У 1992 році в Україні почалася приватизація державного житлового фонду. Державні квартири, в яких проживали громадяни, ставали власністю їхніх мешканців. Нові власники отримували право вільно розпоряджатися своїм майном – продавати, здавати в оренду, передавати у спадок, дарувати тощо.
Важливо зазначити, що така приватизація була безоплатною. Це суттєво скоротило житловий фонд у власності міст, підприємств та інших відомств. Як наслідок, держава втратила можливість управляти житловою політикою через публічний житловий фонд, а житло стало найдорожчим активом у бюджетах домогосподарств. В Україні виникла одна з найвищих часток приватного житла серед країн Європи.
Стаття 47 Конституції України каже, що кожен має право на житло і держава створює умови, за яких кожен може купити, орендувати чи побудувати собі житло. Чинна на сьогодні Концепція державної житлової політики стверджує, що «метою державної житлової політики є створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду».
Житлову систему в державі сьогодні все ще регулює Житловий кодекс УРСР, прийнятий у 1983 році. За роки незалежності ухвалили серію законодавчих актів, які регламентують функціонування житлової сфери. Втім, як пояснюють аналітики CEDOS, ці закони часто суперечливі і потребують узгодження та врегулювання. Про витоки проблем житлово-комунальної сфери та можливі шляхи їхнього вирішення «Хмарочос» розпитав в аналітиків, депутатів та громадських діячів.
Читайте також інші статті серії «Візія Києва»:
Київ неконтрольовано забудовується роками. Як цьому ефективно протидіяти?
Що треба змінити, аби в Києві почали, нарешті, будувати комфортні та безпечні вулиці
Чому київський транспорт досі в поганому стані та як це змінити?
Чисте повітря, питна вода, доглянуті водойми – чому всього цього в Києві немає і як це виправити?
Що робити з застарілим житловим фондом?
За словами Олени Шуляк, народної депутатки і голови МФО «За велике будівництво», на майже один мільярд квадратних метрів житла в Україні, понад 80% – збудовано до 1980-х років. Все це застаріле, неефективне з точки зору енергоощадливості житло. Воно є причиною втрати тепла, а відтак – високих цифр споживання в тарифах і великих сум у платіжках. Застарілий житловий фонд потребує термомодернізації та капітального ремонту.
Станом на сьогодні застаріла забудова, яка підлягає реновації, складає 15 мільйонів квадратних метрів житла з 62 мільйонів загального фонду міста Києва, розповідає керівник КО «Київгенплан» Сергій Броневицький.
Згідно з Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» проведення капітального ремонту будинку та його фінансування є обов’язком співвласників багатоквартирного будинку (власників квартир і нежитлових приміщень у цьому будинку) пропорційно до частки власності. Важливо зазначити, що капітальний ремонт не входить до затвердженого Кабінетом Міністрів Переліку послуг з утримання будинків. Відрахування на капітальний ремонт зникли з тарифу ще у 1996 році.
«В Європі сплачують певну суму, яка витрачається на капітальний ремонт. А в нас відрахування на капремонт будинків майже не йдуть. Тому багато об’єктів, яких би ще могла врятувала реновація, через відсутність будь-якого ремонту, скоро просто перейдуть у статус аварійних. І їх треба буде зносити», – пояснює народна депутатка.
«Головна проблема, яку ми отримали внаслідок безкоштовної приватизації – це люди, які мають майно, але не відчувають себе власниками. Якби кожен, хто приватизував житло, сплатив за нього якусь частки вартості, це суттєво вплинуло би на ставлення до майна», – пояснює Олег Попенко, голова Спілки споживачів комунальних послуг.
Павло Федорів, експерт із житлової політики та аналітик CEDOS вважає, що внаслідок безкоштовної приватизації багато власників наразі не здатні не лише фінансувати капітальний ремонт будинку, але й самостійно платити за комунальні послуги. При цьому за роки незалежності громадянам ніхто так і не пояснив, що не лише квартири, але й будинки в цілому належать співмешканцям, а стан будинків є їхньою відповідальністю.
«Тому, що буде з будинками, якщо говорити більш гостро – скільки ці будинки простоять, залежить від людей, які не знають, що вони власники», – каже Андрій Саук, експерт у сфері житлово-комунального господарства.
