Утеплення модерністського корпусу КНУ ім. Шевченка у 2019 році. Фото: Savekyivmodernism

Архітектура модернізму вже тривалий час є об’єктом уваги громадськості та предметом запеклих дискусій. Останнім приводом для обговорення її збереження стало утеплення 18 корпусу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

Під загрозою знищення могло опинитися монументальне панно авторства Федора Тетянича – відомого українського художника, графіка, скульптора, поета, філософа і перформера. Спершу йшлося про те, щоб корпус утеплити, а на місці панно створити мурал. Згодом на спільній зустрічі адміністрації університету та громадськості нібито дійшли згоди про необхідність більш ефективних способів утеплення з реставраврацією панно. 

І навіть якщо цей конкретний твір таки вдасться захистити, а корпус утеплити за сучасними технологіями, проблема збереження архітектурної спадщини модернізму все ще залишається актуальною для України. Так, модерністські корпуси Київського національного університету утеплили ще навесні 2019 року. Тому Інститут геології в його оригінальному вигляді тепер можна побачити лише в серіалі «Чорнобиль» від HBO.

Стилобат одного з корпусів КПІ після утеплення. Фото: Данило Остапенко

Але чи справді єдиним способом забезпечити комфортні умови життя і роботи в модерністських будинках є зміна їхнього зовнішнього вигляду? З цього приводу «Хмарочос» запитав думку реставраторів, архітекторів, мистецтвознавців, дослідників, а також поспілкувався зі студентами та випускниками КПІ, які на сьогодні є основними користувачами інфраструктури модерністських споруд університету. 

Культурна спадщина – не справа особистого смаку 

Модерністська архітектура – це частина світового спадку з властивою цій епосі естетикою, композицією, матеріалами й почерком, вважає дослідник і києвознавець Семен Широчин. Утім, на його думку, розуміння цінності модернізму в українському контексті тільки формується. 

«Варто зберігати будь-яку архітектурну спадщину, – розповідає Дарина Недозим, урбаністка і спеціалістка з архітектури. – Водночас модернізм заслуговує особливої уваги, адже він був досить короткотривалим періодом, будівель у такому стилі не так вже й багато». На її думку, симпатії чи антипатії людей до того чи іншого стилю є нормальним явищем. Проте міряти архітектурну спадщину поняттями «подобається» чи «красиво» – некоректно. «Передусім важлива фіксація культурної історії. Ми ж не оцінюємо пам’ятники визначним діячам з точки зору того, вродливою була людина чи ні», – пояснює експертка. 

«Сьогодні українські пам’ятки модернізму перебувають під загрозою знищення. Тому що на державному рівні не відбувається системних заходів збереження. Про це, як і про реставрацію такої архітектури, здебільшого піклуються небайдужі активісти, дослідники та спеціалісти», – розповідають реставратори Марія Борисенко, Антон і Данило Гуріни. 

За словами мистецтвознавиці Євгенії Моляр, сьогодні суспільство все частіше гостро реагує на спроби нищення творів монументально-декоративного мистецтва та архітектури. Як наслідок, Міністерство культури розпочало програму первинного обліку та впровадження механізмів захисту таких об’єктів. 

Утеплення модерністського корпусу КНУ ім. Шевченка у 2019 році. Фото: Savekyivmodernism

Приміром, «Літаючу тарілку» біля Либідської нещодавно внесли до реєстру пам’яток архітектури та монументального мистецтва. Цьому передував кількарічний громадський розголос про цінність будівлі. Наразі споруда перебуває в оренді компанії бізнесмена Вагіфа Алієва, а поряд із нею будують торговельний центр Ocean Mall. Статус пам’ятки архітектури має захистити її від можливих комерційних зазіхань. 

«Не секрет, що до нас приїжджають іноземні режисери знімати фільми, кліпи, та рекламу на фоні таких локацій. Пам’ятки модернізму є цікавими для туристів, ними водять екскурсії, про них читають лекції. Такі споруди мають туристичний, історичний і культурний потенціал. Натомість велика кількість унікальних об’єктів занепадає та потребує негайних заходів зі збереження», – зазначають реставратори.

Так, перший і сьомий корпуси КПІ легко впізнати в рекламі італійського бренду Diesel, яка, серед іншого, має соціальний підтекст. При цьому сьомий корпус нещодавно частково утеплили. Тобто по суті він, як і корпуси КНУ ім. Шевченка, втратив свій оригінальний вигляд. 

