Міста, які створюються вже повністю готовими, «під ключ», на порожньому місці, не втрачають популярності, хоча є завідомо провальною ідеєю. Таку думку висловлюють у колонці для Dezeen Адам Скотт і Дейв Веддел, автори нещодавно виданої книги The Experience Book: For Designers, Thinkers & Makers.

Помираючи від раку легенів на лікарняному ліжку у 1966 році Волт Дісней побачив у панелях на стелі генплан майбутнього міста. ЕПКОТ («експериментальний прототип громади майбутнього») став останньою обсесією аніматора.

Місто-сад з радіальним плануванням мало розміститися біля Орландо, Флорида та стати домом для 20 тисяч людей. Там був би діловий район, підземний автомобільний рух, автоматична система сміттєвивезення та акуратно окреслені житлові, комерційні та рекреаційні зони. Інноваційні технології, презентовані на всесвітніх виставках, були б важливою складовою функціонування ЕПКОТа.

Містом би володіли та керували Дісней з партнерами. Жителі орендували би розраховані на нуклеарну сім’ю будинки за «помірну плату». Житла у власності не передбачалося.

«Це буде розпланована, контрольована громада, — пояснював Дісней. — Там не буде пенсіонерів, всі будуть працевлаштовані».

ЕПКОТ так і не втілили, й за це мусимо завдячувати тому факту, що Дісней був затятим курцем. Водночас маємо парк розваг ЕПКОТ у Діснейворлді, який багато чого запозичує з початкової ідеї та розташований на тій самій ділянці землі, яку придбали для будівництва утопічного міста.

Водночас у 1994 році у Флориді було засновано місто Селебрейшн, яке вважають втіленням ідей і цінностей нереалізованого проєкту ЕПКОТ. Тут купують — не орендують — житло забезпечені люди, приваблені гарантованими інвестиціями. Для міста характерні такі проблеми, як брак робочих місць, нерівність, брак магазинів і послуг у пішій доступності, вертикальне управління. 

Ідея створення на порожньому місці смарт-міст — або так званих ubiquitous city — лише набуває популярності. Одним із таких проєктів є південнокорейське Сондо, збудоване на 600 гектарах намитої землі. Це приватне місто — ним володіють три корпорації.

Воно задумувалося як повністю кероване цифровими технологіями, екологічно стале, з вуглецево-нейтральними будівлями, зеленими зонами, під які віддано 40% площі, з мережею велодоріжок і зарядних станцій для електромобілів. Планувальники вирішили, що у Сондо не буде місця жодним «брудним» виробництвам. 

«Спокушені власними технологічними ноухау, творці хибно вирішили, що складність справжнього міста можна відтворити за допомогою заздалегідь визначеної системи вхідних і вихідних даних», — зазначають Скотт і Веддел.

Головна помилка — сприймати містян як функції, чиї потреби й бажання можна виміряти й передбачити, не лишаючи простору для спонтанності, низових ініціатив, інклюзивності.

За даними дослідника-мандрівника Вейда Шеперда, зараз втілюються 120 подібних проєктів у більш як 40 країнах. Найчастіше ідейники цих проєктів вважають легшим і економічно вигіднішим шляхом будувати місто з нуля, ніж вирішувати проблеми вже наявних. 

Читайте також: 10 футуристичних міст-(анти)утопій, які планують будувати у світі

Та зрештою такі міста, як Лаваса в Індії (приватне місто, яке будують схожим на італійське Портофіно) або китайське місто-привид Ордос, демонструють, що громади не з’являються з нічого. Адже місто не програмує життя своїх мешканців, а радше є сприятливим середовищем.