Ілюстрація: Ірина Стасюк
Проблему застарілого житла наразі регулює закон «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», прийнятий у 2007 році. Втім, в реальності закон майже не працює – його втіленню заважає необхідність згоди всіх без винятку співвласників на реконструкцію. У 2019 році Міністерство регіонального розвитку запропонувало законопроєкт, який мав би пришвидшити знесення старих будинків. Для рішення про реконструкцію чи знесення пропонувалося отримувати згоду лише 75% власників.
Цікаво, що у 2017 році мер Москви Сергій Собянін затвердив програму, яка передбачала знесення понад п’яти тисяч будинків, здебільшого хрущовок. На їхньому місці будували житло більшої поверховості – від шести до двадцяти поверхів.
Натомість в інших країнах колишнього соцтабору практикують саме оновлення старого панельного житла. Наприклад, в Чехії за комплексну реновацію будинків (включаючи утеплення і добудову балконів) взялися співвласники з державою із залученням ґрантів Євросоюзу. Квартири там, як і в Україні, були приватизовані.
Проблема термомодернізації і санації житлового фонду, на думку Олега Попенка, є проблемою філософії розвитку міста і справою формування інституту відповідального власника. «В якихось районах можливе і будівництво нового житла і нової інфраструктури мікрорайону, в інших випадках це буде термомодернізація багатоквартирного будинку. Але в кожному разі, ми повинні розуміти, що без створення державної програми реновації застарілого житла, без участі державного бюджету реалізація цих програм неможлива», – каже експерт.
Варіантів розв’язання проблеми застарілого фонду багато. Основне проблема полягає в тому, хто буде за це платити, вважає Павло Федорів.
У квітні 2020 року розпочалося громадське обговорення проєкту внесення змін до закону про комплексну реконструкцію застарілого житлового фонду. Ці зміни передбачають право девелопера домовлятися із співвласниками.
«Наприклад, девелопер бажає знести старі помешкання або зробити там ремонт. На час реконструкції людей переселяють в «маневрений фонд» (який ще треба створити) або в інші ЖК цього девелопера. На місці старих будинків будують нові – наприклад, вищі. Власники старих помешкань повертаються до свого району (або ні), а вільні квартири девелопер продає», – розповідає Павло Федорів. Утім, на думку аналітика, пропоновані зміни спрямовані на боротьбу з наслідками проблеми, а не з її причиною – «нездатністю власників утримувати та ремонтувати своє житло».
Крім того, для українців нерухомість – це не не тільки елемент комфорту та інвестицій, але й ознака безпеки, вважає Святослав Павлюк, виконавчий директор асоціації «Ефективні міста України». Тому мешканців квартир важко переконати переїхати в тимчасове житло, адже це – зона невідомого.
Проблемою житлово-комунальної сфери, на думку експерта, є також те, що кошти на утримання будинку нараховують по суті без огляду самого будинку – за нормами, а не за реальним станом. «Власники мають розуміти зв’язок між станом будинку, тарифом на його утримання і переліком послуг, які їм надали. Для цього будинки треба обстежувати і формувати список проблем, які слід вирішити. З огляду на це вже формувати бюджет на рік. А тоді звітувати про витрачені кошти», – каже Святослав Павлюк.
Насправді будинки сьогодні таки ремонтують за гроші платників податків – або через субвенцію, або через програми співфінансування. Наприклад, у 2020 році за програмою співфінансування в Києві відремонтують близько 198 будинків. Внески співвласників складатимуть від 1 до 30% вартості робіт, а решта – від 70 до 99% – надійде з міського бюджету. Такий підхід, вважає міська влада, має «допомогти людям стати повноцінними власниками».
Недалекоглядна політика приватизації житла допомогла людям зберегти дах над головою, але закріпила усі наявні на той момент нерівності (якість і наявність житла тощо) і скоротила житловий фонд у публічній власності. Водночас ця політика створила кричущу проблему застарілого житлового фонду, який не ремонтувався десятиліттями.
«Якби в 90-х квартири не роздавали безоплатно, а продавали за мінімальну вартість, то ці кошти можна було б направити на капітальний ремонт», – каже Святослав Павлюк.
Ефективність ОСББ, на думку Андрія Саука, пов’язана з тим, що мешканці усвідомили себе співвласниками: «Вони розуміють, що ОСББ – це не інший ЖЕК. А голова правління ОСББ – це не керівник жеку. Що всі власники несуть солідарну відповідальність за стан будинку». В такому разі проблем з внесками на утримання, на його думку, будинку не виникає. Хоча відомі випадки, коли в ОСББ, створеному в старому будинку, виникають серйозні фінансові проблеми через несплату за комунальні послуги частиною співвласників.
