Монстри модернізму: історія «Київпроекту», проектувальника Києва XX століття

Задовго до скляних хмарочосів, хаотичних багатоповерхівок й цілих спальних районів у Києві з’явилися перші типові проекти: житлові масиви Першотравневий на Чоколівці, Нивки, Русанівка.

Після виходу постанови про боротьбу з архітектурними надлишками сталінський ампір поступився архітектурі модернізму, в результаті чого в місті з’явилися унікальні громадські споруди: Палац Спорту, Автовокзал, Палац Піонерів, будинок УКРНДІНТІ, – які стали символом нового часу. Більшість з них була продуктом однієї масштабної та потужної «машини» – «Київпроект», де власне й розроблялася картина нового Києва.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Модерністські споруди під загрозою

Київські готелі шістдесятих-вісімдесятих років

Будинок Академії наук на Володимирській

Наземні вестибюлі київського метрополітену

Експериментальний масив Комсомольський на Дарниці

Круглі ринки Алли Аніщенко

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

Будівля «Київпроекту»

«Киевпроект очень мощный институт. И по кадрам, подбору специалистов, и по структуре. Очень хорошая школа для молодых специалистов, для формирования архитекторов-профессионалов. Вместе с тем, это кондовая фирма, в том смысле, что она больше напоминает хорошо организованное промышленное производство по выпуску “проектно-сметной документации”. Хотя, такая жесткая постановка вопроса имеет свои преимущества. Мне трудно судить о том, что такое Киевпроект сегодня, но в совесткое время он был самой мощной проектной фирмой в Украине. Именно там были сделаны самые интересные работы по Киеву». Из интервью с президентом Национального союза архитекторов Украины И.П.Шпарой в 1995 году.

Як все починалося

Після повернення ЦК КП(б)У та уряду УРСР до Києва у тридцятих його одразу почали розбудовувати й перетворювати на соціалістичну столицю. Для цього створили архітектурно-художні майстерні, які очолили провідні архітектори того часу: П. Ф. Альошин, В. М. Риков та М. О. Шехонін. Але вже наприкінці 1937 року виникла необхідність створення єдиного проектувального центру, де можна було б зібрати фахівців усіх необхідних профільних підрозділів. Так, «Президія міськради ухвалила, з метою поліпшення організації проектної справи, здешевлення проектування і правильного використання кадрів, створити єдину міську архітектурно-проектну майстерню “Київміськпроект”», наступником якої до сьогодні є «Київпроект».

Підпорядкування президії міськради іноді суттєво впливало на проектно-будівельні процеси й архітектурно-художні образи будівель та споруд. Організація здійснювала забудову найбільш значимих міських ділянок: Урядового майдану на місці Михайлівської та Софійської площ, повоєнне відновлення Хрещатика, житлові будинки в центральній частині міста.

Постанови про індустріалізацію будівництва та боротьбу з надлишками в проектуванні та будівництві у 1955 році зумовили перехід радянської архітектури до нового ідеалу. «Київпроект» розпочав розробку типових проектів – будинків різних серій. Першими житловими масивами Києва стали Першотравневий на Чоколівці, Нивки, Русанівка. Разом з типовим проектуванням у «Київпроекті» продовжували створення унікальних громадських споруд: Палац Спорту (арх. М. Гречина, О. Заваров, В. Суський), Автовокзал, Палац Піонерів (арх. А. Мілецький, Е. Більський, худ. А. Рибачук, В. Мельниченко), будинок УКРНДІНТІ (арх. Ф .Юр’єв, Л. Новіков), Хореографічне училище на Сирці (арх. М. Буділовський). Ці споруди стали найцікавішими прикладами архітектури України шістдесятих років. Вони втілюють усі ознаки того часу – простоту образних та декоративних засобів, наявність інноваційніх та прогресивних технічних рішень, спроби дотримуватися світових тенденцій в архітектурі та, нарешті, загальну романтику й віру у щасливе майбутнє людства.

