На початку жовтня на Троєщині відкрили оновлений парк. На його благоустрій місто витратило 48 мільйонів гривень.

Безіменний парк площею 9,5 гектара розташований вздовж проспекту генерала Ватутіна між вулицею Оноре де Бальзака та проспектом Маяковського. Наразі реконструювали тільки четверту частину зеленої зони – 2,3 гектара.

У оновленій частині парку проклали пішохідні доріжки з фібробетону та ФЕМу, а також велодоріжку з архітектурного бетону. Тут облаштували альтанку, дитячий і спортивний майданчики, відремонтували голубник. У парку також з’явилися лавки, урни та навігаційні покажчики. Зелену зону обладнали зрошувальною системою та енергоощадним LED-освітленням. Крім того, тут розчистили озеро та укріпили його береги.

«Хмарочос» відвідав парк та дізнався думку архітектора та експертки з велосипедного руху про таку реконструкцію.

Семен Поломаний,
засновник архітектурної студії Zemlia

Кожен елемент цього парку викликає у мене багато запитань. Наприклад, залита бетоном площа. Що це за площа? Чому вона тут з’явилася? Яке її функціональне призначення? Тут можна хіба покружляти на велосипеді чи роликах між ялинками. У цьому парку є окремі елементи: лавки, дерева, доріжки. Але вони мало між собою пов’язані і не утворюють чогось цілісного.

Візьмемо, для прикладу, алею у верхній частині парку. Тут можна було висадити однакові дерева, щоб підкреслити цю алею, або сформувати дерева групами. Можна було додати нижній шар рослинності, посадивши кущі. Але у всьому цьому повинна бути логіка. Тут ж рослини розмістили у довільному порядку: і горіхи, і ялинки, і якийсь один кущ. Крім того, саджанці поганої якості, частина з них вже загинула.

Клумба з фігурами дітей у центрі парку повністю відображає наївно-романтичний погляд на проектування цього парку. Це стосується і відбитків листків на бетоні. Частина з альтанкою взагалі нагадує мені міні-версію парку «Софіївка».

Функціональні елементи

Бетонні доріжки – це хороший варіант. Мені подобається цей матеріал, він виразний та створює єдиний масив, що завжди добре читається візуально. Щоправда, тут його пофарбували в зелений. Я б краще залишив його природного, світлого кольору, що добре контрастує із зеленню навколо. Велодоріжка тут теж виглядає цікаво. Мені б хотілося нею проїхатися. Але вона, на жаль, нічим не закінчується і нікуди не веде.

Мені не зовсім зрозуміло також, чому дитячий майданчик розділили зеленою зоною на два окремі об’єкти. Вони навіть мають різне покриття: Крім того, подібні майданчики можу бути у дворі житлового будинку. Але для парку краще створювати індивідуальний проект, щось цікаве та незвичне, щоб дітям хотілося прийти саме сюди.

Детальніше про те, якими повинні бути сучасні дитячі майданчики читайте за посиланням.

У цьому парку є навігація, але вона не досконала. Доцільніше було б повернути ці стовпчики так, щоб вони були помітні під час руху. Зараз вони стоять як окремі об`єкти. Тут повинен бути вид на озеро, а у нас вид на навігаційний  покажчик.

На плані та вказівниках зазначено, що у парку є місце для вигулу собак. У такому разі воно повинно бути огородженим, мати необхідні пристосування та, можливо, навіть ігрові елементи для тварин. Але тут ми такого не бачимо, стрілки вказують фактично на пусту територію.

Берегова лінія

Найбільшу привабливість у цьому парку має берегова лінія, тому не зовсім зрозуміло, чому лавки розмістили вздовж алеї. У нас є така традиція, але це не комфортне рішення. Алея – це завжди прохідна зона. ЇЇ варто було прокласти далі, влаштувавши біля берега зону відпочинку, де можна було б спокійно спостерігати за озером. При цьому самі лавки та урни виглядають непогано.

