69-річна киянка опинилась на вулиці, бо її квартиру знищив ворожий снаряд. Де жити таким, як вона?

У Києві з початку повномасштабного наступу РФ пошкоджено 208 житлових будинків, 46 шкіл, 29 садків та один дитячий будинок, за даними які надає КМДА.

Деякі з будівель можна реконструювати, інші – лише демонтувати. Адреси всіх зруйнованих об’єктів адміністрація не розголошує, посилаючись на воєнний стан. Водночас війна не заважає забудовникам руйнувати культурну спадщину в столиці без необхідних дозволів, про що звітує громадськість та активісти. Як вирішити житлове питання та чи потрібна нам сила силенна новобудов для переселенців? З’ясовував «Хмарочос».

Ворог забрав дах над головою

Поліні Олейнічук скоро виповниться 69 років. Зараз вона мешкає у квартирі знайомих, бо в її будинок на вулиці Чорнобильській в Святошинському районі влучив снаряд окупантів. Квартира згоріла дотла, як і більша частина будівлі. Поліна Дмитрівна не хоче їхати з міста й жити деінде — нещодавно вона пережила інфаркт і прив’язана до поліклініки поруч. Залишаючись у столиці жінка не може отримати статус внутрішньо переміщеної особи, а отже, й усіх відповідних пільг та виплат.

«Наш будинок зводили у сімдесятих роках від заводу “Більшовик“. Будучи молодим спеціалістом, я отримала туту квартиру», — згадує жінка, яка прожила тут 47 років до моменту, коли ворог зруйнував її дім.

З початком повномасштабної війни Поліна Дмитрівна ночувала у перукарні неподалік дому — це напівпідвальне приміщення, тож жінці там було спокійніше. 15 березня о п’ятій ранку вона прокинулась від вибухової хвилі, яка вибила склопакети і вони залетіли всередину приміщення – снаряд влучив в самісінький вхід до її будинку, а навколо ушкодження здійнялося полум’я. Вона одразу викликала пожежників, поліцію та швидку.

В результаті пожежі чотирьох мешканців врятувати не вдалося — серед них прикута до ліжка жінка та чоловік 70 років з порушенням слуху. Решта мешканців зі 126 квартир 16-поверхівки того ранку залишилися живими, але втратили дах над головою.

«За кілька годин приїхав Кличко й провів мешканців до школи, яка мала слугувати нам прихистком. Там облаштували підвал із матами на підлозі — більше не було нічого. Сумніваюсь, що хтось залишився в таких умовах. Мене прихистили сусіди й з тих пір я живу у них. Більшість мешканців нашого будинку після влучення снаряду або й до того поїхали на захід України або за кордон. А залишились такі як я — котрим немає де дітись»

Вона не вважається внутрішньо переміщеною особою (ВПО), адже має київську прописку й залишається у Києві. Тому жодних виплат не отримує, а людям, які її прихистили, не компенсують навіть комунальні витрати.

«Це дуже несправедливо — багато хто просто поїхав в інше місто, нічого не втративши, і їм держава сплачує ці кошти. А в мене не залишилось нічого — всі мої речі згоріли разом з квартирою, але я досі не отримала ані копійки, бо залишилась у Києві. Я зверталась до депутатів, чиновників — усі лише розводять руками й радять подавати заявку про втрачене житло через “Дію“. Я це зробила, але чи доживу я до тієї компенсації… Зараз мене просто лишили напризволяще на вулиці із пенсією 2700 грн», — зазначає жінка.

Скільки українців потребують нового житла

Для Поліни Олейнічук все ускладнюється тим, що вона не може отримати соцвиплати від держави як ВПО, проте поза цією обставиною — ситуація типова для сотень тисяч українців, які втратили житло внаслідок російського вторгнення. Багато хто не має не лише домівки, але й можливості повернутися до рідного міста через бойові дії чи тимчасову окупацію. Ці люди зараз перебувають у прихистках, у родичів або друзів, за кордоном чи деінде, чекаючи на реалізацію урядової програми компенсації житла.

