Унаслідок російського удару по Києву в ніч проти 19 липня 2026 року Лук’янівська площа та прилеглі до неї квартали зазнали чергових руйнувань. Це вже десята масштабна атака на цей район від початку повномасштабної війни. Проте серія ракетних ударів, які планомірно нищать соціальну, комерційну та транспортну інфраструктуру, виявила значно глибшу інституційну проблему. Одна з ключових локацій Правого берега столиці, що потерпає від ворожих обстрілів, не має жодної міської стратегії. «Хмарочос» проаналізував історію простору, актуальний стан головних об’єктів площі та офіційні позиції міської влади, аби зрозуміти, які перспективи відновлення має ця територія.

Від робітничого передмістя до зони ударів: як формувався простір Лук’янівки

Лук’янівка увійшла до складу Києва в 1850-х роках як самодіяльне робітниче передмістя: на той момент там уже існували лікарняне містечко, тюремний замок, стихійна торгівля та низькоповерхова забудова. Першу хвилю великого перепланування місцевість пережила наприкінці XIX століття: 1892 року тут відкрили Лук’янівське трамвайне депо та чавуноливарний завод – майбутній машинобудівний холдинг «Артем». Через кілька років офіційно запрацював Лук’янівський базар, а впродовж 1900–1902 років звели Лук’янівський народний будинок, який за радянського періоду зазнав багатьох перепланувань. Наступна хвиля перебудови відбулася наприкінці минулого століття: на місці знесеної малоповерхової забудови 1997 року відкрилася станція метро «Лук’янівська», що остаточно закріпило за площею статус інтенсивного транспортного хабу.

Уже у 2000–2010-х роках почалася активна комерційна забудова. Поруч із метро та ринком звели торговельний центр «Квадрат», старовинні ангари депо поглинало будівництво ТРЦ «Лук’янівський» від компанії Arricano, з протилежного боку, на території заводу «Артем», почало зводитися приміщення бізнес-центру LUWR, а 2005 року в народному будинку розпочала роботу Мала опера. У результаті перед повномасштабним вторгненням Лук’янівка являла собою еклектичний вузол, де промислова й транспортна інфраструктура, історична спадщина та комерційна забудова разом із незавершеними проєктами утворили хаотичний міський простір, який із 2022 року планомірно руйнується ракетними ударами. Тепер кожен об’єкт, що формує цей простір, стикається з власною хронікою руйнувань, викликами та перепонами для відновлення.

Метрополітен та ТЦ «Квадрат»: проблема суміщених об’єктів

Наземний вестибюль станції «Лук’янівська» на вулиці Юрія Іллєнка залишається однією з найбільш вразливих точок столичної підземки. У відповіді на запит «Хмарочоса» КП «Київський метрополітен» зазначає, що це один із тих об’єктів підприємства, які зазнали найбільших руйнувань від ворожих обстрілів за час повномасштабного вторгнення. Ще до останнього липневого удару було зафіксовано неодноразове пошкодження фасадного опорядження, скління світлових ліхтарів (купола), вітражів, вхідних дверей, інженерних мереж та ескалаторів. Після кожної атаки працівники метро виконують першочергові аварійно-відновлювальні роботи для підтримання базового функціонування станції як для перевезення пасажирів, так і в режимі цілодобового укриття. Повноцінну ж реставрацію планують під час майбутнього капітального ремонту, проєктну документацію для якого разом із позитивним експертним звітом підготували ще 2023 року. Однак термінів початку будівельних робіт досі не визначено.

Водночас на початку 2026 року метрополітен реалізував на локації проєкт з інклюзивності: на вхідних та вихідних групах встановили нові двері, розширивши прохід до 0,9 метра для зручного доступу людей на кріслах колісних та інших маломобільних пасажирів. Тоді ж, 19 лютого, відновив роботу вихід №2 у бік торговельного центру «Квадрат», який був зачинений із березня 2022 року. Однак він пропрацював лише три місяці. Уже 24 травня внаслідок масованої ворожої атаки ТЦ «Квадрат» зазнав критичних руйнувань: п’ятиповерхова будівля площею 20 тисяч квадратних метрів, що працювала на площі з 2002–2003 років і вміщувала близько 80 магазинів, повністю вигоріла. Через це метрополітен знову заблокував цей прохід із міркувань безпеки.

