Марії десять років, вона навчається у п’ятому класі школи Крюківщини під Києвом. Якщо дівчинка спізниться на урок, їй не доведеться стукати у двері і питати, чи можна увійти — дверей у класі немає, а діти навчаються просто у коридорі вщент переповненої школи. 

Це типова ситуація для околиці Києва, де населення за останні роки збільшилось в десятки разів через активну розбудову, натомість уся нова соціальна інфраструктура так і залишились на папері планувальної документації.

У єдиній комунальній школі Софіївської Борщагівки цього року набрали 13 перших класів. У Крюківщині та Ірпені — по вісім, у Чабанах — сім. І така кількість, чи навіть більше, вже третій рік поспіль. Діти навчаються у три зміни, не можуть пройти коридорами чи пообідати у їдальні через натовп. Проблемно навіть сходити в туалет, адже кількість санвузлів розрахована на втричі меншу кількість учнів. Про якість освіти у таких нелюдських умовах годі й казати.

«Хмарочос» поговорив з батьками дітей шкільного віку з міст-сателітів Києва, аби з’ясувати, як вони самотужки протистоять освітньому колапсу. За мотивами їхніх історій можна написати сценарій-антиутопію для Netflix.

Крюківщина — класи у коридорах,
учительських і бібліотеках

Двоє дітей Лілії Котирло навчаються у дев’ятому і десятому класах Крюківщинської ЗОШ, в якій вона є заступником голови батьківського комітету. Останні п’ять років жінка ходить по всіх можливих інстанціях, аби домогтися відкриття нового корпусу школи, який врятує дітей від імпровізованих класів у коридорах. Поки вона чує лише обіцянки і вимоги більше не приводити до школи журналістів.

«Я переїхали до Крюківщини у 1998 році, а мій чоловік є корінним мешканцем цього селища. У нас навіть є вулиця Котирла, названа на честь його діда генерал-майора», — розповідає Лілія. 

Перші п’ятиповерхові будинки з’явилися у 2000-х — масив «Дружба». Далі звели шестиповерховий будинок нібито з метою переселити туди мешканців старенького гуртожитку, але до справи так і не дійшло. «Звели під носом, квартири продали, а люди і досі живуть у бараках», — нарікає Лілія.

З 2010-х почалася масова забудова. Зараз, за даними ЛУН, у Крюківщині налічують вже 13 житлових комплексів.

Зображення: ЛУН

На 2018 рік офіційно зареєстроване населення Крюківщини складало 12 тисяч мешканців, проте фактично ця кількість давно перетнула позначку у 20 тисяч, за підрахунками самих крюківщинців. Жоден з девелоперів не звів ані комунальну школу, ані садок, тож навантаження збільшується на чинну інфраструктуру.

Єдину місцеву школу відкрили ще у 1993 році. Заклад далекоглядно спроєктували на 784 учнів — 34 навчальні класи із розрахунком на розвиток села. Прямо на території школи була розміщена автошкола — випускники разом із дипломом про освіту отримували водійські права.

«Мої діти пішли до школи у 2012 та 2013 роках, — згадує Лілія. — Тоді все було гаразд, діти навчалися у першу зміну, набиралося по три перших класи».

Активні батьки почали бити на сполох вже у 2015 році, коли кількість населення різко зросла і стало очевидно, що однієї школи вже замало. У 2016 році будівлю автошколи змушені були віддати під класи, автосправу скасували. Приміщення для груп продовженого дня і гараж також перетворили на класи.

Саме тоді розробили перший проєкт нового корпусу школи на 528 дітей. Його вирішили звести замість автошколи, бо решта землі навколо школи вже була у приватній власності. Перший кошторис був 92 млн грн, але з тих пір проєкт корегували три рази і наразі сума вже складає 400 млн, а справа у суді. Коробку нового корпусу звести спромоглися, але вона й досі геть порожня всередині«, — розповідає Лілія.

За словами жінки, відкрити двері школи обіцяють їм на кожній лінійці і на кожному святі три роки поспіль. У вересні обіцяли здати корпус першого січня 2022 року, проте начальниця прес-служби Вишневої ради, якій тепер підпорядковується Крюківщина, нещодавно прокоментувала, що не може назвати точну дату відкриття школи, бо «це погана прикмета».

Зараз у школі навчаються 1 820 дітей замість 784. Під навчальні класи перероблено усі учительські, шкільний музей, бібліотеку, та навіть коридори. Діти навчаються практично у три зміни: з восьмої ранку до восьмої вечора. Їдальня розрахована на 160 дітей, але працює лише до третьої і її всю займають першокласники.

