Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Книжку Orthodox Chic, присвячену українській православній архітектурі часів незалежності, видавництво «Основи» мало презентувати ще в серпні. Через пандемію живу презентацію відмінили, проте книгу вже можна замовити на сайті видавництва та в книжкових магазинах. «Хмарочос» поспілкувався з авторами та авторками дослідження та авторкою тексту і дізнався більше про його контекст. 

Як виникла ідея створити книжку про православну архітектуру?

З архітекторами-дослідниками книжки Orthodox Chic ми зустрілися для розмови біля залишків фундаменту Десятинної церкви. З нового невеликих розмірів храму неподалік, що позначений в Google Maps як Десятинний монастир церкви Різдва Христового, долинав запис богослужіння. 

Вхід саме до цього храму два роки тому підпалили архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань. Це мало привернути увагу до проблеми незаконного будівництва церкви на території Національного музею історії України. 

«Десятинний монастир церкви Різдва Христового». Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

У 2018 році вийшов черговий номер журналу 5.6 magazine під назвою «Архітектура.Громада.Час», запрошеним редактором якого став архітектор Олексій Биков. У номері йшлося про непрості стосунки між громадою, забудовниками і архітекторами. Чотири сторінки журналу займала підбірка фотографій різних форм захоплення публічного простору православними малими архітектурними формами. 

«На той момент комплексного критичного погляду на православну архітектуру малої форми ще ніде не було. Цією темою ніхто не займався, але в мене були такі фотографії. Ці маленькі кіоски з хрестиком, які ситуативно з’являлися у публічному просторі, я документував для себе з 2013 року. Такі фото були і в архіві Олексія Бикова, який своєю чергою запросив ще одного архітектора – Олександра Бурлаку. Ми назвали себе група “Томос”. Назва була співзвучною з політичними подіями, які на той момент відбувалися навколо української православної церкви», – розповідає Саша Курмаз, український художник і фотограф, один із авторів дослідження для книжки Orthodox Chiс. 

Один з розворотів книжки Orthodox Chic. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Дослідників хвилювало, що, користуючись своєрідними релігійним маскуванням, церква свавільно захоплює простір довкола. «Якщо прибрати православні хрести, то ці церкви не відрізнити від споруд, власники яких займаються рейдерством або незаконною забудовою», – каже Курмаз. 

Через деякий час темою зацікавилося видавництво «Основи», де щойно випустили фотоальбом Олександра Бурлаки Balcony Chic про феномен засклених балконів.  Якщо в журналі йшлося лише про незаконність появи церков, то книжка розкриває набато більше аспектів. Там йдеться не лише про архітектуру, але й про суміжні прояви – деталі, атрибути, чудернацькі елементи. 

«Польові дослідження» 

З усієї церковної архітектури православні храми домінують у нашому просторі, вони різноманітніші і більш кітчеві. Географія дослідження охоплює всю Україну. Кожен з фотографів самостійно вибудовував маршрути відповідно до своїх інтересів. Шукали об’єкти здебільшого через Google Maps. Бувало й таке, що на цікаву споруду вдавалося натрапити випадково – під час особистих подорожей. 

«У нас не було на меті якось рівнозначно поділити всю територію. Але ми довго займалися цим дослідженням, і географія виявилася широкою. Бувало, що я їхав у справах і паралельно знімав. Або навпаки – націлено вирушив у місто Буки, що біля Білої Церкви, добираючись туди на трьох маршрутках. Чи розшукував храм у Миколаївській області десь у полі», – згадує Олександр Бурлака. 

«Коли я займався книжкою про радянський модернізм, переді мною стояла задача дати цілісний погляд, охоплюючий всі регіони та найвидатніші споруди. З цим проєктом трохи інакше. Я назвав би нашу роботу польовими дослідженнями, в якому багато випадковостей», – пояснює Олексій Биков.  

За словами фотографів, в Україні немає якоїсь єдиної мапи церков. Крім того, дослідників цікавили незавершені архітектурні форми, як-от вагончики, які ніхто не адмініструє. «Іноді такі вагончики обростають “шкірою” і стають повноцінними церквами. А буває навпаки – зникають чи переміщуються», – розповідає Биков. 

Кожна церква – неповторна у своєму жанрі

За тим, як поставала церква на Дарницькій площі Саша Курмаз слідкує не один рік, адже сам виріс у цьому районі. Храм створений із вагончиків, і це, за словами фотографа, приклад цинічної дилетантської забудови: «Спочатку поставили хрест з іконою, через деякий час з’явився контейнер з хрестом. Упродовж кількох років цей контейнер жив своїм непримітним життям. Згодом збоку добудували ще один контейнер. Коли минулого року церква загорілася через проблеми з проводкою, на час ремонту поставили ще одну додаткову споруду».

Церква на Дарницькій площі. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Крім того, церква стала таким-собі осередком соціальної взаємодії місцевих мешканців, які стали прибирати територію поблизу, розмістили лавки, висадили квіти. «Тобто у цієї архітектури є деякий людяний аспект. Прихожани не замислюються, що ця споруда виникає без узгоджень. Для них це місце і простір для проведення вільного часу», – зазначає Саша Курмаз.