Станом на кінець 2019 року у Києві налічувалося близько півтори тисячі ОСББ. Тобто наразі процес об’єднання співвласників в ОСББ не став основою для всього житлового фонду. Це зумовлено поганою законодавчою базою і поганим фінансуванням, вважає Олег Попенко.
«В більшості східноєвропейських країн співвласники багатоквартирного будинку можуть отримати кредит на ремонт з дуже низькими відсотками. Паралельно вони отримують компенсацію з державного та муніципального бюджету. На жаль, в Україні пропонують кредит під 12-14%, виконання робіт за свій рахунок, і тому реалізація такої програми реновації як в Польщі, Литві, Словаччині практично неможлива», – пояснює голова Спілки споживачів комунальних послуг.
На допомогу власникам має дійсно прийти місто чи держава. Але робити ремонт за гроші платників податків варто в обмін на частки власності, вважають експерти. Адже внаслідок тотальної приватизації міста майже повністю позбулися муніципального фонду житла. Замість того, щоб просто фінансувати ремонти об’єктів приватної власності, суспільство повинно спрямувати ці кошти на створення соціального орендного житла, вважає Павло Федорів. Крім того, проблема капітальних ремонтів стосується не лише старих будинків. Йдеться не лише про сьогодення, але й про майбутнє, адже нові будинки через десяток років теж треба буде ремонтувати.
«Можна як завгодно зараз фінансувати ремонти або створювати ОСББ чи щось там. Але насправді потрібно працювати з причиною відсутності ремонтів – відсутністю ефективного власника й відрахувань на утримання», – вважає аналітик.
Чому житлову політику не варто підміняти політикою будівництва?
Водночас згідно з проєктом нового Генерального плану, громадське обговорення якого затрималося через пандемію, до 2040 року в Києві планують побудувати 28,6 мільйонів квадратних метрів житла, тобто 1,3 мільйонів квадратних метрів на рік. На перший погляд, така активна забудова могла би вирішити житлову проблему киян. Але насправді це не так.
Як розповідає Олена Шуляк, безконтрольна забудова житлом міста – завжди погана ідея, оскільки будівництво нового житла має передбачати створення відповідної інфраструктури. «”Квартирне питання” не вирішити лише квартирою. Людям, які в ній житимуть, необхідні, наприклад, паркомісце, дитмайданчик, школа, аптека і магазин поблизу», – каже депутатка.
На думку Павла Федоріва, сьогодні найчастіше житлову політику підміняють політикою будівництва. Тобто по суті йдеться «розширення житлового будівництва», але при цьому чіткого розуміння, що і для кого будується, немає.
«Житло має дві властивості – дах над головою і актив, інвестиція. В нас Податковий кодекс не вловлює цих різних ролей. І тому загалом можна будувати скільки завгодно, але не зрозуміло, хто і для чого купуватиме квартири і що буде відбуватися далі з цим житлом (стоятиме порожнім, будуть здавати в оренду тощо)», – каже аналітик.
Фінансування будівництва житла здебільшого відбувається здебільшого через залучення коштів інвесторів. І це також стало проблемою для українського ринку. Два найгучніших випадки пов’язані з банком «Аркада» і компанією «Укрбуд».
У грудні 2019 року компанія «Укрбуд» заморозила будівництво на всіх своїх 26 об’єктах, куди вклали кошти понад 13 тисяч родин. «Київміськбуд» зобов’язався добудувати житлові комплекси «Укрбуду», проте згодом міська влада заявила, що для добудови всіх будинків бракує понад два мільярди гривень.
Нещодавно НБУ ліквідував банк «Аркада», який не добудував три житлових комплекси («Еврика», «Патріотика» і «Патріотика на озерах»). Міський голова доручив «Київміськбуду» здійснити аудит цих комплексів, щоб знову-таки завершити будівництво об’єктів.
Читайте також: Як проєктує, будує та отримує землю «Укрбуд»? Розповідають, чиновники, депутати та активісти
На думку Віктора Глеби, експерта державного управління в галузі містобудування, механізм фінансування будівництва приватних ЖК з боку держави, має ознаки неприхованої корупції: «Комунальне підприємство (яке частково належить столичній громаді) “Київміськбуд” отримує з держави два мільярди гривень на добудову об’єктів “Укрбуду” (іноді незаконних) замість, скажімо, фінансування зношених магістральних мереж столиці».