Засновник Школи професійного девелопменту UrbanLand.PM Ігор Райков у подкасті ЛУН Місто зазначає, що зараз не варто говорити про 12 мільйонів українців, які потребують нового житла, бо залишили свій дім під час війни. Більшість з них просто повернуться додому або й вже повертаються. За оцінкою Райкова, забезпечити тимчасовим та постійним житлом необхідно буде не більше 5% від загальної кількості переміщених осіб (тобто 600 тисяч людей).

Президент Зеленський ще 31 березня звітував, що було отримано понад 25 тисяч заявок про компенсацію за зруйноване житло через застосунок «Дія». Зараз ця кількість має бути у кілька разів більшою. Якщо врахувати, що у більшості квартир чи будинків проживає не одна особа, а родина, то оцінка Ігоря Райкова у 600 тисяч людей, які потребуватимуть розселення в Україні, може виявитися доволі точною (за умови відсутності подальшої ескалації війни).

«Хмарочос» вже писав про те, що відбудова України — це шанс на справедливу житлову політику, яка гарантуватиме усім право на житло як базову потребу. Експерт з житлової політики Павло Федорів у своєму дописі зазначав, що «сотні тисяч переселенців з Криму та сходу так і не отримали адекватної підтримки —не можна допустити, щоб це повторилось». На думку Федоріва, майбутню політику варто будувати не від можливостей, а від потреб і шукати шляхи, як їх задовольнити не зважаючи на те, чи виглядає це «реалістичним». «Зрештою, повномасштабна війна ще нещодавно теж виглядала нереалістичною», — додає експерт.

Перед тим, як будувати нове, порахуй старе

Верховна Рада ухвалила у першому читанні «Закон про компенсацію за пошкодження та знищення майна» № 7198. Він передбачає три види компенсації за пошкоджене чи втрачене майно: грошову, фінансування будівництва об’єкта нерухомого майна або фінансування будівельних робіт з відновлення пошкодженого загального майна багатоквартирного будинку. Законопроєкт розкритикували за корупційні ризики, недостатню присутність фахівців, незрозумілу методику оцінки вартості втраченого майна, непрозорі механізми фінансування всього ланцюжка учасників процесу тощо.

В експертній спільноті є острах, що основними бенефіціарами ситуації стануть не українці, які потребують житла, а девелопери, яких субсидуватиме держава. Вже неодноразово висловлювалась думка про необхідність відновити заморожені будівництва та посприяти введенню в експлуатацію проблемних забудов державним коштом. Також мова йде про швидке будівництво нового житла.

Зараз в усіх українців один ворог й усі ресурси мають бути покладені на його подолання, проте було би наївно закривати очі на безсоромні спроби ухвалити чергові рішення, вигідні самим забудовникам. Сваритися зараз не можна, але й забувати, до якого колапсу призвели ненажерливі апетити девелоперів, зокрема в столиці — також злочин проти майбутнього України.

Стратегія зводити новобудови, ще й нашвидкуруч, не вирішивши старих проблем — це лише їх примножувати. Так само дивно виглядає ідея пробачити забудовникам усе, що заважало їм ввести будинок в експлуатацію, й дозволити заробити на квадратних метрах, які з’явилися незаконним шляхом. Така амністія могла б мати місце лише за умови, що будівлю переведуть на баланс міста й перетворять на соціальне житло — інакше це просто заохочення злочинів. Також варто з’ясувати, чи є у нас взагалі потреба у новому житлі.

Ігор Райкова у своєму дописі зазначає, що у кожній новобудові останніх років частина квартир були інвестиційними, тобто такими, в які вкладені гроші, але в них ніхто не мешкає. «Зазвичай таких від 10 до 30% від загальної кількості. Необхідно знайти спосіб їх порахувати».

