Як і будь-який художній напрям, модернізм в архітектурі має свої характерні ідеї та особливості: пошук нових форм, відмова від надлишкового оздоблення, функціональність та використання найсучасніших будівельних матеріалів.

Можна помітити і більш конкретні конструктивні деталі. Зокрема, бетонні опори, на які полюбляв підіймати свої будинки один з засновників модернізму, архітектор Ле Корбюзьє, пізніше використовуватимуть для радянських (і не тільки) житлових багатоповерхівок. Та зустрічаються будівлі, які, здається, об’єднує щось більше, ніж спільний архітектурний напрям.

Радянський архітектурний експеримент, відомий під назвою конструктивізм, припинився у 1930-ті. А у часи «сталінського ампіру» (приблизно 1935-1955 рр.) радянська будівельна індустрія значно відстала від світової, тому після вказівки Хрущова про надмірності 1955 року взятися за сучасну архітектуру для СРСР виявилося завданням досить складним. Про це розповідає київський архітектор-модерніст, Михайло Буділовський. Він також ділиться джерелами, з яких радянські архітектори мали змогу дізнаватись про сучасну архітектуру: «У той час у Франції виходив журнал “Архітектура сьогодні”, що перевидавався у Радянському Союзі під назвою “Сучасна архітектура”. СРСР тоді ще не був учасником міжнародної конвенції по видавництву і, по суті, передруковував цей журнал нелегально. Інформація звідти дуже сильно допомогла нам освоїти сучасні стилі».

Пізніше почались власні пошуки архітектурних рішень та естетики, але весь час архітектура в Києві перебувала у діалозі зі світовою. По деяким київським будівлям можна визначити, чим надихались радянські проектувальники. Іноді запозичення є прямими та доведеними, іноді маємо лише візуальну схожість.

Український інститут
науково-технічної інформації

Одним з найвідоміших представників київського модернізму є будівля Українського інституту науково-технічної інформації, або, як її ще називають, – «тарілка». Автором проекту, реалізованого у 1971 році, є архітектор Флоріан Юр’єв. За задумом, приміщення, що нагадує космічний корабель, повинно було стати унікальним кольоромузичним театром. Проте сама «тарілка» є лише частиною будівлі, якщо ж поглянути на споруду в цілому, можна знайти спільні риси з проектом бразильського модерніста Оскара Німеєра.

У 1960 році за його проектом був збудований палац Національного конгресу в Бразиції. Будівля складається з основи, двох паралельних хмарочосів по центру та двох напівсфер. У одній з них засідає сенат, у іншій Палата депутатів. Флоріан Юр’єв згадував цю будівлю Німеєра на своїй лекції, коли розповідав про історію «тарілки».

«Будинки-ромашки»
на Оболонському проспекті

Житлові будинки, спроектовані архітектором Михайлом Буділовським, знаходяться за адресою Оболонський проспект 2 та 2а. Перший з них був закінчений у 1981 році, а другий – у 1990. Їхня особливість полягає у незвичній циліндричній формі та виступаючих напівкруглих балконах. Саме завдяки такому вигляду будинки почали називати “ромашки” або “кукурудзи”.

Проте це не єдині будівлі у світі, які отримали таке прізвисько. Комплекс Мarina Сity у Чикаго був зведений протягом 1960-1964 років. Вежі стали найвідомішою роботою архітектора Бертранда Голтберга та найвищими залізобетонними конструкціями того часу. Радянські спеціалісти мали можливість ознайомитися з цими новаторськими будівлями завдяки буклету виставки «Архітектура США» 1965 року.

Готель «Салют»

У тому ж буклеті можна побачити ще одну цікаву будівлю – готель Christopher Inn у місті Колумбус, штат Огайо (США). Він був відкритий у 1963 році та, на жаль, не зберігся – у 1988 споруду зруйнували. А ось готель «Салют» у Києві досі працює. Циліндрична будівля була зведена за проектом Авраама Мілецького у 1984 року. Сучасний вигляд споруди доволі сильно відрізняється від задуму архітектора: замість запланованих 18 поверхів фінальний варіант має лише 8.

Звісно, не варто стверджувати, що саме фото в буклеті вплинуло на вигляд київського готелю. Подібні круглі конструкції, з нанизаними на центральну опору поверхами, були популярними у 60-х. Загалом, обидві будівлі, як і попередні «курукудзи» відсилають нас до течії метаболізму та Кійонорі Кікутаке, зокрема його проекту морського міста, презентованого у 1958 році.

Київський телецентр на Мельникова

Спорудження будівлі, що в народі отримала назву «олівець» розпочали у 1983 році. Проект споруди розробляли архітектори А. В. Комаровський, Є. A Сафронов, А. П. Зибін, В. Н. Гаврилін, та Ю. В. Мельничук. Невідомо, чи надихалися вони закордонними прикладами, але у Нью-Хейвені (США) можна знайти дуже подібну будівлю – Knights of Columbus Tower. Вежа була завершена у 1969 році. Будівлі зводилися за подібною технологією: на монолітні кутові вежі за допомогою сталевих балок насаджувались поверхи. Щоправда, в американському варіанті опори круглі, а у нас – прямокутні.

Будівля ІМВ
та Інституту журналістики

Неподалік телецентру розташована ще одна пам’ятка модернізму – будівля, у якій сьогодні знаходяться Інститут міжнародних відносин та Інститут журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Початково комплекс будували для Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Архітекторами проекту стали Ігор Шпара, Георгій Духовичний, Олександр Тамаров і Олександр Ноценко. Навчальний корпус, завершений у 1986 році, має незвичну хрестоподібну будову. Дві сторони будівлі вирізняються кубічними виступами  – таким чином спроектовані лекційні аудиторії. Саме вони роблять будівлю схожою Московський будинок культури імені Русакова. Останній був збудований ще у 1929 році архітектором Констянтином Мельниковим та вважається однією з найвідоміших пам’яток радянського конструктивізму.

Арка дружби народів

Скульптурна композиція, що нині викликає чимало суперечок, була збудована у 1982 році. Її відкриття приурочили до 65-ї річниці Жовтневого перевороту. Композиція включає три елементи: монумент з робочими, вирізану з каменю сцену Переяслівської ради та металеву арку, що повинна була символізувати «дружбу» українського та російського народів. Саме арка, найбільш помітна частина композиції, має свій аналог в Америці. У 1965 у місті Сент-Луїс, США, було завершено спорудження монументу, відомого сьогодні як “Ворота на Захід”. Металева конструкція висотою 192 метри є частиною Національного меморіалу експансії Томаса Джеферсона. Вона була спроектована фінсько-американським архітектором та дизайнером меблів Еаро Сааріненом ще у 1947 році.