На його думку, це відбувається через брак публічного простору в місті: «Сьогодні міська влада мало переймається громадськими місцями. Людям бракує вільних місць для спілкування. Велика частка публічного простору нещадно комерціалізується». 

Саме цим відчуттям нестачі громадських місць, як вважають дослідники, користуються православні священики. Міська влада не зовсім не звертає увагу на незаконно захоплені простори церквами. У Києві, приміром, це не лише про храм поруч з історичним музеєм. Неподалік від кінотеатру «Київська русь» розташована незаконна Церква Володимирської ікони Божої Матері. В Бабиному Яру без жодного дозволу з’явився дерев’яний храм зі зрубів. Без дозвільних документів, за словами фотографів, з’явилася і церква на вулиці Щусєва.

«Якщо останніми роками в Києві хоч трохи почали прибирати незаконну рекламу, то стосовно незаконних релігійних споруд ми спостерігаємо повну бездіяльність влади. Скажімо, місцева громада протестувала проти церкви на Щусєва. Як наслідок, храм відгородили частоколом, захопивши ще більше території», – розповідає Саша Курмаз. 

Одним з улюблених об’єктів Олексія Бикова є церква-цистерна в Конотопі. По суті основою для храму став промисловий вагон-цистерна, до якого зверху причепили купол. У таких вагонах зазвичай перевозять пальне. 

Конотопська церква в цистерні. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Особливу увагу дослідника також привернули хрести на елеваторі в Дніпрі і хрести на головній водозабірній споруді каналу Дніпро Донбас [штучний водотік, що сполучає найбільші річки України Дніпро і Сіверський Донець – прим. ред.]. До речі, в цих промислових об’єктів, як кажуть місцеві, один господар. 

Хрест на елеваторі у Дніпрі. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

«Мене привабила також церква в Житомирській області, куполи якої оздоблені різнокольоровим іоно-плазменим покриттям. Між собою ми її називаємо ЛГБТ- церквою», – згадує Биков. 

Церква в Житомирській області з різнокольоровим покриттям. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Місцевий житель із міста Буки, відомий киянам тим, що викупив фонтан, який раніше стояв на Майдані незалежності, спорудив у місті цілий церковний комплекс. «Це такий-собі соціальний проєкт феодала XXI століття. Зазвичай церкви заробляють на ритуалах на кшталт весілля. А тут місцевих мешканців вінчають безкоштовно», – ділиться враженням Олександр Бурлака. 

Іншим цікавим прикладом розмаху православної архітектури є недобудований храм в Харкові неподалік від Харківського тракторного заводу на краю міста. «З одного боку, це ґрандіозний задум, з іншого боку – вічна недобудова, адже храм стоїть закинутим з 2011 року. Це мені нагадує процес спорудження готичних соборів, які будувалися десятиліттями», – каже Бурлака.  

Недобудований храм в Харкові неподалік від Харківського тракторного заводу. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Говорячи про сучасну православну архітектуру неможливо не згадати про житловий будинок на Оболоні, на даху якого височіє купол. «На жаль, нам не вдалося встановити контакт із власником. Було б цікаво з ним поговорити, бо це в усіх сенсах унікальне явище. Людина поставила хрест на даху свого багатоповерхового будинку. Як це вдалося зробити? Як живеться сусідам під хрестом? Наскільки це, зрештою, безпечно?», – каже Курмаз. 

Будинок з куполом на Оболоні. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

Чи вдалося поспілкуватися з прихожанами?

Відвідувачі храмів здебільшого спілкувалися з фотографами неохоче. «Бувало, що я вступав в комунікацію зі священиком. Але ж вони майстри слова і знавці психології, тому таке спілкування зазвичай було приємним і цікавим», – згадує Олександр Бурлака. 

Найскладнішим, за словами дослідників, було фотографувати всередині. «Справа навіть не в агресії, – каже Бурлака. – Просто в церкву люди приходять розмовляти з Богом, а це дуже інтимний момент, в який ти втручаєшся. Доводиться пояснювати, що це для альбому, і це часто незрозуміло». 

До того ж фотографів часто сприймають вороже саме через те, що маленькі церкви часто є нелегальними спорудами. «Людину з фотоапаратом у нас всюди бояться. Поширене уявлення: вони сфотографують, виставлять в інтернет, напишуть у газету – і будуть проблеми», – каже Бурлака.  

Храм всередині ангару у Дніпрі. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

«У Дніпрі є храм всередині ангару. Він спочатку мав бути тимчасовим, але потім храм так і не побудували, і служба далі відбувалася в ангарі. Прихожанка почала сваритися зі мною, коли я знімав цей храм з дрона. Я розповів їй про дослідження і обіцяв вислати фото. На щастя, це спрацювало. Храм в ангарі, на мій погляд – один з найяскравіших прикладів!», – згадує Олексій Биков. 