Читайте також: Чому модернізм не є радянською спадщиною і за що його варто поважати

Утепляти з розумом – версія студентів

Сидіти на парах в куртках чи писати конспекти в рукавичках не подобається нікому. Тому більшість студентів позитивно ставляться до самої ідеї утеплення корпусів. Проте в багатьох із них виникають сумніви в адекватності обраних адміністрацією ВНЗ підходів і технологій.   

На думку Віталія, студента третього курсу Факультету менеджменту і маркетингу, існує безліч варіантів ефективно утеплити будівлю, яка має культурну цінність. Натомість в Україні чомусь обирають «”закатування” в пенопласт будівлі в стилі модернізм». 

«Зовнішнє утеплення навіть на непримітних житлових будинках – це національна хвороба. Та коли йде мова про будівлі модернізму, спроєктовані кваліфікованими архітекторами, де знімають кіно та серіали, нічого, окрім гніву і розпачу відчувати не виходить», – розповідає «Хмарочосу» Данило Остапенко, випускник Факультету біомедичної інженерії 2018 року. 

«Якщо коротко про моє враження від фотографій “утепленого” фасаду, то це шок, – розповідає Ростислав Коваль, студент третього курсу Факультету прикладної математики. –  Для мене давно була цікавою тема містобудування. Я був щиро радий, коли цього року в КПІ одразу декілька урбаністичних проектів перемогли на Громадському Бюджеті. В той же час цікава архітектура, яка позитивно виділяється на фоні торговельних центрів і автомобільних проспектів, не раз рятувала мене від спустошення довгими осінніми вечорами».

Читайте також: Модерністський ансамбль студмістечка КПІ: що вдалося реалізувати?

«Студентська спільнота дещо розділилася на адептів модернізму і людей, які не розуміють цінності такої архітектури. В чатах з’явилися прихильники дій адміністрації, їхні тези часто у звучать приблизно так: “‎краще осучаснити, ніж стара совкова будівля”, “самі пишайтеся своїм сірим бетоном”, “досить совка”, “мені норм, так хоч тепліше” і так далі. Я розумію їхню логіку і не виключаю, що комусь такий стиль може не подобатися. Але ж справа не в суперечці про смаки. Тут йдеться про те, що не можна нищити культуру, як і заперечувати причетність будівлі до цієї культури», – пояснює свою позицію Данило Остапенко. 

18 корпус КПІ з панно Тетянича. Фото: Семен Широчин

Найбільше студенти обурюються відсутністю діалогу адміністрації зі студрадою та іншими організаціями. Крім того, вони підозрюють, що утеплення здійснили без необхідних розрахунків і аналітики. 

«Як наслідок, ми маємо роботи сумнівної якості без розуміння, наскільки має підвищитись температура», – зазначає Антон Федоров, студент третього курсу Інституту прикладного системного аналізу. «Перед тим, як приймати рішення, варто було проконсультуватися з експертами. У світі є багато прикладів грамотного утеплення», – додає Назар Мошняга, випускник КПІ 2020 року. 

«Я був би дуже вдячний адміністрації, якби вони пішли на діалог і оприлюднювали свої ідеї до того, як приймати рішення. До того ж серед студентів є чимало людей, які постійно працюють заради покращення університету на волонтерських засадах. І це велика неповага до праці сотень людей – приймати подібні рішення за закритими дверима і без відкритих тендерів а обговорень», – стверджує Ростислав Коваль. 

«Наскільки я розумію, приміщення через стіни втрачає лише частину тепла. Є ще фактори неефективного опалення, щілин у вікнах. Тому я маю сумнів, що обраний адміністрацією спосіб утеплення справді дієвий. Потрібно спочатку провести експертизу, оцінити втрати тепла, запропонувати альтернативи. Виникають запитання: хто і на яких умовах обирав даний спосіб утеплення? Де проєкт, результати експертизи? Чи був у команді архітектор? Де можна подивитися його доробок? Які результати у цифрах очікуються від проведеної роботи? Хто, зрештою, приймав рішення і чим керувався?», – розмірковує Данило Остапенко. 