Хорошим рішенням було залишити посеред озера очерет, там зараз живуть качки. Це притягує людей до берега, і ми бачимо, що це місце витоптується. Якщо проектувальник не хоче, щоб тут ходили люди, варто було висадити тут якісь кущі. В іншому разі, влаштувати дерев’яні сходи або настил.

Частково тут використали дерев’яні зрізи, і це, звісно, краще рішення ніж паркувальна решітка у парку Наталка. Але це все одно не забезпечує доступ до води: там, де вони закінчуються, починається болото. Місточки, встановлені тут, взагалі нагадують мені сільські кладки.

Укріплена габіонами берегова лінія, місточки та лавки знаходяться поруч, але вони мало пов’язані між собою. Їх варто було б об’єднати та інтегрувати у ландшафт. Простір біля води таким чином міг би бути більш багатофункціональним, і підходити не лише для рибалок, але й для компаній користувачів та навіть дітей.

Київзеленбуд погано працює з ландшафтом. Габіони, якими укріплений берег, можна було б краще інтегрувати зі сформованим ландшафтом. Наприклад, зробити більш плавний перехід або сформувати дві тераси: одну ближче до води, іншу з точкою огляду.

Добре, що парк реконструювали. І добре, що це відбулося на Троєщині, тут з цим дійсно проблема. Але проблема є і в тому, що на цьому намагаються заробити, розставляючи скрізь страшненькі огорожі.

Яна Брик, координаторка
Асоціації велосипедистів Києва

З позитивного, у цьому парку розділені велосипедний та пішохідний маршрути. Вони розмежовані зеленою смугою, і це вдале рішення як для парку. Але моє перше зауваження стосується ширини велодоріжки. Вона занадто вузька. Для комфортного руху велосипедисту потрібно 80 сантиметрів простору, тобто щоб обігнати когось на цій доріжці доведеться з’їжджати на ґрунт. (За планом ширина велодоріжки у парку становить півтора метра. Це мінімальний допустимий розмір в умовах реконструкції за визначенням ДБН, – прим.).

Крім того, у ДБН зазначено, що у парках та рекреаційних зонах передбачаються переважно доріжки з двостороннім рухом. Я розумію, що ключове слово тут – «переважно». Але доріжка у цьому парку одностороння, на це вказує її ширина та розмітка. І це викликає логічне питання: якщо я хочу покататися у цьому парку, як мені повертатися на іншу його сторону? Виходить, доведеться їхати пішохідною зоною.

При цьому простір у цьому парку дозволяв зробити повноцінну доріжку з двостороннім рухом. Можливо, смуга у зворотному напрямку з’явиться під час реконструкції наступної частини парку, але зараз не зовсім зрозуміло, як вони зможуть її об’єднати з уже наявною доріжкою.

Разом з тим, позитивно, що з обох боків парку є велопарковки. Вони та доріжка добре освітлюються. Ще один момент: тут хороша видимість і немає чагарників. Їдучи, велосипедист повністю бачить дорогу перед собою.

Навігаційні покажчики

Велодоріжка тут виділена іншим кольором. Це цікаве рішення, яке я зустрічала у багатьох країнах. У суху погоду це хороше, рівне покриття. Але матеріал, яким вони покрили бетон, доволі ковзкий. Особливо зараз, після дощу, тут видно багато слідів гальмування. Тому якісно покладений безфасочний фем можу бути навіть кращим рішенням для велодоріжки. На ній буде краще відчувати поверхня під колесами.

Радує, що в цьому парку є вказівники, розмітка та навіть переходи на перетині велодоріжки та пішохідної зони. Але розмітка на самій доріжці, здається, нанесена фарбою, тому навряд буде довговічною. Вказівники можна було зробити трохи більшими та підняти на рівень очей. Потрібно зважати на людей, які мають не ідеальний зір.

Крім того, не завадив би більш помітний знак велодоріжки зі сторони проспекту Маяковського. Зараз ми можемо спостерігати, як люди заходять у парк велодоріжкою, скорочуючи шлях від зупинки. При проектуванні цей момент варто було врахувати та створити для пішоходів паралельну доріжку замість довгого обхідного шляху. Але це також стосується культури поведінки як пішоходів, так і велосипедистів.