При цьому публічно жодних планів щодо розбирання завалів чи відбудови згорілого комплексу досі не озвучувалося. Офіційним власником будівлі є ТОВ «Союз-Інформ», яке після виходу ТЦ із власності девелоперської групи XXI Century має повні права на об’єкт. Кінцевим бенефіціаром компанії є кіпрська структура MONKAR LIMITED, яку пов’язують із колишнім народним депутатом Олегом Салміним – фігурантом низки журналістських розслідувань, зокрема проєкту «Схеми», щодо наявності бізнесових та фінансових зв’язків із РФ.

У профільному департаменті КМДА на запит «Хмарочоса» відповіли, що провели консультації з орендарями знищеного ТЦ та надали підприємцям перелік інших торговельних центрів Києва для релокації бізнесу на пільгових умовах. Таким чином, реакція міста наразі обмежується перенесенням торгівлі в інші райони.

ТРЦ від Arricano та трамвайне депо 1892 року: консервація довгобуду і загроза для спадщини

Найбільшим нереалізованим об’єктом площі залишається багатофункціональний торговельно-розважальний центр «Лук’янівський» компанії Arricano, що розташований на вулиці Дегтярівській. Будівництво комплексу стартувало ще 2012 року із загальним заявленим бюджетом у 145 мільйонів доларів, з яких, за даними девелопера, станом на осінь 2021 року вже було освоєно близько 84 мільйонів.

У серпні 2024 року будівельний майданчик та вже зведені конструкції майбутнього ТРЦ зазнали пошкоджень унаслідок ворожого обстрілу, а в листопаді 2025 року компанія Arricano повідомила про офіційну паузу в роботах. За тодішньою оцінкою генеральної директорки компанії Анни Чуботіної, суто технічний період добудови комплексу становить півтора року, проте відновлення процесу повністю залежить від залучення нового фінансування.

Реалізація цього проєкту від самого початку була нерозривно пов’язана зі складною містобудівною дискусією навколо функцій простору та збереження архітектурної спадщини – комплексу будівель Лук’янівського трамвайного депо 1892 року побудови. Презентована 2012 року концепція забудовника декларувала не лише інтеграцію історичних споруд у внутрішній простір комерційного центру, а й плани з комплексного оновлення самої Лук’янівської площі та реорганізації прилеглої пішохідно-транспортної інфраструктури. Натомість фахова спільнота та пам’яткоохоронці виступали категорично проти комерційного поглинання депо, наполягаючи на збереженні автентичної просторової структури та фасадів без втручання нової забудови.

На запит «Хмарочоса» щодо актуального стану об’єкта на 2026 рік та наявності нових дедлайнів у компанії Arricano не відповіли. Тож ступінь пошкодження будівельного майданчика та самого історичного депо після останніх масованих ударів залишається невідомим.

БЦ LUWR: вимушений простій, частковий демонтаж та оцінка збитків

Ще один із найвпізнаваніших об’єктів на Лук’янівській площі – це висотний бізнес-центр LUWR (Lukyanivka Work & Relax), що зводився за проєктом архітектора Вадима Жежеріна із 2005 до 2019 року. Станом на початок 2022 року в будівлі було передано в оренду близько 60% площ. Утім, повноцінно розпочати роботу офісний центр так і не встиг: після перших обстрілів Києва навесні 2022 року будь-яку комерційну діяльність у будівлі було повністю зупинено через розташування безпосередньо біля індустріальної зони та регулярне отримання нових пошкоджень від вибухових хвиль. Об’єкт перейшов у стадію вимушеного довготривалого простою, а в липні 2024 року в медіа з’явилася інформація про його консервацію.

Критичного удару будівля зазнала під час масованої атаки 24 травня 2026 року. Унаслідок влучання було суттєво пошкоджено конструкції кількох поверхів лівого крила бізнес-центру. Для збереження стійкості каркаса будівлі власники розпочали складні інженерні роботи з часткового демонтажу – зрізання аварійних бетонних елементів, після чого планується процес відновлення та зміцнення опорних колон. Конкретної дати завершення цих робіт у публічному просторі немає: через технічну складність демонтажу на висоті та необхідність проведення додаткових будівельних експертиз відновлення об’єктивно триватиме багато місяців.

