У 1977 році вийшла книга, яка перевернула уявлення про архітектуру. «A Pattern Language» Крістофера Александера запропонувала сотні простих, але важливих та фундаментальних рішень — від планування вулиць і площ до облаштування кімнати. Вона стала настільною книгою для архітекторів, урбаністів і навіть програмістів, які створили на її основі свої «шаблони».

Цього року книгу надрукувало видавництво «Основи», а «Хмарочос» ознайомився з нею. Розповідаємо про вплив «Мови шаблонів» на світ архітектури, основні думки книжи і ділимося з вами уривками.

Хто такий Крістофер Александер

«Мова шаблонів» Крістофера Александера — одна з найуспішніших архітектурних книг усіх часів. Вона надихнула покоління урбаністів та архітекторів ідеями про проєктування спільнот і «живих» просторів. Александер сформулював 253 шаблони-патерни  — універсальні рішення для міського й архітектурного середовища, які можна комбінувати, створюючи гармонійні будівлі, вулиці і міста.

Крістофер Александер (1936—2022) був архітектором, урбаністом, теоретиком дизайну та засновником власної архітектурної школи. Його ідеї вийшли далеко за межі архітектури: вони вплинули на об’єктно-орієнтоване програмування, Вікіпедію та agile-методологію. Александер здобув математичну освіту в Кембриджі та архітектурну в Гарварді, а пізніше заснував Центр дослідження структури довкілля в Каліфорнійському університеті, Берклі. Його головною працею вважається чотиритомник «Природа порядку», серед інших важливих робіт — «Нотатки про синтез форми», «Місто — не дерево», «Нова теорія урбаністики».

Про що книжка та як її читати?

«Мова шаблонів», яку видало київське видавництво «Основи» в перекладі Миколи Климчука, — це понад тисячу сторінок, які вмістили в себе своєрідну мову, яка допомагає проєктувати й будувати. Вона включає детальні описи шаблонів для створення міст, мікрорайонів, будинків, садів, кімнат. Це такий собі набір інструментів для створення архітектури на всі часи.

У цій книзі кожен з 253 шаблонів (patterns) — це опис типової проблеми, яка постійно повторюється в нашому середовищі, і пропозиція універсального рішення, яке можна застосовувати знову і знову, але щоразу унікально та адаптовано під конкретну ситуацію. Кожен шаблон у книзі має назву, короткий опис проблеми, приклади з життя й пояснення, як це рішення впливає на простір і людей. Важливо розуміти, що шаблон — це не точна інструкція як покроково щось збудувати чи спроєктувати. Це радше принцип, який можна комбінувати з іншими шаблонами, утворюючи комплексні структури — від кімнати до цілого міста.

У книзі Александера шаблони мають ієрархію — від фундаментальних до дуже індивідуальних. Низькорівневі шаблони описують базові, «важкі» елементи середовища — структури, на якій усе тримається. Мова шаблонів організована знизу вгору: що менший номер, то загальніший і фундаментальніший характер має шаблон, що вищий — то він індивідуальніший і ближчий до деталей.

Наприклад, шаблон №1 «Незалежні регіони» — це «політичний» рівень, рамка для архітектури, спільна для всіх людей. А шаблон №253 «Дорогі серцю речі» уже стосується особистих уподобань, декору та деталей.

Але кожен індивідуальний шаблон, з вищим номером, пов’язано з «більшими» шаблонами, які йому передують, і з «меншими» шаблонами, які йдуть після нього. Так кожний шаблон доповнює більші «надшаблони» і доповнюється меншими «підшаблонами».

Цю систему можна порівняти з комп’ютером: шаблони з малими номерами схожі на «апаратну частину» — змінити їх важко (скажімо, правила висотності забудови). Натомість шаблони з великими номерами нагадують «програмне забезпечення» — їх простіше адаптувати чи замінювати (наприклад, елементи декору).

Ці шаблони можна використовувати, щоб разом із сусідами вдосконалити свій квартал або місто. Разом із сім’єю спроєктувати свій будинок, разом з іншими людьми створити офіс, майстерню або якусь громадську споруду, наприклад школу. До книги можна звертатися по підказки в процесі будівництва. І книга детально пояснює як можна використовувати ці шаблони, як «читати» їх мову та як поєднувати їх між собою, залишаючи простір для унікальності.

