15-хвилинні міста: як ідея про доступність та децентралізацію змінює Стокгольм і може змінити Київ

Партнерський матеріал з Посольством Швеції

Ідеї ущільнення міського простору, децентралізації та пішоходизації вулиць не нові, над ними працювала ще американська урбаністка Джейн Джейкобс та учасники руху Нового урбанізму. Однак сьогодні вони отримали нову хвилю популярності. Міста шукають підхід, що дозволить зменшити кількість автомобілів на вулицях, а відповідно й покращити якість повітря та знизити кількість викидів в атмосферу.

американська урбаністка Джейн Джейкобс

Крім того значним поштовхом стала пандемія коронавірусу: жителі міст почали проводити набагато більше часу в межах своїх районів, працювати з дому та уникати скупчень людей на кшталт торговельних центрів чи навіть автобусів.

Чимало міст у відповідь на нові виклики облаштували велодоріжки та тимчасово закрили вулиці для автомобілів, надавши людям більше простору для прогулянок. А також почали розробляти ідеї для трансформації районів у довгостроковій перспективі. Адже навіть до пандемії тривалі щоденні поїздки були проблемою великих міст: дослідження показують що вони знижують задоволення від роботи і дозвілля та збільшує психологічну напругу.

Рішенням може стати концепції 15-хвилинного міста: вона передбачає, що мешканці можуть задовольнити всі повсякденні потреби у радіусі 15 хвилин пішки або велосипедом. Значний вклад у розвиток цього підходу зробив Карлос Морено, професор «розумного міста» в Університеті Париж 1 Пантеон-Сорбонна.

«Ми змирилися з тим, що відчуття часу в місті викривляється, адже ми змушені марнувати його, підлаштовуючись під абсурдну організацію та довгі відстані. Чому ми повинні адаптуватися та знижувати нашу потенційну якість життя? Чому не місто повинно відповідати нашим потребам?» – вважає Морено.

Відео: Карлос Морено. Місто 15 хвилин

Значну роль у концепції Морено відіграє також партисипація, залучення людей до перетворення районів міста та формування локальних спільнот. Цей аспект отримав подальший розвиток у шведській концепції однохвилинного міста, яка пропонує ще більш локальний погляд на питання.

Професор виділяє кілька основних рис 15-хвилинного міста. По-перше, райони повинні бути сформовані так, щоб люди могли жити, працювати та відпочивати там без постійної потреби кудись виїжджати. По-друге, простори повинні бути багатофункціональні. Наприклад, приміщення школи ввечері може працювати як громадський центр. По-третє, ритм міста повинен відповідати ритму людей, а не автомобілів.

«Так само, як місто складається з 15-хвилинних районів, ці райони складаються з однохвилинних просторів», – зазначає Дан Хілл, містопланувальник Шведського управління інноваційних систем Vinnova.

На його думку, саме робота на рівні вулиць та безпосереднього простору перед будинками забезпечує дієву партисипацію, а також дає мешканцям можливість сформувати зв’язки як з навколишнім простором, так і з найближчими сусідами.

Дан Хілл,містопланувальник

Фото: Elsa Soläng/ArkDes/LundbergDesign

Ініціатива «Вуличні рухи», яка втілює ідею однохвилинного міста, стартувала у 2020 році на чотирьох пілотних локаціях у Стокгольмі. Проєкт пропонує місцевим мешканцям стати співавторами простору: через воркшопи та консультації вони можуть спільно вирішити, якою хочуть бачити свою вулицю. Зокрема, скільки простору залишити для паркування, а скільки віддати під інші громадські функції.

Над її розробкою та реалізацією працюють Шведське управління інноваційних систем Vinnova, та дизайнерський аналітичний центр ArkDes. Замість стандартизованого рішення для усіх вулиць, у проєкті розробили набір модулів, які поміщаються на стандартне паркувальне місце. Їхню кількість та тип теж визначають самі мешканці залежно від потреб конкретної вулиці: можна додати місця для сидіння, дитячу ігрову зону, озеленення і освітлення та паркування для велосипедів.

Крім того, модулі можуть мати зарядні місця для електросамокатів та електромобілів: до проєкту були залученні компанії, які впроваджують транспорт спільного використання (shared mobility) у місті. Цей підхід не лише дозволяє зменшувати транспортні викиди в атмосферу, але й вивільняє додатковий простір. Зокрема, у компанії Volvo порахували, що одни автомобіль спільного використання може замінити 10 приватних автівок на вулицях Стокгольму.

офіс компанії Volvo

Ініціатива не має на меті вирішити більш глобальні проблеми доступу до офісів, освітніх приміщень чи культурного життя в межах району. Але, завдяки активному залученню мешканців, проєкт сприяє розвитку локальних спільнот та повертає їм простір перед будинками. А також дає змогу переглянути ставлення до вуличного простору як місця передусім для автомобілів.

Фото: Trafikkontoret, Stockholm City

За результатами опитування центру ArkDes, у Стокгольмі 70% людей позитивно поставилися до цього проєкту. З часом він повинен отримати загальнонаціональний масштаб: кілька міст вже приєдналося до столиці. За планом, такий децентралізований та адаптивний підхід дозволить з часом перетворити кожну вулицю у Швеції на більш здоровий, сталий та унікальний простір.

Анн Ідальго, очільниця Парижа

Однією з найбільших прихильниць ідеї 15-хвилинного міста стала очільниця французької столиці Анн Ідальго. Ще з 2014 року вона трансформувала Париж, пріоритизуючи пішохідний та велосипедний рух. Зокрема, Ідальго створила майже 1400 кілометрів велодоріжок та повністю закрила для автомобільного руху кілька важливих вулиць.