Управлінням будівлею та фіксацією руйнувань займається девелоперська компанія «Фенікс Груп» під керівництвом Назара Бенча. Сам бізнес-центр побудований на колишній території ДАХК «Артем» та юридично належить компанії BCG Investment AG (Швейцарія), яку пов’язують із колишнім посадовцем Володимиром Сівковичем, тоді як Назар Бенч інтегрований у структуру управління цим активом та представляє його як власник. Як повідомив Бенч в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна», наразі основні публічні дії компанії зосереджені на судовому процесі проти Російської Федерації з метою стягнення компенсації за руйнування та втрачений прибуток.

Оцінку руйнувань від наступних атак, зокрема й від травневого удару 2026 року, наразі проводить Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (КНДІСЕ). Після отримання фінальних експертних висновків компанія планує подавати нові позови та залучати міжнародні інструменти компенсації через Реєстр збитків, завданих агресією РФ.

Ринок «Лук’янівський»: руйнування, петиція за відновлення та позиція власників

Унаслідок прямого влучання та подальшої пожежі під час обстрілу 24 травня 2026 року один із найстаріших продовольчих ринків столиці «Лук’янівський», історія якого сягає ще XIX століття, зазнав критичних пошкоджень і фактично вигорів дотла. Попри масштаб руйнувань, уже за кілька днів підприємці повернулися на локацію, відновивши стихійну торгівлю просто неба посеред завалів. Мешканці ж Києва створили електронну петицію до мерії з вимогою відновити ринок: вона швидко зібрала необхідні для розгляду 6 тисяч підписів, а архітектурні експерти наголосили на неприпустимості вилучення ринкової функції.

Утім, керівництво міста у своїй офіційній відповіді на петицію дистанціювалося від безпосередньої участі в процесах відновлення або викупу локації. КМДА запропонувала підприємцям переїзд на пільгових умовах до 23 інших торговельних центрів Києва, а також розміщення на вільних місцях комунальних Житнього та Володимирського ринків і на міських ярмарках.

Доля самої території наразі повністю залежить від приватного власника – ТОВ «Квіткова галявина». За даними відкритих реєстрів, єдиним власником компанії виступає кіпрська структура SAVINVEST LTD, а керівником та бенефіціаром вказано Ігоря Лєщенка. Водночас у розслідуванні проєкту «Економічна правда» цей актив пов’язували з колишнім головою правління «Авант-банку» Веніаміном Лєбєдєвим та ексголовою Миколаївської ОДА Олексієм Савченком, а сама консолідація прав власності на ринок у 2012 році супроводжувалася гучними корпоративними та силовими конфліктами.

Наразі суб’єкт господарювання зосереджений переважно на бюрократичних процедурах: проведенні інженерних обстежень, фіксації збитків та оформленні документів для внесення об’єкта до Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна з метою подальшого отримання компенсацій. У Департаменті промисловості та розвитку підприємництва КМДА на офіційний запит «Хмарочоса» підтвердили: адміністрація ринку повідомила міську владу лише про вживання заходів щодо організації торгівлі на вцілілих фрагментах підпорядкованої території. Водночас у відомстві наголошують, що інформації стосовно остаточно прийнятого власником рішення щодо капітальної відбудови об’єкта на сьогодні немає.

Мала опера: збереження спадщини та робота всупереч обстрілам

Ще одним важливим елементом площі є Київська мала опера (історичний Лук’янівський народний будинок). Будівля, зведена 1902 року за проєктом архітектора Михайла Артинова, має статус пам’ятки архітектури місцевого значення та формує історичний фронт вулиці Дегтярівської. Від початку повномасштабного вторгнення вона потрапляла під удар ворожих обстрілів щонайменше десять разів.

Чергових критичних руйнувань пам’ятка зазнала під час масованого обстрілу 24 травня 2026 року. Вибуховою хвилею та уламками було понівечено вхідну групу, пошкоджено покрівлю, спричинено часткове руйнування стелі та стін усередині приміщень, а також вибито фронтальне скління – зокрема й три автентичні дерев’яні вікна, які напередодні відновили зусиллями громадськості. Тоді об’єкт увійшов до офіційного звіту комісії ЮНЕСКО щодо фіксації воєнних злочинів проти культурної спадщини Києва. А вже 19 липня історична споруда знову опинилася в зоні ураження внаслідок чергової балістичної атаки, зазнавши нових пошкоджень фасаду.

Водночас міська влада забезпечила мінімальне фінансування базових протиаварійних робіт: за кошти бюджету раніше виконали першочергові роботи з капітального ремонту даху й укріплення пошкоджених стін, а також надали матеріали для первинної консервації отворів.

