Хто такі київські урбаністи? Аналітичний центр Cedos

З 2010 року Cedos вивчає соціальні проблеми та просуває суспільні зміни, захищаючи право на гідний рівень життя для кожного. Завдяки роботі Cedos з’явився фундаментальний аналіз житлової політики в Україні, дослідження впливу змін клімату на вразливі групи в містах, аналіз наслідків пандемії у містах, дані про дозвілля та культурні потреби міської молоді та інші численні кейс-стаді проблемних тем.

Упродовж останніх кількох років міський розвиток став одним із важливих дослідницьких напрямів організації. То яким аналітики бачать актуальний дискурс про урбанізм?

Читайте інші матеріали серії «Хто такі київські урбаністи?»:

Команда популяризаторів переходів та острівців безпеки Urban Crew

Віталій Селик та «Рада з урбаністики Києва»

Команда освітньої платформи CANactions

Історія та інституалізація

Іван Вербицький: Центр дослідження суспільства виник понад десять років тому. З’явилася група людей із потужним аналітичним бекграундом, яка прагнула займатися дослідженням різних соціальних феноменів та процесів. Вони заснували громадську організацію, основною діяльністю якої була дослідницька складова. Досі дослідження є ядром того, що ми робимо, багато інших форматів існує довкола цього.

Засновники Cedos були здебільшого випускниками Києво-Могилянської академії. Організація пережила кілька оновлень команди. Більшості людей, які були у витоків, тут уже немає. Важливо, що в процесі формування ми вийшли за рамки зв’язків між людьми чи дружніх стосунків. Наразі можна сказати, що Cedos – вже сформована структура зі своїми принципами, цінностями та ідеями. Це називається інституційність.

Особисто я прийшов у Cedos під час Майдану у 2013-2014 році. Мене приваблювало, що організація робить цікаві дослідження і відкриває нові перспективи на процеси, що відбуваються в суспільстві. Такий критичний погляд відрізнявся від решти матеріалів у тогочасних медіа. Організація пройшла різні етапи, але ми працюємо над тим, щоби триматися початкових цілей і далі їх розвивати.

Іван Вербицький. Фото: Ірина Бєлих

Команда і ключові проєкти

Анастасія Боброва: Уже якийсь час ми розвиваємо напрямок міських трансформацій і всього, що пов’язано з урбаністикою. Йдеться не так про міські простори, як про людей, які ці простори населяють – як вони живуть, чи їм комфортно.

Ми організовуємо Український урбаністичний форум, який цього року відбувся вже вчетверте. Це майданчик для конструювання власного погляду на урбаністику. Намагаємося дивитися не лише на архітектуру та містобудування, але й включати такі теми як безпека, житло, зміна клімату, соціальна політика, культурні простори, а також показувати, як усі ці аспекти поєднується в місті. Темою останнього форуму – «Після Завтра» – стала пропозиція говорити про міські проблеми та можливості їхнього вирішення, адже сьогодні критично важливо створювати альтернативні сценарії розвитку міст.

Цього і минулого року подія відбулася здебільшого онлайн. Через карантин ми не змогли поїхати в інші міста, хоча з самого початку це була одна із задач форуму. Через це аспект створення нових зв’язків між людьми дещо відійшов на другий план. Але ми сподіваємося надолужити це наступного року.

У січні виповниться чотири роки, як я працюю в Cedos. Я опікуюсь міськими трансформаціями, координую проєкти, долучаюся до теми безпеки, аналізую соціальні політики, дотичні до змін клімату та урбаністики. Мені важливо, що дослідження орієнтовані на людину. Також я редакторка нашого медіа Mistosite, покликане пропонувати критичний погляд на розвиток міста. У нас є Фейсбук-група Урбаністика UA. Минулого року ми також запустили подкаст «Ринок вирішить?», де разом із гостями обговорюємо актуальні міські теми.

Анастасія Боброва. Фото: Ірина Бєлих

Павло Федорів: Я працюю в Cedos з 2017 року і займаюся здебільшого урбаністичними темами і дослідженням житла. Головна моя задача – виробити погляд на те, що відбувається з нашими містами і суспільством, а також політизувати ці процеси, показати, що криється за фасадами будинків. В урбаністиці – це спроба повернути людей, показати, що ми, перш за все, живемо в суспільстві, ба більше, в суспільстві за капіталізму. Це неминуче має наслідки для того, який простір ми продукуємо.

