«А якщо його вкрадуть?»: Київський метрополітен опирається встановленню дефібриляторів на станціях

Активісти на засіданні Міської робочої групи. Фото: facebook.com/nazarova.masha

26 квітня Міська робоча групи з питань Громадського бюджету проголосувала за допущення до участі проекту зі встановлення на станціях київського метро дефібриляторів.

Та під час обговорення проекту виявилося, що Київський метрополітен не надто підтримує таку ініціативу.

Представники ініціативи РеаніМетро та автор паралельного проекту Іван Ніколенко (ці проекти об’єднають у разі перемоги обох) заявили, що з листопада 2018 по лютий 2019 року у метро від зупинки серця померли 12 осіб. Це неофіційні дані, оскільки офіційної статистики ніхто не веде.

Хто відповідатиме?

Найчастіша претензія, яку виголошували представники департаменту транспорту КМДА і КП «Київський метрополітен», – хто відповідатиме, якщо під час надання допомоги працівник метро зробить щось неправильно.

Автори проекту запевняли, що дефібрилятори повністю автоматичні, тобто самі визначають наявність пульсу і чи потрібно проводити дефібриляцію. Для надання допомоги потрібно лише під’єднати електроди до грудей постраждалого.

«У проект ми заклали повністю автоматичну модель з українським голосовим асистентом. Вбити нею можна лише якщо бити людину по голові коробкою з дефібрилятором», – заявила Марія Назарова від ініціативи «РеаніМетро».

«Працівник метро не несе відповідальності за надання домедичної допомоги. Якщо він почне проводити хірургічну операцію, тоді нестиме відповідальність за вбивство з необережності», – додала вона.

Активісти вважають, що хвилюватися щодо відповідальності слід навпаки за ненадання допомоги. Це передбачено статтею 135 Кримінального кодексу – завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Куди бігти черговій по станції?

Ці аргументи не справили враження на представницю КП «Київський метрополітен».

«Не існує правової підстави для надання працівниками метрополітену домедичної допомоги. Чергова по станції одна, немає камер, і вона не може спостерігати, що діється. Навіть якщо вона побачила, а в неї в цей час спрацювала охоронна чи пожежна сигналізація, що буде в неї в пріоритеті? Ви розумієте, що ви в обов’язки нашої людини, яка відповідає виключно за перевезення пасажирів, ставите надання домедичної допомоги? Якщо вона отримає сертифікат, не буде їй оплесків і подяки – вона нестиме кримінальну відповідальність», – заявила вона.

Назарова повідомила, що днями очікується публікація проекту Міністерства охорони здоров’я щодо обов’язкового встановлення дефібриляторів у публічних місцях, зокрема метро. Більш того, за цим проектом метро мають обладнати розширеними аптечками першої допомоги. «Ми просто пропонуємо метрополітену зробити це раніше за всіх», – сказала активістка.

А якщо вкрадуть?

«Для встановлення дефібриляторів немає правової бази, і метрополітен встановити їх не може, – відповідала представниця метро. – А що буде, якщо дефібрилятор вкрадуть?»

Іван Ніколенко запропонував тримати дефібрилятори під замком у кабінеті. На його думку, так краще, ніж апарату взагалі не буде. «Виглядає так, ніби вам пофіг, що люди мруть», – додав він.

На залізниці немає

Представниця метро зауважила, що дефібриляторів немає на залізниці. На її думку, це свідчення того, що метрополітен хочуть зробити об’єктом експерименту.

«Аеропорти “Київ” і “Бориспіль” встановили дефібрилятори, тільки щоб отримати ліцензію на польоти літаків з інших країн», – заявила вона.

Вона також наголосила, що оскільки немає статистики щодо смертей у метро, активістам достеменно невідомо, від чого саме помирають люди.

Раніше спікерка Київського метрополітену Наталя Макогон закликала голосувати за петицію щодо встановлення дефібриляторів на станціях активніше, ніж за таймери зворотного відліку.