у суспільстві, жителі Бухареста виходили на протестні акції. До 2015 року держава розірвала договір із забудовником і оголосила Вакарешть природоохоронною зоною, — визнавши, що затоплена земля справді погано підходила для будівництва, та й тиск громади відіграв свою роль.

Ґрунтові води у Вакарешті завжди знаходилися надто близько до поверхні, й до початку проєкту Чаушеску болотиста місцина була забудована переважно невеликими приватними оселями з садами. Десятки років територія лишалася в ізоляції завдяки 12-метровій дамбі по периметру, й мало хто спускався в зарослий пустир.

Дан Барбулеску, засновник захисної організації «Врятуйте Дельту» (Salvați Delta), а тепер голова адміністрації парку, порівнює процеси, що відбувалися у Вакарешті, з Чорнобилем: природа розвивалася безперешкодно, без людського втручання.

Цьому Вакарешть завдячує своїм унікальним різноманіттям: понад 100 видів птахів, половина з яких є загроженими, сотні видів рослин і комах, жаби, ящірки, тритони, черепахи, видри, ондатри, тхорі, лисиці, зайці.

У Вакарешті майже немає ніяких штучних конструкцій, крім імпровізованих драбин і сходинок у різних частинах дамби, інформаційних табличок і кількох дерев’яних веж для споглядання за птахами. Доріжки — лише ґрунтові, жодних лавок і смітників. Тут не прийнято влаштовувати пікніки.

Зазвичай до Вакарешті йдуть саме за бьордвотчінгом: озера, болота, зарості кущів і дерева дають птахам великий простір для гніздування. Тут можна побачити чапель, бакланів, мартинів, лебедів, різні види качок.

Влітку у Вакарешті прохолодніше на 5-10 градусів за навколишні забудовані райони, а взимку й восени — навпаки тепліше.

Ділянку на Антоновича в Києві не можна порівнювати з Вакарештю за площею, яка майже у сорок разів менша. Однак для української столиці, де площі зелених зон скорочуються через забудову, а дерева на вулицях обрізаються, вирубуються та гинуть, кожна нова природна ділянка — тим паче дика, не спотворена благоустроєм, — є вкрай цінною.