Як ця книга вплинула на світ?

Книга «Мова шаблонів» Крістофера Александера стала однією з найвпливовіших у ХХ столітті, і не тільки у межах архітектури та урбанізму. Вона надихнула архітекторів і містобудівників, вплинула на урбаністичні рухи, зокрема Новий урбанізм, а також на таких авторів, як Стюарт Бренд (Whole Earth Catalog).

Неочікувано методологія книги стала основою для створення мов шаблонів у програмуванні, які представили Кент Бек і Вард Каннінгем ще у 1987 році. Саме ідеї Александера надихнули Каннінгема на створення першої вікі-системи — WikiWikiWeb, що згодом дало життя Вікіпедії. Згодом ці принципи лягли в основу Agile-методологій. Також книга надихнула творця SimCity та The Sims Вілла Райта, деяких музикантів, та говорять, що навіть Стіва Джобса.

Методологія Александера знаходить застосування у дизайні продуктів, інженерії, соціології, біології та навіть щоденних технологіях — від пошуку в Google до користування смартфоном. Таким чином, «Мова шаблонів» стала універсальним інструментом, що поєднав архітектуру, технології та культуру, задавши нове бачення взаємодії людини з середовищем.

Щоб зрозуміти феномен та фундаментальність ідей Александера для всього нашого життя, варто зазирнути безпосередньо в його працю. Нижче — уривок з одного із розділів.

Шаблон 2. Розподіл міст

Цей шаблон показує, як надмірна концентрація у мегаполісах руйнує екологічну й соціальну сталість, і пропонує рішення.

Якщо в розподілі населення регіону завеликий перекіс у бік маленьких містечок і сіл, то сучасна цивілізація ніколи не з’явиться. А якщо, навпаки, перекіс у бік великих міст, то земля занепадатиме, бо бракуватиме людей, здатних про неї дбати.

Розподіл населення регіону визначають дві різні потреби. З одного боку, люди тягнуться в міста, до цивілізації, бо там є робота, освіта, інформація, економічні можливості. З іншого боку, важко підтримувати соціальну й екологічну цілісність регіону, якщо населення не розподілено більш-менш рівномірно в поселеннях різного типу — ферми, села, міста, мегаполіси — так, що кожне поселення дбає про довколишні території. Досі індустріальне суспільство розвивалося згідно з першою потребою. Люди залишають ферми, містечка і села, переїжджають у великі міста, і в результаті чималі території регіону занепадають, бо там надто мало людей.

Адекватний демографічний розподіл враховує дві окремі характеристики — кількісний розподіл і просторовий. По-перше, треба переконатися, що населення адекватно розподілено по містах різного розміру, інакше кажучи, існує багато маленьких міст і кілька великих. По-друге, треба переконатися, що рівномірно розподілено самі ці міста і їх не зосереджено в кількох точках.

Практика доводить, що кількісний розподіл регулює себе сам. Численні дослідження показали, що за умови органічного перебігу демографічних, політичних і економічних процесів, пов’язаних з розвитком міст і міграціями населення, у підсумку виникає багато маленьких міст і кілька великих. І справді, такий розподіл більш-менш відповідає логарифмічному розподілу, який ми пропонуємо в цьому шаблоні.

Уявімо тепер, що міста правильно розподілено за розмірами. І що, вони будуть розташовуватися по сусідству чи охоплять усю територію регіону? Якщо всі міста — великі, середні, маленькі — утворюють одну тяглу агломерацію, то з погляду екології немає жодної різниці, наскільки вони великі, ця характеристика матиме хіба що політичне значення.

Коли йдеться про екологію регіону, значення має просторовий розподіл міст, а не адміністративна статистика в рамках агломерації.

До висновку, що міста всіх розмірів має бути рівномірно розподілено по регіону, нас привели два міркування: одне — економічного характеру, друге — екологічного.