Одна з трьох лінійок на перше вересня, які проводили на 9, 10 та 11 ранку — фото Лілії Котирло

«Перенаповненість школи має негативні психологічні, педагогічні, і виховні наслідки, — коментує психотерапевтка Віталіна Устенко. — Особливо страждають молодші учні, для яких сам похід до школи вже є стресовою ситуацією. У початковій школі головне створити безпечний простір, комфортні умови для розвитку, у яких дитина буде готова кидати собі виклик та розвивати потенціал». 

За словами Віталіни, надмірна кількість візуальних і шумових стимулів, натовп на перервах, призводять до перенасичення враженнями і можуть викликати тривожність, поганий сон, апетит та знижений настрій. Про успішне навчання в умовах постійного стресу годі й казати. «З моєї практики, значна кількість дітей у 3-4 класах досі не знають всіх своїх однокласників на прізвище та ім’я», — додає психотерапевтка.

Навіть якщо новий корпус здадуть в експлуатацію, у школі вдасться розмістити 1 300 дітей — цього все одно буде замало  для наявної кількості учнів, а нових родин в Крюківщині стає більше з кожним днем.

За словами експерта з містобудування Георгія Могильного, на 1 000 мешканців необхідні 135 шкільних місць.

Частину цього навантаження можуть перейняти приватні школи. Зараз у Крюківщині діє лише одна приватна початкова школа, навчання там коштує 12 000 грн на місяць. Не кожна родина може дозволити такі видадтки, особливо якщо виховує кілька дітей, зазначає Лілія.

«Багато хто з батьків обирає возити дитину щодня до школи у Київ. Спочатку це було рішенням, хоча й незручним, але зараз вже переповнені і київські школи — там та сама проблема, що й у нас», — коментує жінка. В першу чергу до школи приймають дітей, які проживають поруч, а решту — якщо залишаються вільні місця. Останні кілька років їх не залишається.

(Черга до дитячих садків Києва — дані ЛУН Місто)

З садочками у Крюківщини та ж проблема — діє лише один комунальний розрахований на 280 дітей, проте майже в кожному ЖК відкрито приватний садок. «Була історія з ЖК «Оранж Парк» — вони обіцяли збудувати на своїй території комерційний садок, який буде безкоштовним для власних мешканців. Рік тому його відкрили: для мешканців ЖК вартість складає 9 200 грн на місяць, а для решти — 10 500 грн. Також жителі комплексу сплачують 2 500 грн разового внеску замість 5 000 грн».

Проблеми Крюківщини через неконтрольовану розбудову на цьому не завершуються, за словами Лілії: «Житлові комплекси будують без загальної каналізації — із септиками, через що якість води не відповідає санітарним нормам». Вишнева міськрада навіть затвердила цільову програму по захисту питної води на 2021-2023 роки.

Село Чайки — найбільший ЖК і найбільший обман мешканців

Історію зі школою села Чайки розповіла Олена Горб — мама п’ятикласниці і депутатка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

Усе розпочалось у 2005 році, коли на 39 гектарах під Києвом вирішили побудувати «найбільший кондомініум Європи» або «перше нове місто на території незалежної України». Майбутнім мешканцям показували бездоганний генплан з садочками та школою.

Зараз «Чайка» налічує 33 багатоповерхівки і 12 тисяч мешканців — це найбільший ЖК Київської області. Проте з часом детальний план території дещо скорегували, а на місці потенційної комунальної школи звели багатоповерхівку. Школу все ж відкрили, але вона виявилася приватною і зовсім невеликою.

Обурені мешканці звернулись до сільради за поясненнями, на що почули: «самі винні, бачили, де купували квартиру, йдіть розбиратись до забудовника». А той, в свою чергу, запевняв, що школу збудував, просто сільрада не захотіла брати її на баланс. За словами Олени Горб, великих зусиль коштувало, щоб місцева влада припинила перекидати відповідальність на забудовника. 

Попередній голова Борщагівської сільради довго бідкався, що за його статистикою мешканців у ЖК «Чайка» зовсім небагато, бо вони не реєструються. Цю хитрість місцева влада часто використовує, аби за документами кожен новий ЖК відповідав усім нормам — враховують лише офіційно зареєстрованих мешканців, хоча чудово знають, що це близько 30% від реальної кількості, за словами депутатки. 