Катерина Бабич: Я прийшла в Cedos у 2018 році як офіс-менеджерка і спочатку більше займалася адміністративною роботою. Але після другого форуму в Запоріжжі зацікавилася дослідницькими проєктами. Минулого року ми більш системно вивчали тему бездомності, зокрема, разом із колежанками з Центру соціології права і кримінології дослідили вплив пандемії на безпеку бездомних людей. Тоді я ще написала статтю на Mistosite про ситуацію в українських містах із притулками. Зараз відчуваю, що закріпилася в міському напрямку і навіть долучилася до створення подкасту. Крім того, мене цікавить тема антизростання (degrowth) як пошук альтернатив нескінченному економічному росту.

І.В.: У Cedos є адміністративна команда, до якої входить бухгалтерка, менеджерка з комунікацій, SMM-спеціалістка і я як директор. Крім того, у нас близько 15 експерток і експертів, які залучаються до різних тем і проєктів. Стратегічні пріоритети допомагає визначати наглядова рада. Ми шукаємо можливості співпраці з іншими організаціями – аби якомога більше людей долучилося до того, що ми робимо.

Ключові напрями нашої діяльності – освіта, міграція, зайнятість, соціальна політика, житло, і, власне, місто. У кожному з цих напрямів були важливі проєкти. Так, у сфері освіти ми допомагали державі розподіляти фінансування між університетами, в міграційному секторі – досліджували систему прописки. У контексті міського питання варто згадати велике дослідження громадських ініціатив п’ять років тому. Стало зрозуміло, що з’явилася ціла мережа активістів, що має потенціал впливу не лише на точкові рішення, а може провокувати зміни у розвитку міст на системному рівні.

Переваги і недоліки Києва

А.Б.: Київ – це місто, яке не перестає мене дивувати. Влітку я багато катаюся на велосипеді і відкриваю для себе місця неймовірної краси і майже недоторканої природи. Не кожне місто може таким похвалитися. Прикро те, що багато з них під загрозою знищення чи забудови. Візьмімо хоча б урочище Горбачиха чи Совські Ставки. І це не проблема окремих людей або забудовників. Це системна проблема хибних пріоритетів у плануванні міст, відсутності житлової та кліматичної політик.

Пріоритети розставлені так, що міський бюджет фінансує вау-ефекти, великі події або грандіозні інфраструктурні проєкти. А, скажімо, на соціальну підтримку коштів ніколи немає. Для бездомних людей у Києві один-єдиний притулок. Вони не можуть отримати належної підтримки ні з боку держави, ні з боку місцевого самоврядування. Так не має бути.

Минулого року Cedos зробив дослідження про кліматичну справедливість. Йшлося про те, як зміна клімату впливає на вразливі групи людей, зокрема створює нові нерівності. Як наслідок, недостатньо захищені люди стали ще більш вразливими.

К.Б.: Досі існує стереотип, що Київ – це місто каштанів, де гарно в центрі, а на околицях, як доведеться. Слова «небезпечний район» асоціюються у нас з окраїнами на кшталт Борщагівки. І майже ніхто не говорить, що небезпечною є, скажімо, Вирлиця. Адже там інтенсивна забудова і погане повітря. Здається, що для міської влади рівень безпеки загалом вимірюється кількістю відеокамер на квадратний метр.

Павло Федорів. Фото: Ірина Бєлих

П.Ф.: На щастя, в Києві все ще зберігся спадок планування з парками на районах як частиною інфраструктури. В столиці є унікальні природні ресурси, дніпровські острови, Національний природний парк «Голосіївський» посеред міста тощо. Місто дуже різноманітне і продовжує динамічно змінюватися. На жаль, ці зміни не на користь більшості. З’являються охайні громадські простори у центрі міста, фудмаркети тощо. Але завжди варто ставити запитання – хто найбільше з цього виграє? По суті, міська політика сьогодні зводиться до двох речей – благоустрою і господарництва. Одні латають асфальт, інші облаштовують квітники. Проблеми нерівності, які й без того існують, загострюються.

А.Б.: Спільний простір постійно фрагментується, його відкушують закриті двори житлових комплексів, або тераси кафе. У містян залишається все менше і менше місця, де можна не лише відпочивати, але й вийти на протести та озвучити те, що не подобається.

Проблеми з управлінням містом

А.Б.: Управління містом має засновуватися на дослідженнях. Перед тим, як приймати рішення про будівництво нового мосту чи організацію тієї чи іншої події, слід, перш за все, зрозуміти, яких цілей хочеться досягти. Тоді варто зібрати інформацію, опитати людей, зрозуміти відповідність запитів до цілей. Дуже хочеться бачити більше обґрунтованих рішень. Звісно, evidence based підхід має свої обмеження, але варто хоча би спробувати з ним попрацювати.