Проте в умовах воєнного стану столиця суттєво скоротила видатки на культурно-мистецькі об’єкти, через що повноцінна реставрація поки залишається без фінансування.

Наразі підтримання базової працездатності театру відбувається переважно завдяки залученню ресурсів волонтерської спільноти, зокрема в межах кампанії #SaveMalaOpera благодійного фонду «Гуртум». Завдяки проведенню незалежних благодійних подій, толок та залученню українських митців волонтерам вдається підтримувати життєдіяльність будівлі. На момент публікації БФ «Гуртум» не відповів на запит «Хмарочоса» щодо фінансових оцінок повної реставрації будівлі та деталізації відновлювальних робіт.

Системне бачення: 13-річний ДПТ та прихований містобудівний потенціал

Системний аналіз нинішнього стану Лук’янівської площі вказує на глибоку кризу міського планування та відсутність стратегії щодо ревіталізації цього вузла. При цьому ключовою інституційною перепоною для будь-яких якісних перетворень залишається фактична відсутність у міста базових містобудівних документів на цю територію. У відповіді на запит «Хмарочоса» Департамент містобудування та архітектури КМДА пояснив, що ухвалення будь-яких рішень щодо площі має базуватися на Детальному плані території (ДПТ), який є основним містобудівним документом для локації. Однак фактично він наразі відсутній. Розроблення проєкту такого ДПТ для Татарки та Лук’янівки у Шевченківському районі здійснює «Інститут Генерального плану м. Києва» ще з 13 листопада 2013 року. Тобто процес створення документа триває вже тринадцятий рік, і станом на сьогодні завершені матеріали проєкту до департаменту так і не передавалися.

Департамент транспортної інфраструктури КМДА своєю чергою також зазначає, що відомство не володіє інформацією щодо планів будь-якої реорганізації руху, а розроблення нової комплексної схеми для Лук’янівської площі можливе лише у разі надходження відповідного розпорядчого доручення від вищого керівництва міста. Департамент промисловості та розвитку підприємництва також, як уже зазначалося вище, обмежується лише пропозиціями пільгової релокації бізнесу, покладаючи ініціативу щодо майбутнього території виключно на приватних власників землі та зруйнованого майна, які наразі зосереджені лише на фіксації збитків або консервації.

У результаті реальні просторові зміни на площі відбуваються не внаслідок планової стратегії, а в режимі вимушеного тактичного реагування. Як-от створення тимчасового наземного переходу після атаки 19 липня 2026 року: через пошкодження підземної інфраструктури поблизу станції метро «Лук’янівська» міські служби були змушені організувати дублюючий наземний рух для пішоходів. На першому етапі його запустили як нерегульований із відповідною дорожньою розміткою та знаками, розпочавши монтажні роботи для встановлення світлофорних консолей. Таким чином, створення безбар’єрного наземного сполучення, на якому роками наполягали урбаністи, на цій локації завжди було технічно можливим, проте для його реалізації знадобилося фізичне знищення підземної інфраструктури. Тож без фіналізації та затвердження ДПТ, розроблення сучасної транспортної моделі та проактивного лідерства з боку КМДА майбутнє локації ризикує піти за інерційним сценарієм – із хаотичним латанням дір та подальшою консервацією руйнувань.

Утім, окрім безсумнівно трагічних наслідків російських обстрілів, фізичне знищення масштабних торговельних об’ємів ринку та ТЦ «Квадрат» знову підсвітило перспективу оновлення площі.

Руйнування щільної комерційної забудови 1990–2000-х років навколо метро може створити унікальний просторовий ресурс та дає Києву реальний шанс переосмислити Лук’янівку як перший комплексний проєкт повоєнної міської трансформації та сформувати тут повноцінний мультимодальний пересадний вузол із пріоритетом громадського транспорту, інклюзивною пішохідною зоною, безпечними підступами до метро та безшовно інтегрованою історичною архітектурою.

Тим паче що професійне підґрунтя для таких змін існує вже давно. Протягом останнього десятиліття фахова спільнота розробила низку ґрунтовних концепцій реорганізації простору – від проєкту трамвайно-пішохідної зони 2012 року за участі інженера Віктора Петрука та девелопера Arricano, про яку ми згадували раніше, до візій 2020–2021 років від ГО «Рада з урбаністики Києва» та школи урбаністики «Урбанина».

Реалізація цього містобудівного потенціалу залежить від політичної волі міста та переходу від тактичного реагування до реального стратегічного планування.