Володимир Хенгістов переглянув документальну стрічку «Ти, б*я, рота закрий!», яку 23 березня покажуть на фестивалі Docudays UA. Фільм розповідає про школяра, що вже декілька років бореться з корупцією і незаконними забудовами у своєму селі під Києвом — і за цей час нажив собі немало ворогів. 

Майже два роки тому в невеликому приміщенні сільської ради Гатного, передмісті у п’яти кілометрах від столичних Теремків, вирували пристрасті.  

«Свободу слова тобі? Виб’ють зуби — буде тобі свобода слова!», — депутат Києво-Святошинської районної ради від БПП Олександр Паламарчук, стискає шию худорлявого старшокласника, 16-річного Сергія Чагарова, і з неабиякою злістю починає його шарпати — то в один, то в інший бік.

Так він відреагував на допис у Facebook, де Чагаров звинуватив депутата у надто розкішному способі життя та ігноруванні проблем власного округу.

Кілька чоловіків спробували забрати хлопчину з теплих депутатських обіймів, але звідусіль їх оточили молодики спортивної статури. Здійнялася штовханина — з галасом і матюками. Під час метушні підлітка вдарять по обличчю — це зробить брат Паламарчука Ігор.       

Кадр з фільму

«Раніше за таке взагалі голову відбивали, й правильно робили!», — прокоментує один з кремезних хлопців, що прикривали депутата з флангів.

У той же день ці кадри швидко облетять соцмережі, згодом їх покажуть по декількох центральних телеканалах. Відтак маленьке село Гатне опиняється у центрі скандалу: київська організація «Блоку Петра Порошенка» одразу виключить Паламарчука з лав партії, а сам він змушений буде вибачатися перед Чагаровим — принаймні, офіційно.

Саме тоді журналістки Таїсія Кутузова та Єлизавета Сокуренко вирішили, що історія Чагарова варта того, щоб її зафільмувати — особливо, коли познайомилися з ним і дізналися, що у Гатному це була далеко не перша його громадська акція.

«Гатне — це така собі Україна в мініатюрі, — розповідає «Хмарочосу» Кутузова, яка стала режисеркою фільму. — Та сама всепроникна корупція, повсюдне кумівство і всюдисуща кругова порука, коли депутати, чиновники та правоохоронці тісно співпрацюють заради спільних бізнес-інтересів. У Гатному таким бізнесом стала безконтрольна забудова з сумнівними дозволами, численними порушеннями та відсутністю будь-якої інфраструктури. Всіх незгодних відверто “пресують”, а поліція так само відверто це ігнорує…»  

Ця стрічка знімалася впродовж одного року. Увесь цей час камера супроводжувала Сергія в його безкінечних мандрах по чиновних інстанціях, громадських слуханнях та поліцейських відділках. В його активізмі відсутній будь-який «екшн»: спілкування з чиновниками та правоохоронцями потребує монотонної наполегливості, тож головною зброєю підлітка, як підкреслюють автори фільму, стали «інформаційні запити і журналістські тексти».

«Підлітка зазвичай бачиш у кінотеатрі з попкорном, а не в сільраді з плакатом. І відвідують вони радше дискотеки, ніж державні органи з інформаційними запитами. Це надихає, але й стурбовує, бо так не повинно бути», — каже Кутузова.

Фактично, фільм являє собою нарізку декількох епізодів з життя Чагарова, хоча і не на всіх них він присутній. Так, «народні збори», ініційовані «постраждалим» від чагаровських дописів депутатом Паламарчуком, були зафільмовані без його участі.  

«Ви бачили ту дитину? Вона ж больна, неадекватна! Наш депутат дуже хороший мужчина, його підставили конкуренти!», — голосно скаржиться на камеру літня жінка, яка прийшла підтримати Паламарчука.

«Скажіть, хоч один депутат колись бив вашу дитину? — питає у присутніх інша, вже дещо молодша  жінка. — Ні, бо ваші діти ходять в школу і вчаться!».

Загалом опоненти Чагарова — у фільмі це, як правило, працівники сільради або мешканці, що симпатизують депутату Паламарчуку — доволі часто звинувачують його у тому, що він «казна-чим займається замість того, щоб ходити до школи і вчитися».  

«Ти ж двійочник, навіщо тобі це треба?», — незадоволено каже чиновник, в якого Чагаров просить надати для ознайомлення детальний плани територій, за яким збираються забудовувати село.   

Не дивно, що прихильники «розбудови села» до Сергія також неласкаві. Вони вважають, що його або всліпу використовують опоненти нинішньої сільської влади, або ще й доплачують за це.

Невдовзі камера зафіксує, як на громадських обговореннях щодо прийняття ДПТ один з місцевих мешканців буквально видирає з рук підлітка плакат «Ні багатоповерхівкам!» — незважаючи на осуд інших жителів, які прийшли підтримати позицію Чагарова.     

«Тут зводять житлові комплекси, навіть не переймаючись проблемами побутової інфраструктури , — пояснював Чагаров в одному з інтерв’ю. — У нашому селі немає централізованої каналізації, але донедавна тут не було і багатоповерхової забудови. І поки мешканцям обіцяють підключити нові будинки до міської (київської — ред.) каналізації, всі стічні води зливаються просто в наші озера».

Кадр з фільму

«Система водопостачання — переважно зі скважини біля будинків, а водовідведення — через систему септиків», — так описував благоустрій гатненських новобудов журналіст Сергій Огородник.  

Попри все це, Чагаров продовжує ходити по домівках і збирати підписи проти необдуманої забудови села. І багато хто з мешканців з ним погоджується.

Втім, ті, хто з ним не погоджується, іноді вдаються до радикальних дій. Так однієї ночі на подвір’я приватного будинку, де мешкають Сергій із мамою, кинули гранату. Цей вибух було чутно на всіх околицях — але, на щастя, ніхто не постраждав.

При цьому Києво-Святошинський відділ поліції зовсім не поспішає розслідувати цю справу. Тому Сергію доводиться витрачати багато часу і на те, щоб хоч якось зрушити з місця неквапливе слідство. Але правоохоронці, побачивши камеру, яка супроводжує Сергія, одразу зачиняють перед ним двері…

Авторки фільму наголошують: таке ставлення правоохоронців до звичайних громадян, яких вони мали б захищати, аж надто типове для України. І громадські активісти розуміють: спочатку їх будуть просто залякувати, але вже невдовзі почнуться побиття, підпали автівок, сфабриковані кримінальні справи, погрози близьким родичам. Іноді, як у випадку із херсончанкою Катериною Гандзюк або бердянцем Віталієм Олешком, їх просто вб’ють — і за це все одно ніхто не відповість.

Тож глядач навряд чи буде здивований, що бойова граната, яка розривається вночі прямо у дворі житлового будинку, не викликає у слідчих жодного ентузіазму — а відтак Сергій знову залишається віч-на-віч з усіма тими людьми, яким він заважає «працювати» і «розвивати селище».

І на питання, яке ставить документальна стрічка: чи можна цьому зарадити? — відповідей немає й досі.

Фото: hromadske.ua