Днями з фасаду жовтого корпусу Київського університету зняли меморіальну дошку, присвячену письменнику Михаїлу Булгакову. Прохання про вилучення дошки наприкінці липня подала ГО «Експертний корпус» – освітня організація, що висвітлює історичні, культурні та суспільні теми. Активістка організації Тетяна Швидченко назвала письменника, що народився в Києві, «українофобом та оспівувачем руского міра». 

Цікаво, що напередодні цієї події фінський картограф Топі Чуканов створив мапу світу з місцями народження найвідоміших людей. На карті позначено 2,3 мільйона відомих імен, взятих із баз Wikipedia та Wikidata. Михаїл Булгаков, який входить до тисячі найцитованіших у Вікіпедії персон, у цьому контексті виявився найвідомішим уродженцем Києва. Народжений у Києві росіянин Булгаков прожив тут більшу частину свого життя. 

То хто такий Булгаков – великий письменник чи великий українофоб? Чи, можливо – і те, і друге? Як його в такому разі слід пам’ятати українцям? І чи треба взагалі?

Булгаков як маркер Андріївського узвозу

Пам’ятний знак Михаїлу Булгакову на стіні Інституту філології КНУ імені Шевченка встановили зовсім нещодавно – влітку 2017 року. Табличка нагадувала, що письменник впродовж 1901-1909 років навчався в Першій київській гімназії, яка розташовувалася в будівлі університету. 

Автор барельєфу скульптор Василь Маркуш про демонтаж дошки дізнався від «Хмарочоса». Створюючи образ письменника, він намагався передати «контроверсійність особистості Булгакова». Цікаво, що в 2019 році скульптор створив барельєф Симона Петлюри, якого Булгаков гротескно зображує у романі «Дні Турбіних». 

Ще на початку двотисячних літературний музей Михаїла Булгакова на Андріївському узвозі, 13 вважався одним із найцікавіших та найзахопливіших музейних просторів столиці. Його відкрили у 1989 році як філію Музею історії Києва. Поблизу розташовується і бронзовий пам’ятник Михаїлу Булгакову авторства Миколи Рапая. Ціле десятиліття екскурсоводи просили туристів «на удачу» потерти носа скульптурі письменника. 

Барельєф Кота Бегемота з роману Булгакова «Майстер і Маргарита», що розташовувалася на стіні сусіднього дому, був важливим маркером простору на Андріївському узвозі. Але в 2010 році барельєф загадково зник. Ходили чутки, що його просто вкрали. 

Будинок на узвозі, де письменник із родиною мешкав упродовж 13 років, став місцем розгортання подій його роману «Біла гвардія». Саме його герої були ключовими для експозиції музею. «Через зневагу до України у важкий період боротьби за її існування» музей ще навесні обіцяв змінити акценти виставкового простору на романи «Майстер і Маргарита» та «Собаче серце». Ці твори були тривалий час заборонені в Радянському Союзі. «Майстер та Маргарита» вперше вийшов у повному обсязі без купюр тільки у 1972, а повість «Собаче Серце» – лише у 1987 році. 

В умовах воєнного стану у просторі музею Булгакова збираються охочі плести маскувальні сітки. Російсько-українська війна загострила питання мистецької та літературної спадщини і прямо змусила поставити питання про адекватність наявних музейних наративів. Якими їм бути «Хмарочос» запитав у культурологів та літературознавців. 

«Нічого спільного з українською культурою»

«Булгаков не має нічого спільного з українською культурою так само, як Шевченко не має нічого спільного з російською», вважає Віра Агеєва, докторка філологічних наук.

На її думку, «Біла гвардія» є найталановитішим агітаційним антиукраїнським романом. Цю думку цілком підтримує Остап Українець, літературознавець і співзасновник проєкту «Твоя підпільна гуманітарка». Творчість Булгакова, на його думку, внесла свою лепту в сучасний російський міф України, адже підтверджує задані упередження про українську мову.

«Діалог про кота і кита з “Білої гвардії” став улюбленим мемом російських шовіністів, але таким же мемом є і жарти про сало. Однак ми не вважаємо жарти про сало вартою уваги складовою сучасної української ідентичності, а виділяти на цьому тлі Булгакова лише за те, що він відомий письменник (а жарти здебільшого фольклорні) – це дуже специфічний тип поклоніння імперському шовінізму», – вважає літературознавець.