Утеплення – лише один з аспектів енергоефективності

«Один із викладачів КПІ колись розповідав мені, що бруталістські корпуси, побудовані в 1980-х, були розраховані на дві системи опалення: 40% тепла мали забезпечувати радіатори, а на 60% – на той час новітній підхід з централізованим підігрівом повітря в системі вентиляції, – згадує Антон, випускник Факультету відновлювальних джерел енергії 2017 року. – В 1980-х не проблемою було розрахувати тепловтрати стін, закласти ізоляційні проміжки, з урахуванням зимового клімату Києва і архітектури фасадів. Зараз більшість нових комерційних споруд опалюються якраз другим методом, через вентиляцію: є даховий кондиціонер (або декілька), який заганяє повітря правильної температури (взимку гріє, влітку охолоджує) в приміщення, скажімо, торговельного центру. Так от в буремні 90-ті в КПІ електродвигуни систем вентиляції, теплообмінники та інші деталі цього всього здали на металобрухт». 

Стилобат одного з корпусів КПІ після утеплення. Фото: Данило Остапенко

Архітектор Олексій Биков зауважує, що аналогічну систему опалення не запустили і в архітектурному корпусі КНУБА, хоча там були всі апарати, для яких передбачили навіть окремі приміщення. «І монтаж, і експлуатація приточно-витяжної вентиляції коштує досить дорого. Цілком можливо, що, не маючи коштів на впровадження задуманого, техніку справді здали на металобрухт – в 90-х роках і не таке траплялося», – розмірковує архітектор. 

Утеплення – це лише один із заходів з енергозбереження і часто – не найфективніший, пояснює Дарина Недозим. Саме слово «утеплення», на думку експертки, часто вводить в оману, адже мінеральна вата або пінопласт не гріють стіни. Чимало теплових втрат відбувається через щілини навколо вікон, старі дахи або стики стін і перекриття. Крім того, зношеній системі опалення не допомагає ніяке «утеплення». 

«Розумний підхід – це зробити зйомку будівлі, щоб побачити, де саме відбуваються найбільші втрати тепла і першочергово працювати з ними. Може виявитися, що фасад взагалі не потребує утеплення», – пояснює спеціалістка з архітектури. На її думку, нерозуміння процесу підвищення енергоефективності особливо помітне на адміністративних або громадських будівлях. Їх огортають дешевим пінопластом, але при цьому щоночі залишають опалення «на повну», скажімо, на всі вихідні, коли будівлями ніхто не користується.

Утеплення модерністського корпусу КНУ ім. Шевченка у 2019 році. Фото: Savekyivmodernism

Як пояснює Данило Гурін, модерністська архітектура має певні особливості реставрації. Як відносно новий технологічний період у будівельній історії вона потребує досвіду, знань та навичок від усіх виконавців у підборі матеріалів та проведенні реставраційно-консерваційних заходів. Прикладом такої реставрації є об’єкт Dnipro Center for Contemporary Culture, а також робота над збереженням мозаїк центрального автовокзалу у Києві. «Можливо, до цього переліку ввійде і реставрація мозаїчного панно та вітражів 18 корпусу КПІ», – сподівається він. 

«Я давно повторюю: реставрація архітектури модернізму може стати крутим досвідом для архітектурної і будівельної спільноти України. Адже можна розробити алгоритм технічного і досконалого збереження цих пам’яток», – вважає Олексій Биков. 

Як зазначають реставратори, в світовій практиці існує безліч випадків реновації та збереження модерністської архітектури. Чудовим прикладом може стати капітальний ремонт об’єктів архітектури НДР у Берліні – з заміною комунікацій та переплануванням. Всі будинки наразі успішно виконують свою функцію. Подібний досвід мають Японія, Польща, Чехія, Словаччина, Білорусь, країни Балтії тощо.

Стилобат одного з корпусів КПІ після утеплення. Фото: Данило Остапенко

«Велика кількість аналогів у світовій практиці дозволяє обрати та реалізувати правильний підхід у збереженні пам’яток культурної спадщини України. Наразі для нас важливим є створення власних успішних прецедентів збереження», – вважають Марія Борисенко та Антон і Данило Гуріни. 

Універсального механізму поєднання підвищення енергоефективності зі збереженням культурної спадщини наразі немає. Так само, як і доказів того, що застосовувані адміністрацією університету підходи до утеплення є найбільш ефективними. Вдаватися до будь-яких дій можна лише після ряду досліджень та експертиз, вважають експерти. Це допоможе не тільки віднайти свої підходи до збереження, але й краще дослідити архітектуру, яка нам дісталася у спадок – її значення, функцію і, зрештою, вплив на людину і середовище. Інакше ризикуємо залишитися без цілого пласту нашої історії, а значить – важливого приводу для самоідентифікації і саморефлексії.