Економічний аргумент. По всьому світу слаборозвинені регіони занепадають, бо робочі місця, а отже, й люди, переміщаються у великі міста під впливом економічної гравітації. Приклади цього явища — Швеція, Шотландія, Ізраїль, Мексика. Люди активно перебираються в Стокгольм, Глазго, Тель-Авів чи Мехіко, завдяки концентрації ресурсів там виникають нові робочі місця, і в результаті туди перебирається ще більше людей. Поступово виникає серйозний дисбаланс між містом і селом. Місто багатіє, сільська місцевість бідніє. Закінчується тим, що в столиці регіону може бути найвищий рівень життя у світі, а лише за кільканадцять кілометрів звідти — страшні злидні.

Зупинити цей процес може тільки політика справедливого розподілу ресурсів і рівномірного економічного розвитку всього регіону. Скажімо, в Ізраїлі обмежені ресурси держави були спрямовані на економічний розвиток найвідсталіших регіонів.

Екологічний аргумент. Надмірна концентрація населення перевантажує загальну екосистему регіону. Що більшими стають великі міста, то вищий рівень забруднення повітря, починаються транспортні проблеми, дефіцит води й доступного житла, а щільність населення виходить за будь-які розумні межі. Подекуди в мегаполісах екологічна ситуація на межі катастрофи. Рівномірніший розподіл населення по регіону, навпаки, мінімізує навантаження на екологічну систему, і при цьому виявляється, що так люди здатні дбати про себе і природу розумніше, з меншою кількістю відходів.

Так відбувається тому, що вартість будівництва інфраструктури в перерахунку на одного жителя різко збільшується, коли місто переростає певний розмір. Наприклад, вартість житла при висотній забудові набагато вища, ніж у звичайних будинках, а в міру збільшення кількості пасажирів непропорційно виростають витрати на транспортну інфраструктуру. Так само набагато дорожче в перерахунку на одного жителя коштує будівництво інших об’єктів у великих містах порівняно з невеликими — закладів харчування, станцій переробки сміття тощо. Якби всі жили в селах, то досить було б набагато простішої каналізаційної системи, натомість у містах обійтися без складних очисних споруд неможливо і вартість їх утримання дуже висока. Загалом кажучи, немає іншого шляху до стабільного самодостатнього середовища, крім децентралізації. 

Водночас створити таке середовище надзвичайно потрібно, якщо ми прагнемо мінімізувати екологічне навантаження від соціальних систем.

Отже:

Слід заохочувати процес народження і помирання міст у регіоні. Поступово це дасть такий ефект:

1. Населення рівномірно розподілиться по містах різного розміру: наприклад, буде одне місто з населенням мільйон жителів, десять міст із населенням по сто тисяч, сто міст із населенням по десять тисяч і тисяча містечок із населенням по тисячі жителів.

2. Міста всіх розмірів рівномірно розподіляться по території регіону.

Такому процесу сприятиме політика регіонального зонування, виділення земельних ділянок та інші стимули, які заохочуватимуть бізнес розташовувати виробництво відповідно до такого розподілу.

Паралельно з процесом розподілу міст треба захищати землі сільськогосподарського призначення і маленькі містечка на периферії: їх має оточувати сільська місцевість, а децентралізація промисловості має забезпечувати економічну стабільність. У більших містах слід заохочувати земельну політику, яка сприяє збереженню сільських ландшафтів між районами міста.

Про що ще говорить книга «Мова шаблонів» 

Ми додали лише один з перших розділів книги, який говорить про складне, проте фундаментальне та важливе розподілення міст. Загалом же автор книги підійме сотні не менш значущих тем.

Наприклад, наступний шаблон називається «Поєднання міста і села». І ось що пише автор:

«Всюдисуща урбанізація знищує життя і перетворює великі міста на щось нестерпне. Однак у самому розмірі міст є своя цінність і свій потенціал.

Люди почуваються комфортно, коли у них є доступ до сільського ландшафту, чистого поля, диких рослин, тварин і птахів. Для цього містá з усіх боків повинна оточувати сільська місцевість. Водночас місто стає зручним для життя, коли забезпечує розмаїття способів життя та високу щільність взаємозв’язків між людьми і роботою. Для забезпечення таких взаємозв’язків місто має бути тяглим, без розривів. 