[metaslider id=19390]

Про проекти

Наприклад, в Палаці Піонерів А. Мілецькому вдалося домовитися на підрядні роботи з фінською меблевою фабрикою, котра виготовила не лише всі меблі, а й унікальні на той час й чинні понині розсувні перегородки. Крім того, для дитячої обсерваторії вдалося здобути 800-кратний телескоп. Місце розташування самого палацу дуже складне з геолологічної точку зору. Він знаходиться на Київських схилах, постійно сповзаючих до Дніпра. Саме тому проектною групою було прийнято рішення запроектувати будівлю, загальна вага якої дорівнювала б вазі вибраного ґрунту під час будівництва. У хореографічному училищі архітектор Буділовський розробив індивідуальні склопакети великих розмірів, аналогів котрим на той час в Радянскькому Союзі взагалі не існувало. Відома «Тарілка» Ф. Юр’єва була задумана, як зала для світломузичних концертів – ідея вражаюча й понині своїм задумом та унікальністю.

[metaslider id=19389]

Обсяги будівництва зумовили необхідність створення нового генерального плану міста, що був розроблений «Київпроектом» у 1964 – 1966 рр. За генеральним планом було створено нові житлові масиви – Мінський, Лісовий, Виноградар. Житловий масив Виноградар (арх. Е.Більський) мав стати всесоюзним взірцем якісного соціалістичного житлового середовища, що має своє індивідуальне обличчя, не зважаючи на те, що 90% будинків були з типових серій. Проект повністю був розробленний архітектором Е.Більським, який, під час проектування, самовіддано використовував усі можливі способи для його реалізації. Наприклад, макет району розміром 4х4м неоднаразово перевірявся в аеродинамічній трубі на заводі Антонова. Щоб зрозуміти, як люди бачитимуть розташовані будівлі, на тому ж самому макеті архітектор використовував медичний інструмент цистоскоп, котрий давав необхідний масштаб.

Готель «Салют» Фото: О. Ранчуков

Після рішення Київського міськвиконкому 1977 р. інститут «Київпроект» став головною проектною організацією з забудови Києва. У ньому працювало понад 2000 людей. На початку сімдесятих розпочалося будівництво сучасного інжерено-лаборатонгого корпусу «Київпроекту» на вул. Леніна (нині Б. Хмельницького), яке завершилося 1985 року. Створення цієї будівлі надало змогу всім працівникам інституту зібратися в одному місці. Споруда повністю відповідала вимогам часу та включала чисельні приміщення проектних майстерень, лабораторій, бібліотеку, актовий та спортивний зали, медичний та інформаційно-обчислювальний центри. Впродовж усього часу «Київпроект» постійно займався новими розробками масового житла. Результатом цього стало запровадження висотного будівництва з монолітного бетону. Протягом вісімдесятих тривало будівництво нових житлових масивів (Вигурівщина – Троєщина, Осокорки, Позняки).

Водночас відбувалося жваве будівніцтво в історичних кварталах Києва. Яскравими прикладами делікатного ставлення до історичної спадщини та втілення новітніх архітектурно-художніх образів стала забудова вздовж вулиць Горького (нині вул. Антоновича) та Боженка (нині вул. Казимира Малевича) (арх. І. Шпара, В. Розенберг, Ю. Шалацький), новобудови Подолу (арх. В. Розенберг, С. Захарченко, В. Юдіна, Н. Титова, Ж. Коник, А.Цвях, Н. Родичкіна). Останній був відзначений міжнародною премією журналу Domus – вагома перемога для радянських архітекторів.

Серед громадських споруд тієї доби треба відзначити готель «Салют» (арх. А. Мілецький, Н. Слогоцька, В. Шевченко), корпус архітектурного факультету КІБІ (арх. Л. Філенко, М. Гершензон), Республіканську дитячу бібліотеку (арх. М. Буділовський, І. Цейтліна), Парк Пам’яті (арх. А. Мілецький, худ. А. Рибачук, В. Мельниченко) та інші. Святкування 1500 річчя заснування Києва викликало зацікавленість серед архітекторів та жителів столиці до минулого міста. Одним із найвизначніших результатів цього етапу стали реалізованні заходи з програми Парку-музею «Древній Київ» (арх. А. Мілецький, В. Розенберг та iншi). Важливим доробком того часу став новий Генеральний план міста, над яким під керівництвом архітектора М. Дьоміна працювало понад 40 науково-дослідних інститутів.

