Зарослий пагорб-звалище перетворили на меморіал Варшавського повстання 1944 року (фото)

Парк «Пагорб Варшавського повстання» (Kopiec Powstania Warszawskiego), відкритий у 2023 році у столиці Польщі, є взірцем роботи ландшафтних архітекторів із так званою «четвертою природою» — ділянками, які утворюються стихійно, але водночас не є дикими екосистемами.

На це місце десятиліттями звозили уламки варшавських будинків, зруйнованих у часи Другої світової війни. Так поступово утворився штучний пагорб, який виріс у висоту до 35 метрів. Звалище закрили у середині 1960-х років, і воно заросло деревами, травами та кущами. Згодом неподалік з’явилися новобудови.

Поняття «четвертої природи» стосується концепції ландшафтного дизайну, який вирізняє: «першу природу» — дикі екосистеми; «другу природу» — сільськогосподарські землі, тобто природу, видозмінену людським виробницвом; «третю природу» — парки, сади та інші створені людиною зелені зони; «четверту природу» — спонтанна, самосійна рослинність, яка колонізує закинуті міські простори, такі як пустири, руїни будинків і фабрик, залізничні колії тощо. Прикладами є парк Хайлайн у Нью-Йорку, Вакарешть у Бухаресті та затоплений будівельний котлован на Антоновича в Києві.

У 1994 році учасник Варшавського повстання, архітектор Євгеніуш Аєвський «Котва» разом із іншими ветеранами запропонував встановити на верхівці пагорбу пам’ятник, а решту території перетворити на зону відпочинку. У 2019-му бюро Archigrest і topoScape виграли конкурс на проєктування ландшафтного парку.

Варшавське повстання 1944 року було найбільшою військовою операцією руху опору в Європі проти Третього Рейху. Польська Армія Крайова розраховувала на наступ Червоної Армії. Однак радянські війська зупинилися, й німцям вдалося перегрупуватися та придушити повстання. Німецькі сили зрівняли з землею більш як половину Варшави.

Автори проєкту розробили екологічну стратегію, яка спирається на такі пункти:

• підтримка природного процесу сукцесії (зміни однією екосистеми іншою);
• збільшення біорізноманіття за допомогою нових насаджень;
• підтримка процесу ґрунтоутворення шляхом утримання органічної речовини та поверхневого стоку вод;
• впровадження системи збирання й утримання вологи (мікроретенції) за допомогою дерев’яних жолобів і фашинних дренажів (із фашин — в’язок хмизу чи гілок);
• створення екологічних ніш для дрібних тварин;
• застосування біорецептивного бетону, що включає будівельне сміття та структура якого адаптована для колонізації живими організмами.

Проєктувальники також розробили підхід до будівельних уламків. Після війни завали стали великою проблемою у Варшаві, та водночас і слугували ресурсом — сировиною для відбудови. У меморіальному парку вдалися до кількох тактик.

Так, підпірні стіни створено з бутового бетону з вмурованими залишками старої Варшави: цеглою будинків, пічними кахлями, балясинами. Ця свого роду антропогенна порода, «варшавський урбаніт», з часом покриється мохом, природа поступово її асимілює.

Уламки завалів також стали наповнювачем для габіонів у просторі під назвою «Лапідарій»: лабіринт руїн.

Достатньо великі фрагменти зруйнованих будівель було позначено та виставлено вздовж головної алеї як музейні артефакти.

Сходи головної алеї ведуть до вершини пагорбу, де встановлено пам’ятник.