Почнімо з того, що жителям великих міст потрібен контакт зі справжньою сільською місцевістю, щоб не втрачати зв’язок із землею, яка їх годує. Переконливі свідчення на користь цього факту дало соціологічне опитування, проведене Інститутом Гелапа 1972 року. На питання «Якби ви могли обирати, то де вибрали б жити — у великому місті, в передмісті, в маленькому містечку, на фермі?» 1465 американців відповіли:

Велике місто — 13%
Передмістя — 13%
Маленьке містечко — 32%
Ферма — 23%

І незадоволення життям у великих містах тільки наростає».

«Хмарочос» регулярно розповідає про проблеми великих міст та необхідність доступу до природи. Наприклад, в цьому матеріалі. А також про важливість агломерації в цій статті.

У шаблоні №9 «Розосередження робочих місць» автор пише наступне:

«Штучне відокремлення житлового й робочого просторів створює нестерпні конфлікти в психологічному житті людей.

Майже в усіх сучасних містах існують зони «для роботи» і «для проживання», і в більшості випадків цей розподіл закріплено юридично. Такий розподіл пояснюють двома міркуваннями. По-перше, робочі місця мають розташовуватися неподалік одне від одного з економічних причин. По-друге, робочі місця порушуватимуть спокій у житлових районах.

Однак такий поділ створює колосальну напругу в емоційному житті людей. Діти ростуть у середовищі, де чоловіки з’являються тільки у вихідні; жінки опиняються в атмосфері, яка нав’язує їм роль гарненьких дурненьких домогосподарок; чоловіки мусять прийняти умови, коли вони більшу частину дня проводять «на роботі, далеко від родини», а решту часу — «з родиною, далеко від роботи»….

Єдиний шаблон, який відповідає цим вимогам, — розосередження робочих місць: роботу треба максимально децентралізувати. Щоб захистити житлові райони від шуму виробництва і транспортних потоків, якісь робочі місця можна розташовувати на краю районів, територіаль- них громад і субкультур. Нешумні і нешкідливі виробництва можна розташовувати просто в будинках і житлових районах. В обох випадках слід керуватися таким міркуванням: у радіусі кількох хвилин ходи від кожного дому повинні існувати десятки робочих місць. Тоді кожна сім’я матиме можливість виробити власну систему стосунків між домом і роботою: всі члени сім’ї зможуть організувати собі робочий простір неподалік родичів і друзів. Люди зможуть зустрічатися в обід, діти забігатимуть на роботу до батьків, дорослі — додому».

Ці думки автора резонують із популярною зараз концепцією 15-хвилинного міста, про яку ми писали тут та частково згадували і в цьому матеріалі.  Цю ідею намагаються втілити багато сучасних міст — спроєктувати та організувати простір так, щоб все необхідне для життя людини (робота, навчальні заклади, місця для розваг, парки та зони відпочинку, медичні установи) знаходились в межах 15-хвилинної ходьби, або поїздки велосипедом.

Чому цю книжку потрібно читати всім?

«Мова шаблонів» порушує проблеми, які залишаються актуальними й сьогодні: доступ мешканців міст до водойм, наявність зелених зон і місць для прогулянок, розвиток велосипедної інфраструктури, баланс між паркуванням та громадським простором, облаштування дитячих майданчиків. Усі ці питання, з якими щодня стикаються українці (і не тільки), можна було б вирішити ще на етапі проєктування — якби воно було системним, послідовним і людиноорієнтованим.

Незважаючи на багато прихильників та похвалу, «Мова шаблонів» також зазнавала критики. Зокрема, дослідники вказують, що автор іноді описує ідеали, а не реалістичні умови (наприклад, складність впровадження цих ідей в нормативні акти та будівельні кодекси). Інші критикують, що шаблони ніби обмежують свободу творчості та не завжди враховують культурні чи економічні особливості різних країн та стилю життя людей.

Ці зауваження не применшують важливості цієї книги та її глобального впливу, проте підкреслюють, що «Мову шаблонів» найкраще сприймати не як догму, а як гнучку мову принципів, що потребують адаптації до місця і часу.

Ця книга — не просто довідник для архітекторів і містобудівників. «Мова шаблонів» має бути настільною книгою для працівників муніципалітетів, забудовників, підприємців і всіх, хто цікавиться тим, як зробити середовище довкола нас більш гармонійним, комфортним і людяним.