Розбудова Києва після здобуття Україної незалежності

Після краху СРСР для «Київпроекту» настали часи переформування та налаштування на нові принципи організації інституту. Відтак, він набув статусу «Відкритого акціонерного товариства Київпроект». Протягом дев’яностих чисельність працівників та обсяги робіт зменшувалися. Провідні архітектори вирішили йти шляхом приватного проектування та створення своїх авторських проектних майстерень. Але, не зважаючи на складні умови, «Київпроект» до початку 2010-х років продовжував відігравати значну роль у відбудові Києва вже у ролі столиці незалежної України. Серед проектів нашого часу найвідомішими є реконстуркція комплексу Київ – Пасажирський (арх. С. Юнаков, П. Хряк, Т. Малевич), резонансні та неоднозначно прийняті суспільством і професійною спільнотою проекти реконстуркції Майдану Незалежності (арх. О. Комаровський, С. Бабушкiн) та Бессарабського кварталу (арх. В.Чекмарьов, В. Жежерiн, Ю. Серьогiн та iншi), новобудови масивів Оболонь та Осокорки.

За всю історію свого існування «Київпроект» розробив близько 80% всієї проектної документації по житловому будівництву, громадських, культурних та інжерно-траснспортних об’єктах у Києві. Іншими словами, Київ, яким ми його бачимо зараз, майже повністю був запроектований зусиллями працівників «Київпроекту». При цьому існує велика кількість всіляких легенд, пов’язаних з історією того чи іншого об’єкту, коли кінцевий результат проекту значною мірою залежав від внутрішніх суперечок між авторами, або постійною боротьбою архітекторів та партійно-номенклатурних чиновників. Яскравими прикладами подібних обставин є готель «Салют», меморіальній Парк Пам’яті, будинок Художників й інші споруди. Незважаючи на всі труднощі, багато хто зі свідків згадує ті часи та людей з великим задоволенням, а інститут, як одну велику родину, повною мірою віддану загальній справі.

А.Мілецький, наприклад, прийшовши до інституту, першою справою вішав піджак на стілець, як ознаку того, що він на роботі, бо більше його в той день на робочому місці ніхто не бачив. Він працював, бігаючи по кабінетах, намагаючись захистити ідеї проекту від самих чиновників. В.Розенберг, Е.Більський, М.Буділовський навпаки – всі проекти робили власноруч. Існує, також, легенда про німецького архітектора, що потрапив у проектну групу по розробці житлових будинків для партійної еліти та, невдовзі, покинув інститут, розчарувавшись у міфі про радянську рівність на прикладі житлових площ та інших збільшених нормативах для «отців партії» і їхніх родин.

Ну і, звичайно, як можна не згадати кав’ярню «3 сходинки », в якій за коньяком жваво обговорювалися усі проекти й останні новини інституту.

З перших днів існування в «Київпроекті» вдало поєднувалися та доповнювали одне одного рiзні покоління зодчих. Так, наприклад, А. Мілецький був учнем В. Заболотного, а вже коли сам очолював проектні групи, завжди запрошував найкращих молодих архітекторів: на Автовокзалі та Палаці Піонерів він співпрацював із Едуардом Більским, в Парку-музеї «Древній Київ» – з Віктором Розенбергом, в готелі «Салют» – з Володимиром Шевченком. Сучасні молоді спеціалісти мало виявляють інтерес до «Київпроекту» і більш зацікавлені працевлаштуванням у приватних проектних організаціях. Розірваний зв’язок поколінь, відсутність правонаступництва, відсталість від сучасних архітектурних тенденцій, постійна боротьба з рейдерськими захопленнями та продаж архіву тому чи іншому банку, можливо, є зараз основними проблемами інституту.

Палац піонерів. Фото: Олексій Биков

Загалом, така інституція як «Київпроект» з усім спектром архітектурно-будівельних послуг має багато аналогій та прикладів у сучасному світі, коли великі організації розробляють значні за обсягом та складністю проекти по всьому світу. Тож, можливо, в майбутньому «Київпроект» матиме новий етап розвитку, з повагою до свого минулого та чітким курсом до повноцінного та рівноправного членства у світовій архітектурній спільноті.

Для підготовки матеріалу використовувалася література: Київпроект 70 років. А+С, 2007; Єрофалов – Пилипчак Б. Архитектура совесткого Киева. А+С, 2010; Журнал «Архитектура СССР».

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 275 днів. За цей час ми опублікували 23482 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?