«Тоді виникла ідея перепису дітей. Ми зібрали 30 волонтерів, кожен з яких опитував мешканців поквартирно, і записував дітей і їх вік», – згадує Олена. За результатами перепису 2018 року, у ЖК налічувалось майже 2 000 дітей.

Мешканці тоді згуртувалися, аби провести спільну акцію і привернути увагу до проблеми, а також запросили журналістів.

Колективні зусилля дали свої результати: вдалося виділити ділянку серед приватної землі під будівництво школи. Було розроблено проєкт, проте після останніх місцевих виборів виявилося, що проєкт потребує доопрацювання. Процедуру повторили (а це кожного разу мільйони гривень), справа нарешті дійшла до тендеру і контракту з підрядником: заклад збудують за 288 мільйонів гривень протягом трьох років. Кошти у бюджеті вже виділено і, якщо все буде гаразд, 750 юних мешканок і мешканців Чайки зможуть ходити до школи поряд з домом.

Та поки у Чайці діє філія Петропавлівського ліцею — початкова школа на перших двох поверхах житлового будинку без власного спортивного майданчика. Старших дітей везуть автобусами до найближчої опорної школи — того самого ліцею, який також давно переповнений. Через навчання у кілька змін, існує навіть розклад курсування автобуса на весь день.

За даними мобільних операторів напередодні минулорічних виборів, Борщагівська територіальна громада, до складу якої входить село Чайки, Софіївська та Петропавлівська Борщагівка, налічує від 60 до 100 тисяч мешканців. За офіційними даними — 21 894 мешканців. Керівниця відділу освіти сільради Лариса Лахтадир повідомила, що на сьогодні у громаді навчаються 5 795 учнів у трьох комунальних школах та ще близько 2 000 учнів у приватних закладах. Кількість дітей, які проживають в ОТГ, але навчаються у Києві, невідома. 

У Софіївській Борщагівці знаходиться, мабуть, найбільш перевантажена школа зі всієї України — там навчаються 2 800 дітей замість 1040. Зараз у селі будують ще одну школу на 720 учнів, а також обраний минулого року голова сільради обіцяє викупити ще одну школу у забудовника, коли той її збудує, за словами депутатки.

До 2020 року девелопер сплачував 4% кошторисної вартості будівництва об’єкту житлової забудови до міського бюджету на розвиток інфраструктури, проте Верховна Рада скасувала цю норму для покращення інвестиційного клімату. Це пояснювали тим, що суму внеску все одно сплачували покупці квартир, у вартість яких було закладено ці витрати, а кошти зникали у невідомому напрямку. Прогнозували, що ціни на житло трохи зменшаться, адже собівартість також знизиться. Проте, за даними ЛУН, ціни на нерухомість стабільно ростуть, тож рішення Верховної Ради просто збільшило прибутки забудовників, вважає Георгій Могильний.

Також компенсувати навантаження на інфраструктуру покликаний податок на нерухомість, проте ним обкладають лише квартири площею понад 60 м² і будинки понад 120 м². Платити необхідно за кожен квадратний метр понад цієї норми. У 2021 році максимальна сума — 70,8 гривень за м². За словами Олени, цей податок не компенсує втрату пайових внесків. Експерти пропонують змінити цей податок та обкладати ним ринкову вартість житла, а не квадратні метри.

Читайте також: Києву потрібно вирішувати житлову проблему. Як в цьому допоможуть податок на нерухомість та соціальні помешкання?

В результаті децентралізації в Україні школи повністю перейшли у підпорядкуванні громад та місцевих бюджетів, а кожна новобудова лише збільшує це навантаження. Без державної підтримки навряд чи вийде вирішити проблему переповнених шкіл, яка виникла давно, вважає Олена Горб.

Чабани — школа на подвір’ї, яку за 30 років так і не збудували

Історію зі школою в Чабанах, яку за 30 років так і не побудували, нам розповіла депутат селищної ради Наталія Арутюнян.

«Мої діти 1985-86 років народження мали йти до цієї школи — її обіцяли збудувати ще тоді. Але я вже маю онучку-першокласницю, яка також не змогла піти до школи поряд з домом, адже її досі немає», — розповідає Наталія. Жінка ділиться, що її основною мотивацією піти в депутати минулого року було бажання вплинути на процес будівництва.

Будівля школи у 2019 році

Опорною школою для дітей з Чабанів є ліцей «Ерудит» у Новосілках, відкритий ще у 1985 році. Цього року у школі набрали сім перших класів. Туди школярі потрапляють на автобусі. За словами Наталії, за перші ж два місяці навчання її онучки, автобус встиг зламатися і доводилося їхати до школи власними силами.