Дискусії про доцільність пам’яті «російського шовініста» при безлічі напівзабутих важливих власних авторів, на пам’ять про котрих часто бракує коштів, ресурсів, на думку Остапа Українця просто не на часі. «Чи знесення пам’ятників Леніну означає, що ми позбуваємось пам’яти про радянську окупацію? Навряд. Проте ми позбуваємось ознакування простору як позитивно-радянського. Це різні речі. Подібно і з Булгаковим. Він безперечно зайвий у шкільній програмі та, либонь, в офіційному ознакуванні простору», – наполягає літературознавець. На його думку, це розмова про пріоритети –  кого важливо пам’ятати і про кого слід нагадувати. «І це з усіх можливих поглядів ніяк не Булгаков», – вважає Остап Українець. 

Відповідальність за всю власну історію

Костянтин Дорошенко, критик, публіцист і куратор, має зовсім іншу думку. Для нього Михаїл Булгаков є частиною історії української та світової культури, яку не можна викреслювати з пам’яті навіть попри те, що письменник дійсно не сприймав ідеї незалежної української державності. Втім, так само її не сприймали представники знаменитого прізвища меценатів Терещенків, наполягає Костянтин Дорошенко. 

«Терещенки внесли настільки вагомий внесок у розбудову модерного Києва, що не побачити його просто неможливо. А Булгаков залишається автором талановитих творів, в котрих Київ є не лише місцем подій, а немов би дійовою особою. Хоч ця література й страждає на політичну упередженість і кричущі історичні неточності», – зазначає публіцист.

Читайте також: На «Суспільному» вийшов серіал про родину меценатів Терещенків. Що кажуть глядачі?

На думку Костянтина Дорошенка, українці повинні усвідомити свою відповідальність за власну історію – включно з подіями і діячами, які не виглядають позитивними. Втім, це зовсім не означає некритичного ставлення до комемораційних знаків в публічному просторі.

«Ніхто не викреслює з історії культури Норвегії Кнута Гамсуна, Німеччини – Мартіна Гайдеґґера, але через їхню співпрацю із нацистським режимом, однозначно засудженим світом, їх не вихваляють, не називають їхніми іменами вулиці. В Києві є музей і пам’ятник Михаїла Булгакова. Цього достатньо для віддання належного його ролі в світовій літературі», – вважає критик.

Натомість меморіальну дошку, на його думку, варто передати на зберігання у літературний музей, адже вона має мистецьку цінність.

Чи знає світ про українське коріння Булгакова?

У шкільній освіті Великої Британії немає такого предмету, як світова або зарубіжна література. Британці вивчають у школі виключно національну літературну традицію, розповіла «Хмарочосу» Саша Довжик, кураторка спеціальних програм Українського інституту в Лондоні та викладачка слов’янських та східноєвропейських студій у Колледжі університету Лондона. Проте для ерудованих британців «Майстер і Маргарита» – обов’язковий для прочитання роман, а Булгаков – представник великої російської культури та, відповідно, один із п’яти-десяти письменників, що формують уявлення про Східну Європу.

«Британці не чули про українське коріння Булгакова і зазвичай не читали інших його творів (можливо, це на краще)», – розповідає Саша.  

Натомість із українських письменників найвідомішим та найчитанішим на заході є Андрій Курков. «Цікаво, що під час обговорення його Death and the Penguin (“Пікнік на льоду”), перекладеної на понад тридцять мов, неминуче виникають порівняння з Булгаковим – через схильність авторів до гротеску та брак інших впізнаваних для британців імен на культурній мапі Східної Європи. Ця паралель не є цілком хибною: обидва письменники є киянами, що обирають для творчості мову імперського центру; проте вони транслюють протилежні погляди у питаннях української державності та національної культури», – пояснює викладачка. 

На її думку, музей Булгакова в Києві може розповідати історію російського культурного імперіалізму на прикладі одного письменника. За умови такого переосмислення концепції його корисно було б зберегти.

«Я за те, щоб знати ворога в обличчя. Я за те, щоб дорослі люди вивчали і знали російську культуру, – зазначає Антон Лягуша, академічний директор магістерської програми з дослідження пам’яті та конфліктів від KSE.– Нам хочеться приписати Булгакова до себе, бо це досить знана постать у світі. Але при цьому ми не знаємо стільки своїх героїв».

Тому  замість дискусій про те, «чий Булгаков», він пропонує українцям приділяти більше уваги власній літературі, популяризувати міські романи Валер’яна Підмогильного чи Віктора Домонтовича, а з музею Булгакова створити музей рефлексії не лише російського, але й радянського колоніального дискурсу та впливу соціальної інженерії на українську культуру.