І.В.: Київ часто порівнюють з іншими містами, і це порівняння не на користь столиці. Може скластися хибне враження, що деінде кращий мер чи більш доброчесні люди. Київ великий і неповороткий. Системні зміни у такому місті впроваджувати складніше.

Проста зміна очільника КМДА не вплине на ситуацію кардинально. Пригадую, як десять років тому нинішній міський голова був в опозиції до проєкту Генерального плану, а зараз міська адміністрація під проводом Віталія Кличка намагається просувати його ухвалення.

Мені особисто складно сказати, чому я люблю Київ. З іншого боку, як багато інших людей, я тут живу, і це не збіг обставин, а свідомий вибір. У столиці більше економічних можливостей – саме за ними сюди їдуть. Це накладає свій відбиток на розвиток міста. Є певна кількість людей, які володіють значними ресурсами. На жаль, це дає їм змогу впливати на рішення міської ради.

Саме великі фінансові ресурси сьогодні визначають межу можливого. Тому новий фудмаркет подають як розвиток міста. Якщо ти достатньо успішна людина і можеш собі дозволити купити їжу за ціною вище середньої по місту, в тебе буде все гаразд. Проблеми людей, яким це недоступно, вважають особистою невдачею і результатом неправильних життєвих виборів. Ані місту, ані державі немає до цього діла.

Річ у тому, що таких неуспіхів занадто багато. Безліч людей приїздить у столицю працювати на виснажливих роботах за мізерну зарплату. В умовах карантину вони опиняються на вулиці і без грошей. Так ми отримуємо жахливі історії про замерзлих на морозі бездомних людей. Це проблема, яка має вирішуватися на рівні міської політики. Але наразі в пріоритетах міста будівництво нового мосту на Оболоні.

А.Б.: Ми зараз говоримо про екстремальні кейси, про бездомність і бідність. Але насправді проблеми з житлом, кліматом, безпекою стосуються всіх містян. Багатьох людей у Києві лише декілька зарплат відділяє від того, щоб опинитися на вулиці. Без соціальних гарантій ризикує кожен другий.

Катерина Бабич. Фото: Ірина Бєлих

К.Б.: Проблема в структурному баченні – для кого Київ? Для успішних людей, які їздять в автіках з кондиціонером і живуть у новобудові? А раптом щось піде не так? Тоді місто одразу стане не тільки непривітним, але й нестерпним.

Багато людей не можуть собі дозволити купити квартиру, але вони не найбідніші, не бездомні. Це середньостатистичні кияни, яким не пощастило, скажімо, отримати житло у спадок. Якщо більша частина мешканців має особисті проблеми через відсутність адекватного житла і стресує від заторів по дорозі на роботу, то, може, ці проблеми не такі вже й особисті?

А.Б.: Нам потрібно сформулювати пріоритети міської політики, серед яких обов’язково має бути орієнтація на різні категорії населення з різним рівнем доходу, зміна клімату, адекватна транспортна політика. На рівні безпеки – перехід від нагляду і контролю до соціальної підтримки. Так, замість нового набору камер у програмі «Безпечне місто» можна відкрити притулки для бездомних.

Власне відчуття несправедливості

І.В.: Коли я починав займатися міським розвитком і трансформаціями, я часто оглядався на більш досвідчених людей, орієнтувався на експертну думку і вокабуляр, намагаючись долучитися до вже сформованого дискурсу. Але після десяти років роботи я зрозумів важливість свого тілесного досвіду життя в місті.

Зараз я значно більше орієнтуюся на власне відчуття і критичний аналіз несправедливості до себе і людей довкола. На мою думку, неможливо просто запозичити чийсь досвід. Кожен такий випадок потрібно досліджувати та з’ясовувати причини того чи іншого розвитку подій.

Розмова від свого імені, як на мене, має більше сили, ніж вибірка кращих практик з інших міст. Саме цього не вистачає Києву – щоб різні групи заявляли про свої дуже конкретні проблеми та вимагали їхнього рішення. Інакше дискурс формуватиме хтось інший. І хто зна, чиї інтереси він представлятиме.

П.Ф.: Варто проблематизувати не лише те, що відбувається у нас, але й за кордоном. Україна – це глобальний південь, тому дивитися слід радше на Сербію чи Єгипет, ніж на Данію чи Швецію. Треба пам’ятати, що в Європі свої негаразди. Якщо хочемо чогось досягнути, то маємо розуміти, з якими проблемами доведеться зіткнутися. Якісь країни вже пройшли певний шлях. Перед тим, як його обирати, слід переконатися, що ми точно хочемо саме туди.