За словами мешканців, школа-довгобуд у Чабанах виконує роль, перш за все, об’єкта політичних маніпуляцій і обіцянок кожного нового селищного голови чи нардепа. Наприклад, у 2016 році допомогти добудувати Чабанівську школу брався Олег Ляшко.

Проєкт школи змінювали знову й знову, до нього навіть додали басейн, кошторис зростав з 85 до 200 млн грн. У школі планують розмістити 720 школярів. Зараз будівля виглядає готовою, проте насправді на її добудову ще необхідно близько 120 млн грн. «За нашою школою є два кримінальні провадження. Я, як депутат, не можу активно шукати кошти на добудову, бо я не довіряю тим, до кого ці гроші потраплять і не знаю, як вони будуть використані», — коментує Наталія.

На останній сесії сільради депутати підтримали створення спеціального фонду, до якого надходитимуть добровільні внески та безповоротна фінансова допомога для розвитку і обслуговування інфраструктури громади. Таким чином планують фактично відродити пайові внески на локальному рівні, які скасувала Верховна Рада минулоріч.

Георгій Могильний зазначає, що державі вигідний будівельний бум хоча би через ПДВ. А збитків зазнає територіальна громада, яка віддає свої землі, а згодом ще змушена будувати соціальну інфраструктуру і утримувати її, нічого не отримуючи натомість. Децентралізація має обов’язково включати закручування гайок забудовникам, інакше це знущання над міським бюджетом, вважає Георгій.

За словами Наталії Аратюнян, у сільраді також намагаються включити школу до проєкту «Велике будівництво», проте поки марно.

Хоча школа ще й близько не готова, забудовники активно включають інформацію про «школу на подвір’ї» у свої рекламні повідомлення.

Ірпінь — є кошти на школи, проте немає комунальної землі

Ситуація в Ірпені мало чим відрізняється від трьох попередніх випадків — про це розповідає Тарас В’язовченко, депутат міськради восьмого скликання та батько двох дітей.

«Дитячі садочки заповнені вщент, в групах записані до 40 дітей при нормі 22-25. Черги на садочки по 3000-4000 дітей, а нові будують на 120 дітей — просто не встигають за темпами будівництва», — розповідає Тарас.

За офіційною статистикою, у місті проживає 60 тисяч мешканців, проте фактично їх давно більше 100 тисяч, за словами депутата. На цю кількість діє лише 6 комунальних шкіл і 8 садочків. В классах не вдається прогнозувати кількість дітей. Навіть якщо спочатку набирають по нормі, то протягом року приходять новенькі і дітей стає 35-40 на клас. В 17 школі третій рік поспіль набирають по 7 класів, в Школі № 2 — 10 перших класів цього року.

За даними ЛУН, в Ірпені налічують 108 житлових комплекси, де можна придбати квартиру. Для порівняння, у Києві наразі 371 ЖК. 

ЖК Ірпінь. Зображення: ЛУН

«Зі старшою школою простіше — у нас ще є два коледжі. А от молодша та середня — це повний провал», — нарікає Тарас. За словами чоловіка, в деяких школах діти навчаються у друг зміну вже з другого класу, хоча це заборонено новим санітарним регламентом. Через переповненість відсутні групи продовженого дня, що сильно ускладнює життя працюючих батьків.

В описах нових ЖК пишуть про школи в пішій доступності, проте забувають додати, що вони вже і так переповнені.

Забудовники посилаються на сусідні заклади освіти та їхню проєктну потужність, аби не будувати власні школи і садки, зазначає експерт з містобудування Георгій Могильний. «Хитрість у тому, що за нормами радянських часів у класах могло бути до 45 дітей, а зараз максимум 30. Якщо у СРСР школа була розрахована на 1500 місць, то зараз це лише 1080 — втрачається третина. Більшість шкіл було побудовано у радянські часи, тому ці ліві „проєктні“ місця використовують, щоб продовжувати будувати. Це шахрайство», — нарікає Георгій.

За даними Освітньої агенції міста Києва, які надав Сергій Пасюта

Цього року вдалося здати новий корпус Школи № 1 на 800 учнів. За словами депутата, його збудували лише за рік за 120 млн грн повністю з місцевого бюджету.

«Зараз проблема в тому, що не залишилось землі в комунальній власності. Кошти на будівництво може і є, а от місця для них немає», — розповідає Тарас. Ринкові ціни за сотку землі доходять до 30 тисяч доларів. «Бюджет не може собі такого дозволити, це буде грабіж».