Олександр Рак
аналітик міських даних

«Підтримую викуп порожнього інвестиційного житла. З’ясувати його кількість можуть допомогти постачальників комунальних послуг. Більше того, на час воєнного стану таке житло і викуповувати не треба — законом передбачена можливість запровадження квартирної повинності»

Павло Федорів
дослідник житлової політики

«Війна — не час для заробляння грошей на базових потребах. За умови неможливості встановити власників та отримати їхню згоду на огляд житла та доступ до нього, мобілізація помешкання може здійснюватись навіть без рішення суду відповідно пункту 11 порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1456 від 29 грудня 2021 року. На період воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина — наприклад стаття 30 КУ („Кожному гарантується недоторканність житла“)».

Ігор Райков пропонує компенсувати вартість житла його власникам державними облігаціями.

Опоненти такого підходу назвуть його поверненням до соціалізму, проте цей спосіб розселення людей, які втратили дах над головою (бодай тимчасово), має одразу кілька переваг.

По-перше, він дозволить швидко забезпечити родини гідним житлом замість місяцями маринувати їх у прихистках, де в умовному спортзалі можуть мешкати десятки осіб. Тимчасові модульні містечка також виглядають сумнівним рішенням за наявності великої кількості порожнього готового житла. Навряд чи хтось з розробників Законопроєкту № 7198 бажав би собі чи своїй родині життя у тимчасовій коробці посеред міста. До того ж це подвійні витрати: треба одночасно зводити тимчасові споруди й оплачувати життя у них, і водночас фінансувати зведення і введення в експлуатацію нового житла.

Другою важливою перевагою розселення людей у порожні інвестиційні квартири стане випрацювання механізму обліку такого житла. Адже наразі можна лише здогадуватись, який відсоток квартир у новобудовах виконують саму лише функцію збереження чи примноження чиїхось статків. Воєнний стан — гарна нагода нарешті з’ясувати це питання. Таким чином можна зробити перший крок у розвитку міста на основі даних, а не припущень і вигод окремих осіб.

«Населення Львова за часів Брежнєва становило 840 тисяч. Перед теперішньою війною нас було 730 тисяч», — прокоментував колишній головний архітектор Львова Юліан Чаплінський у нещодавньому інтерв’ю. Тож перш ніж кидатись до будівництва, варто розібратися, що ми маємо зараз.

Ситуація в столиці

Повертаючись до ситуації у Києві, мер Віталій Кличко повідомив, що доведеться знести щонайменше десять будинків, які зазнали серйозних руйнувань внаслідок авіаударів. Ще понад сто будинків намагатимуться відновити. Та поки це робитимуть, Поліна Дмитрівна, про яку йшлося на початку статті, разом з іншими киянами в такому ж положенні, мають десь мешкати й не залишатись сам на сам із проблемою.

Тому завданням КМДА є налагодити комунікацію з людьми, які більше за інших постраждали від російської агресії та потребують підтримки. У Києві зараз немає ані активних бойових дій, ані повної розрухи, ані натовпів переселенців, тож найбільш нагальною проблемою, окрім розмінувань, зараз є саме напрацювання нових політик, зокрема, житлової. У Києві точно знайдеться не одна тисяча порожніх квартир – інвестиційних або тих, чиї мешканці виїхали за кордон і можуть принаймні здати житло в оренду. Місто може орендувати ці квартири й надавати тим, кому це необхідно, як це роблять, наприклад, в Німеччині для українських біженців.

Чи справедливо, що літня жінка, яка втратила домівку, змушена ще й оббивати поріг адміністрації, вимагаючи бодай якоїсь участі в її ситуації людей, яких вона з рештою киян утримує своїми податками?

В будь-якому випадку, 208 житлових будинків у Києві, що зазнали пошкоджень — це тисячі людей, які зараз чекають на допомогу, не маючи більше дому. У держави є механізм, як швидко й без зайвих витрат надати людям гідні умови, не змушуючи їх роками тулитися у прихистках, доки держава надасть постійне житло. Прецедент обліку порожніх квартир та заселення (принаймні тимчасове) у них киян, які втратили домівку, — став би проривним кроком столиці у розбудові оновленої, вільної та справедливої України.