«Київпастранс» відмовився встановлювати пам’ятник «справі Бейліса». Що сталося?

Пам’ятник «справі Бейліса» може так і не з’явитися у Києві. Про це стало відомо з репортажу Заборони, який вийшов після відмови КМДА, а саме «Київпастрансу», у дозволі на встановлення затвердженого раніше пам’ятника. Попри широкий резонанс справи, у світі немає пам’ятних знаків, окрім вулиці в ізраїльському місті Петах-Тикві, присвячених «справі Бейліса».

У листопаді 2019 року відбувся конкурс на найкращу ідею пам’ятного знаку про справу Бейліса, де перемогла художниця Анна Звягінцева. Його ініціатором був В’ячеслав Москалевський (президент Кондитерської корпорації «Рошен»), кураторкою проєкту — Пономарьова Анастасія, організатором — незалежна урбаністична агенція «Урбан Куратори».

За проєктом мисткині, навпроти Печерського районного суду мають встановити пам’ятну архітектурну форму — зупинку громадського транспорту. Саме в цій будівлі у 1913 році судили Менделя Бейліса за начебто ритуальне вбивство 12-річного хлопчика Андрія Ющинського.

Ескіз проєкту Анни Звягінцевої — зупинки-пам’ятника навпроти Печерського районного суду

«Мені важливо було проявити проблему презумпції невинності, — зазначає Звягінцева. — Людина, яка чекає на транспорт, сідає на кубик за ґратами і стає центральним об’єктом, на який інші — усі ті, хто очікують на транспорт, — дивляться. Так вона стає підозрюваною, осуджуваною. А даху над цією кліткою нема, як нема захисту (від системи) у тисяч людей, які доводять у нас у судах свою невинність».

Хоча відомо, що Бейліса не тримали в такій клітці, подібна практика існує в сучасних судах, особливо в країнах колишнього СРСР, що символічно суперечить презумпції невинуватості. Тоді, у 1913 році, присяжні визнали, що вбивство було ритуальним, адже на тілі хлопчика було кілька десятків колотих ран. Але скоїв його не Бейліс, а справжніх винуватців смерті Ющинського так і не знайшли.

Читайте також: Справа Бейліса: єврейська громада та антисемітизм в Києві початку ХХ століття.

На бетонній стіні зупинки-пам’ятника хочуть розмістити вибрану інформацію зі справи Бейліса. Також передбачено лишити порожні місця, де можна було б додати матеріали про сучасні події, такі як ромські погроми.

Заборона повідомляє, що «ідея такого пам’ятного знаку київській мерії “не зайшла”». Координаторка «Урбан Кураторів» Анастасія Пономарьова розповідає, що кожна міська зупинка має визначений номер, внесений до реєстру, за це у Києві відповідає КП «Київпастранс». Лише воно за законом може ініціювати встановлення пам’ятного знаку на місці зупинки та утримувати його надалі бюджетним коштом.

24 лютого 2020 року офіс Москалевського отримав короткий лист від «Київпастрансу», де комунальне підприємство висловило «заперечення щодо виконання таких робіт», повідомляє Заборона.

Цікаво, що за могилкою Ющинського у Києві, на Лук’янівському меморіальному кладовищі-заповіднику, й досі доглядають. Сюди, за словами голови відділу охорони і збереження пам’ятників Лук’янівського меморіального заповідника Оксана Борисюк, приходять різні, здебільшого мовчазні люди.

Могила Андрія Ющинського. Фото: Катерина Сергацкова / Заборона

Є й ті, хто через 100 років після інциденту, що сколихнув світ у ХХ столітті, вважають вбивцями хлопчика євреїв. Так, у 2004 році на могилці декілька тижні висіла табличка «Андрій Ющинський, замучений жидами в 1911 році».

Фото обкладинки: ескіз зупинки-пам’ятника навпроти Печерського районного суду. Художниця – Анна Звягінцева. Візуалізація – архітектурне бюро ФОРМА