За словами депутата, єдине, що залишилось у комунальній власності — колишні піонер-табори. Останнім продавали «Сокіл» — ціна на аукціоні за 3 гектари дійшла до 160 млн грн, а місто готово було дати лише 40 млн. «Табір зараз на балансі Нацбанку і було б добре, якби нам передали цю землю для будівництва школи, а не звели там черговий ЖК», — говорить Тарас.

Георгій Могильний коментує, що викупити землю із приватної власності, аби звести на ній школу практично неможливо. Законом просто не прописана така суспільна потреба. Це дірка в законодавстві та величезна проблема, вважає Могильний.

Чи продовжиться ущільнення дітей у школах?

За даними ЛУН, в останні кілька років у передмісті Києва в експлуатацію вводили більше квадратних метрів житла, ніж у самому Києві. Більшість мешканців столичних міст-сателітів працюють у Києві, тому їх можна сміливо розглядати як спальні райони міста. Інститут міста пророкує так званій Київській агломерації, до якої входять усі околиці, населення у 7,5 млн мешканців до 2025 року (зараз за офіційними даними у Києві проживають близько 3 млн осіб і ще понад півмільйона приїздять сюди у будні на роботу). 

Люди охоче оселяються у передмісті, адже ціни на житло там у півтора рази доступніші. Середня вартість м² у передмісті Києва в новобудовах за жовтень 2021 складає 19 000 грн, тоді як середня ціна м² у новобудові Києва – 33 000 грн (дані ЛУН). Проте часто ця економія нівелюється необхідністю оплачувати освіту дітей у приватних закладах.

Соціальна інфраструктура, серед якої школи і дитячі садки, входить до витрат, тож складно знайти причину, чому забудовників повинна хвилювати її наявність за відсутності справжнього контролю і санкцій з боку держави. Громада і її очільники потрібні для того, аби врівноважувати своїми інтересами забаганки девелоперів та решти великого бізнесу. Проте в цій ідеальній схемі завжди знайдеться місце особистому зиску, який переможе суспільний інтерес — корупція існує в будь-якій країні. Питання в тому, якого масштабу їй вдасться досягти і скільки людей стануть її жертвами.

На сайті НАЗК публікувався детальний аналіз того, чому наявна система контролю за розробкою і дотриманням містобудівної документації в Україні наскрізь корумпована і призводить лише до порушень усіх можливих норм і колективної безвідповідальності. У документі наведено низку комплексних рекомендацій, які можуть змінити ситуацію, зокрема заборона змінювати ДПТ після громадських обговорень.

На думку Георгія Могильного, пайові внески варто повернути, але не так, як це було раніше: «Це була „перегорнута піраміда“: найбільше платили ті, хто будує промислові споруди, офіси та інші об’єкти (до 10% кошторисної вартості). А ті, хто заробляє на будівництві найбільше, платили до 4%. „Піраміду“ треба поставити на ноги — пайові мають сплачувати забудовники багатоквартирного житла у розмірі, що покриває всі потреби на будівництво соціальної інфраструктури, якою будуть користуватися мешканці».

Повернення пайових внесків навіть буде вигідним окремим забудовникам, адже скасували не лише пайові, але і компенсацію за інженерні мережі за межами ділянки, тож витрати окремих забудовників від скасування пайових лише зросли», — коментує Могильний. Раніше проведення водопроводу, теплопостачання і каналізації за межами ділянки зараховувалось в пайові внески, а якщо вартість перевищувала відсоток пайових, забудовнику мали компенсувати різницю із місцевого бюджету.

Георгій додає, що Києву потрібно виділяти не менше 10% міського бюджету лише на будівництво шкіл наступні 8 років, аби вирішити проблему освітнього колапсу. Зараз на це виділяють менше 1% і більше навряд чи можуть, тому зниження заповненості шкіл нам поки не загрожує. За песимістичними оцінками, ставатиме лише гірше: зараз заклади ще можуть впоратися за рахунок маленької кількості старших класів, проте з кожним роком паралелей по сім і більше класів стає тільки більше.

Згідно з Конституцією України, кожна дитина має право на безоплатну середню освіту, тож відмовити у комунальних школах юним мешканцям просто не можуть. Отже, експерименти з ущільненням дітей на м² школи продовжаться і надалі. Проте тиск громадськості на владу вже дав свої перші результати, тож залишається лише надія на згуртовані дії киян задля протидії забудовному насильству над містом (найперша вимога багатотисячного Маршу за Київ, який відбувся на початку жовтня).