Несвідомий відхід від канонів

Традиційно храмове будівництво відбувається за чіткими законами, які підпорядковані своїй логіці і типології. Сучасні православні церкви, на думку архітекторів, відійшли від таких канонів, але зробили це несвідомо. «Пропорції непропорційні, декоративні елементи не пластичні, стилістичні ознаки абстрактні», – пояснює Олексій Биков. 

Загалом сучасну православну архітектуру можна розділити на ту, яка будується з архітектором і ту, що без. «В архітектурі, що будується з архітектором, превалює історизм. Хоча за канонами можливо шукати нові форми та образи, відчуваючи дух сучасності», – зазначає дослідник. 

«В архітектурній спільноті можна спостерігати таке-собі дисидентство. Архітектори, що не бажали бути модерністами чи будувати житлові райони з панелей, переходили до вивчення історії архітектури, пам’яток, робили дослідження древніх церков, – розповідає Олександр Бурлака. –  Як наслідок, багато цих архітекторів у 90-х стали будувати псевдоісторичні церкви за зразками тих історичних, які вони знали за підручниками. Заборонене раніше нарешті стало дозволеним».

Проте такий історизм з архітектурної точки зору є симптомом відсутності містобудівної політики. «Хтось хоче будувати в староруському стилі, інший – в стилі українського бароко, а ще хтось – у візантійському. І зрештою все це виглядає незграбно», – каже Олексій Биков. 

Прикладом такої незграбності в центрі Києва є Троїцький храм біля станції метро «Олімпійська».

«Грандіозну монолітну залізобетонну конструкцію купола обкладають цеглою з маленькими вікнами-бійничками. Але вікна-бійнички – це елемент оборонної архітектури середньовіччя. Яку функцію вони мають сьогодні?», – зазначає Олексій Биков.

Велика кількість церков за часів незалежності виникла способом додаванням купола до будь-чого. «З одного боку, це відсилає нас до архаїчної традиції домової церкви, церкви в печері тощо. Адже для того, щоб створити храм, не обов’язково будувати церкву. Насправді церква – це ритуал, – каже Бурлака. – З іншого боку, з’явилося таке-собі брендування. Купол ніби став символом церкви. Якщо його поставити в певному місці, там виникає церква. І вже відсилає до сучасних маркетингових технологій». 

То що це за феномен – пострадянська церковна архітектура?

За словами дослідників, їхня робота – це один із методів осмислення середовища, це спосіб зафіксувати певний тип споруд, що виник за останні тридцять років, показати, які вони і хто їх будує. 

«Я одразу ставила собі запитання, яку прогалину в знанні чи в розумінні феномену може заповнити ця публікація, яку теоретичну чи аналітичну рамку можна вибрати для роботи з цим матеріалом», – пояснює Ася Баздирєва, мистецтвознавиця й авторка вступного тексту до книжки. 

Дослідниця свідомо оминула спокусу говорити про сучасні православні храми виключно з точки зору архітектури чи розглядати її в контексті традицій містобудування. «Я спробувала подивитися на контекст, в якому виникають ці церкви, на те, що зробило можливою їхню появу. Тобто передусім варто говорити про особливу соціо-культурну й економічну ситуацію, в якій перебуває Україна після розпаду Радянського Союзу», – пояснює Ася Баздирєва 

Авторка розпочинає текст із зображення, яке зробив Олексій Биков на початку нульових. Тоді він навіть не підозрював, що його інтуїтивне бажання зафіксувати міський пейзаж, що швидко змінюється, колись обернеться серією досліджень. Це величезна панорама на Харківському масиві – відкритий простір з зеленим парканом, який використовується, щоб огородити місце потенційної забудови. Сьогодні для мешканців Києва такий паркан є дуже впізнаваним. 

Панорама Олексія Бикова. Фото надане авторами альбому Orthodox Chic

«На цьому фото Бикова ми бачимо кілька характерних символів прийдешньої епохи. Будівельний паркан, знаки супермаркетів та Макдональдса, а також хрест.  По суті, хрест отримав багато нових конотацій. Він як універсальний солдат вакантних місць ідеології чи землі. Сьогодні він часто використовується як маркування території під забудову. Таким чином хрест ніби захищає цю територію від протестів активістів», – розповідає авторка. 

Важливо ставити запитання – яку роль церква відіграє в економічних і політичних процесах нової України? «В одному разі вона стає символом національного суверенітету. В іншому – разом із супермаркетом і дитячим майданчиком стає частиною “споживацького пакету” девелопера. Ще для когось церква стає перевинайденням поміщицьких традицій: особливо в регіонах, де українські “нові буржуа” будують церкви, щоб перевизначити свій статус серед місцевого населення», – пояснює дослідниця. При цьому в таких дослідженнях, на її думку, важливо не робити надмірних узагальнень, адже в різних випадках передумови виникнення нових архітектурних об’єктів  суттєво відрізнятимуться. 

«Ми хочемо навести фокус на таку типологію в міському просторі. Адже це явище, яке є маркером свого часу і простору. Важливо відкрити на це очі самим собі і, можливо, побачити в цьому красу. Як би там не було, в такій архітектурі є деяка щирість», – кажуть дослідники.