У 2020 році Анн Ідальго вдруге обрано на посаду міського голови – ключовим пунктом її передвиборної програми стало перетворення Парижа на місто 15 хвилин, засноване на ідеях Карлоса Морено, про якого згадували вище. У майбутньому більше міських магістралей будуть перетворені на пішохідні простори, а автомобільні стоянки – на зелені зони, овочеві сади та дитячі майданчики. Ідальго хоче досягти трансформації, що покращить повсякденне життя парижан, а також якість повітря у місті.

План розвитку австралійської столиці до 2050 року передбачає подальше формування міста як мережі «20-хвилинних» районів. Це дозволить жителям в майбутньому задовольняти більшість повсякденних потреб у радіусі 20 хвилин пішої прогулянки, поїздки на велосипеді або громадському транспорті.

План зачіпає не лише сам Мельбурн, але і його передмістя. У районах планують збільшити щільність забудови та урізноманітнити її. З одного боку, це забезпечить більше робочих місць та послуг поруч. А з іншого, гарантуватиме пропозицію житла, доступного для людей різного віку та доходу в межах районів. Крім того, вдосконалення потребує громадський транспорт: на околицях міста він поки не може забезпечити бажану 20-хвилинну доступність.

Пілотні проєкти у трьох районах передмістя були запущені у 2018 році. Поки вони концентруються на швидких та недорогих рішеннях, що можуть покращити пішу доступність та підвищити комфорт місцевих мешканців. Наприклад, окремі вулиці тимчасового закрили, щоб дати простір для відпочинку, торгівлі, різноманітних подій та зрозуміти, як люди його використовуватимуть. Крім того, на вулицях встановили додаткові вуличні меблі, pop-up сквери, організували велодоріжки тощо.

Ідеї децентралізації, пішохідної та велосипедної доступності могли б отримати застосування у більшості українських міст. З радянських часів вони отримали у спадок спальні райони, у яких не передбачені робочі місця, й часто бракує іншої сучасної інфраструктури.

У Києві, наприклад, існує значний дисбаланс між лівим та правим берегом. Це сприяє щоденним тривалим переміщенням мешканців як для роботи, так і для навчання, дозвілля, покупок. Що, разом з іншими факторами, перевантажує міські вулиці. У 2021 році Київ посів третє місце в рейтингу міст із найбільшими заторами: містяни через це втратили в середньому 128 годин свого життя.

У інших великих українських містах ситуація подібна. Тому децентралізація та акцент на архітектуру змішаного використання могли б стати важливою частиною програм відновлення Харкова та інших міст, які постраждали від війни.

Впровадження підходів 15-хвилинного міста – це не тільки крок на шляху до зменшення заторів, але й до покращення якості повітря: для багатьох міст автомобільні викиди – основне джерело забруднення, і це залишається нагальною проблемою. У цьому контексті також важливо розвивати альтернативи приватним автівкам. Так шведський проєкт «Вуличні рухи», на додачу до вже розвинутої у Стокгольмі мережі велодоріжок, дозволяє додати на вулиці інфраструктуру для велосипедів, електросамокатів та навіть електромобілів спільного користування.

Українські міста теж поступово розвивають велосипедну інфраструктуру. У Києві, зокрема, за кілька років облаштували майже 200 кілометрів велодоріжок. Однак ці велодоріжки досі не завжди поєднуються у зручну для пересування мережу. Тому тут корисною могла б бути зміна фокусу за прикладом європейських міст: важлива не просто кількість велодоріжок, а й те, куди ними за 15 хвилин можна дістатися.

Повномасштабна війна ще більше актуалізувала цю потребу: жителі багатьох міст зіштовхнулися з нестачею пального та нестабільною роботою громадського транспорту. У травні 2022 року ГО U-Cycle навіть запустила кампанію Bikes for Ukraine, щоб підвищити мобільність волонтерів та працівників критично важливих служб. За чотири місяці організації вдалося зібрати понад 400 велосипедів та передати їх у Харківську, Чернігівську, Київську й інші області.

Ініціатива Bikes4Ukraine (Rover.rent) також працює на поліпшенні мобільності внутрішніх переселенців. Велосипеди, зібрані за кордоном, передають у Львів та місцеві модульні містечка, а також організовують у місті соціальний велопрокат.

В українських містах експериментують й з перетворенням окремих вулиць на пішохідні простори. Наприклад, у 2021 році центр Одеси закривали для автомобілів на вихідні. Чимало пішохідних просторів з’явилося у центрі Львова, Івано-Франківська, Дніпра.

Контрактова площа та вулиця Сагайдачного у Києві стали пішохідними ще у 2017 році, а Бессарабський провулок – у 2021, хоча перша спроба закрити його для руху була ще шість років тому. Ці та чимало інших просторів в українських містах все ще очікують на якісне перетворення, яке часто розтягується на роки.

Ініціативи на кшталт шведських «Вуличних рухів» можуть стати корисним зразком для швидких та адаптивних рішень, котрі допоможуть покращити ці простори. Додати вуличні меблі, озеленення, паркування для електросамокатів задовго до того, як знайдеться можливість для капітального ремонту. Й що не менш важливо – дати поштовх для активного та систематичного залучення жителів до прийняття рішень стосовно конкретної вулиці чи усього району. Адже ідеї 15-хвилинного та 1-хвилинного міста – це не лише про інфраструктуру, але й про розвиток локальних спільнот та їхні можливості формувати простір відповідно до конкретних потреб.