Ілюстрація: Ірина Стасюк
Експерт вважає, що люди часто не розуміють різниці між капіталовкладеннями в будівельну компанію та купівлею квартири. Вони вкладають гроші в інвестиційні піраміди фондів житлового будівництва офшорних компаній, сподіваючись, що вирішують своє «квартирне питання».
«Забудова житлом столиці вирішує питання збагачення не тільки самих будівельних девелоперів, а й депутатів міськради та чиновників, які голосують за рішення щодо землекористування або заплющують очі на проблеми будівництва житла під виглядом реконструкції громадських будівель без всіх необхідних документів землекористування», – каже Віктор Глеба.
Тому, щоб у майбутньому не повторювати досвід «Укрбуду» чи «Аркади», інвесторів потрібно захистити, наполягає Олена Шуляк. «Наразі для громадського обговорення доступний законопроєкт, де окреслені запобіжники, що мають вберегти людей від будівельних афер. Якщо максимально стисло: пропонуємо продавати людям не квадратні метри в незавершеному об’єкті, а конкретно квартири», – пояснює депутатка.
Зазвичай у постраждалих інвесторів на якомусь етапі виникають проблеми з документами від забудовника. Якщо згаданий законопроєкт приймуть, забудовник спочатку готуватиме весь пакет документів, і тільки після цього зможе розпочати будівельні роботи. Тобто квартиру продаватимуть лише в тому разі, якщо вона зареєстрована в реєстрі. А в реєстр, своєю чергою, вона потрапляє лише після отримання всіх дозволів.
Законопроєкт також передбачає ряд запобіжників від маніпуляцій недобросовісних забудовників: продаж неіснуючого житла або його перепродаж іншим особам, зміни проєкту без узгодження з кредитором, нецільового використання коштів інвесторів, а також нескінченного перенесення термінів здачі будинку в експлуатацію.
Проте, на думку Павла Федоріва, такий закон може вирішити проблему можливих махінацій при купівлі нерухомості, але не має справу зі створенням інституту «ефективного власника», що, власне і є ціллю Міністерства розвитку громад і територій, яке опублікувало закон.
«Замість гарантувати людям покупку квартири, їх треба відразу реєструвати в об’єднання співвласників і передавати їм увесь будинок, бо вони ж не квартиру купують в повітрі, а частку співвласності на багатоквартирний будинок», – каже експерт.
Ще одна проблема для міста – це статус земельної ділянки, яка виділяється під забудову, вважає Святослав Павлюк. Місто мало би отримувати доходи від продажу землі чи оренди земельних ділянок. Натомість наразі маємо ситуацію, коли забудовник орендує землю до моменту здачі будинку в експлуатацію, а після цього її передають у постійне користування.
«Виникає дивна ситуація, коли вартість будівництва на Софіївській площі та вартість будівництва на Софіївській Борщагівці ідентичні, але ціни на квартири відрізняються. Люди вважають, що купують будинок з землею, але ця земля там врахована лише у вигляді прибутку забудовника. В якийсь момент місто Київ схаменеться і подумає, що йому треба це унормувати, виставить на цю земельну ділянку орендну плату або вимогу її викупити. І власники зіткнуться з тим, що вони повинні заплатити двічі», – вважає експерт.
На думку Павла Федоріва, неконтрольована забудова Києва не лише не вирішує, а навіть поглиблює проблеми з житлом, створюючи умови для спекуляції. «Загалом багаті можуть виграти конкуренцію за помешкання у бідних на ранніх етапах будівництва нового об’єкту. А тоді або здавати їм ці помешкання в оренду, або продати дорожче. Чи взагалі нічого не робити, адже витрати на власність у нас дуже низькі», – каже аналітик.
По суті, місто ніколи не вирішить житлову проблему, просто будуючи більше житла. «Логіка “дати девелоперам більше будувати” не перетворюється в “усі матимуть де жити”, бо девелопери орієнтуються на платоспроможний попит, а не у всіх є гроші й бажання купувати житло», – стверджує Павло Федорів.
За словами експертів, основний наслідок чинної житлової політики, яка спрямована лише на власність, полягатиме в тому, що житла може з’являтися багато, але володітимуть ним лише ті, хто зможе його придбати. При цьому містобудівні рішення, які зараз закладаються, житимуть у часі. А за погані рішення, прийняті сьогодні, містянам доведеться розплачуватися не один десяток років.
Що таке податок на нерухомість та чому його треба реформувати?
Як вже згадувалося вище, житло в Україні несе мінімальні зобов’язання для власників. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, запровадили зовсім недавно. Крім того, цей податок передбачає податкові пільги для всіх квартир (незалежно від їхньої кількості) – на 60 квадратних метрів, а для всіх будинків – на 120 квадратних метрів. Ставка оподаткування є пласкою та становить не більше 1,5% мінімальної заробітної плати за кожен квадратний метр площі понад податкову пільгу.
«Податок на нерухомість виконує кілька різних функцій. Це і спроба повернути суспільству частину земельної ренти (доходу не від праці, а просто від володіння землею та тим, що на ній збудовано), і стимул для багатих перестати накопичувати квартири в новобудовах, і спроба спрямувати капітал в продуктивні сектори економіки, а не в нерухомість», – розповідає Павло Федорів.
Але в Україні цей податок складений так, щоб більшість домогосподарств його не платили. Відповідно, він не виконує жодної з описаних вище функцій. Наразі він не впливає ні на перерозподіл житла, ні на будівництво інфраструктури.
«Простий приклад: школи й садочки будуються з місцевого бюджету, який наповнюється здебільшого податком на доходи фізичних осіб, який платять і орендарі. З’являється школа біля будинку – власник квартири може сказати “плати більше” і орендар цієї квартири заплатить за школу чи садочок ще раз, хоча вже взяв участь у фінансуванні, сплативши податок», – пояснює Павло Федорів.
На думку аналітика, ключем до вирішення проблем житлово-комунальної сфери є саме реформа цього податку. У світі податок на нерухомість часто є одним з головних джерел наповнення місцевих бюджетів. Він легкий в адмініструванні, прогресивний за суттю та обкладає капітал, а не працю.
Податок на нерухомість зазвичай нараховується на ринкову вартість помешкання, а не на його площу. Саме вартість краще відображає особливості місця, де розташоване житло.
Ілюстрація: Ірина Стасюк
«Наприклад, маємо помешкання у віддаленому районі міста без хорошого транспортного сполучення, його вартість становить 10 тисяч умовних одиниць. Податок на таке помешкання становитиме, наприклад, 0,5% вартості на рік – 50 одиниць. Припустимо, що місто побудувало туди лінію трамваю та відремонтувало поряд школу з новим спортивним комплексом. Вартість такого помешкання тепер становить 15 тисяч умовних одиниць. Власник помешкання не зробив більше, ніж решта містян, щоб там з’явилась лінія трамваю та школа, але його багатство зросло в півтори рази. Тепер податок, який він сплачуватиме, нараховуватиметься на нову вартість і становитиме 75 умовних одиниць. Якщо у власності людини є ще одне помешкання, то для нього може існувати інша, більша ставка – наприклад, 1%. Або якщо наприклад вартість цього помешкання перевищує якусь визначену суму, то на це перевищення застосовується вища ставка», – пояснює експерт.
Важливо, що податок на нерухомість пов’язаний із сектором оренди житла. Адже витрати на сплату податку – найпростіший стимул використовувати квартиру в новобудові саме як житло, а не як спекулятивний актив (порожні квадратні метри, куплені «про запас», як інвестиція). Наприклад, здавати його в оренду, щоб покрити витрати на податки. Такий податок також може змусити погодитись продавати «зайве» житло державі.
«У довгостроковій перспективі податок на нерухомість знижує привабливість житла як активу та інвестиції, а тому знижує попит за рахунок тих, кому воно потрібне не для життя. Тим самим підвищується доступність житла для інших», – зазначає Павло Федорів.
Що не так із державними житловими програмами?
Одна з аксіом житлової політики полягає в тому, що завжди існує частина людей, які не можуть забезпечити себе житлом через ринок. Відповідно, житлова політика має бути спрямованою на забезпечення даху над головою для таких людей.
В Україні досі існує такий феномен як «квартирна черга» – облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Явище «квартирної черги» держава успадкувала з радянського минулого. Імовірно, що багато людей перебувають у такій черзі ще з тих пір, тобто вже більше тридцяти років.
За даними КМДА, станом на жовтень 2020 року в Києві на такому обліку перебуває більше 69 тисяч осіб. При цьому впродовж 2014-2020 років міська влада загалом видала 732 квартири. «Залишилося всього 100 років на видачу квартир із такими темпами, якщо нікого більше не ставити у чергу», – каже Павло Федорів.
У 2006 році в Україні прийняли закон «Про житловий фонд соціального призначення», згідно з яким безкоштовно на певний термін громадянам, які мають доходи на рівні прожиткового мінімуму, видають соціальне житло. По суті йдеться про символічну квартплату у вигляді комунальних. Аби отримати таке житло, потрібно стати на соціальний квартирний облік. Наразі в Києві на такому обліку перебуває 143 сім’ї та одиноких громадян.
Утім, за словами Олега Попенка, цей закон не працює в Україні. Як наслідок, проблема будівництва та експлуатації соціального житла в Україні не вирішена.
Загалом державні житлові програми в Україні здебільшого спрямовані на субсидування будівництва житла, яке потім передають у власність: чи то вартості житла напряму, чи то вартості обслуговування кредиту на його придбання. По суті, ледь не всі програми житлові в Україні сьогодні – про дарування квартир у приватну власність. А це не тільки неефективно, але й несправедливо.
«Оскільки житло – це завжди і всюди дуже дорого, то зазвичай його надають у користування (оренду), а не власність. Бо не можна роздавати щось настільки дороге як подарунки від держави. Крім того люди, які отримали такий коштовний подарунок, не здатні потім будуть утримувати це житло», – пояснює Павло Федорів.
За даними опитування від аналітиків CEDOS, у суспільстві існують великі очікування щодо участі держави в забезпеченні житлом і сильна підтримка приватної власності на житло. При цьому завищені очікування щодо забезпечення житлом уживаються в українців зі зневірою в їхній реалістичності. «Квартирна черга» є, мабуть, одним із найяскравіших проявів такого типу очікувань.
Якщо ж йдеться про можливості забезпечення житлом безхатьків, то згідно з Бюджетним кодексом видатки на заклади для бездомних є видатками місцевих бюджетів. Водночас вже згадуваний закон «Про житловий фонд соціального призначення» визначає, що бездомні можуть стати на облік на отримання такого житла. Водночас активістам та волонтерам випадки отримання соціального житла безхатьками невідомі. Але навіть із тимчасовим житлом для бездомних в Києві великі проблеми.
«В Києві є одна державна нічліжка на 130 місць – Будинок соціального піклування. При цьому в Києві близько десяти тисяч бездомних. Туди треба прийти до 6 вечора, а піти до 8 ранку. Кожного дня людина не має гарантії, що може туди потрапити. Ще є два притулки від католицьких організацій. У київській області працює також центр реабілітації людей з інвалідністю і літніх людей. Туди теж можуть поселитися бездомні на якийсь час. Але для цього їм потрібно зібрати пакет документів, що часто стає нездоланною перешкодою», – розповідає Ольга Макар, координаторка руху «Молодь за мир».
Ілюстрація: Ірина Стасюк
Популярними в Києві є дешеві хостели, де в одній кімнаті живуть від восьми до десяти людей. Їхня діяльність є напівлегальною, а умови там зазвичай дуже погані. На сьогодні в Києві навіть немає організації чи пункту, куди людина може звернутися у разі втрати житла.
«Є місце, куди можна звернутися, щоб відновлювати документи, є місця, де можна переночувати, місця, де можна поїсти, інші місця, де отримати одяг. Часто люди проводять увесь день, їздячи з одного місця до іншого, щоб отримати різний тип допомоги чи підтримувати свою життєдіяльність», – розповідає Ольга Макар.
Натомість у місті повинен бути якийсь єдиний центр, де можна спокійно поспілкуватися з людиною, зрозуміти, що їй потрібно, які кроки потрібно зробити для цього.
Як бачимо, на думку експертів, людина повинна мати соціальні гарантії, аби не опинитися на вулиці в разі складної фінансової ситуації. Проте таке житло не можна роздавати у власність чи приватизовувати. Ці потреби має забезпечувати «неприбутковий сектор оренди», який охоплює не лише місто чи державу, а й різні асоціації, благодійні фонди тощо. Такий неприбутковий сектор оренди може чудовим виходом для безхатьків.
Тут прикладом, за словами Павла Федоріва, може стати Відень та більшість країн з німецьким культурним впливом (Нідерланди, Швеція, Швейцарія). Там місто бере позику на 50 років і будує житло, яку повертає з орендної плати та грантів/субсидій. Після цього місто продовжує збирати орендну плату. Але ця плата нижча, ніж в приватному секторі, бо не має на меті отримання прибутку. Такий дохід йде на утримання будинків та помешкань та інвестиції у розширення неприбуткового сектору.
Читайте також: Доступне житло: як працює система в Україні та світі
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 268 днів. За цей час ми опублікували 23421 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті