Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 291 днів. За цей час ми опублікували 23590 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Дмитро Перов
У червні цього року шпальти ряду вітчизняних видань підкорив проект реконструкції із високим, як зазначають самі автори, рівнем культури та поваги до історії. Будівельна компанія «НЕСТ» та її СЕО – Еміль Соловйов презентували широкій громадськості проект перетворень у пам’ятці історії – Будинку повітового училища 1913 року, що на Рейтарській, 37. Проект перетворень компанія-забудовник презентувала вже після того як частково демонтувала історичний флігель 1890-х років, що розташований у дворі пам’ятки та кримінального провадження відкритого за фактом самоправних дій. Що не так з амбітним проектом та чому ми ризикуємо втратити назавжди ще одну міську пам’ятку спробую розповісти детальніше та проаналізувати нижче.
Реконструкція – принципові відмінності та значення
Реконструкція – це один із базових і відносно дешевих на сьогодні способів збереження споруди при зміні її функціонального призначення відповідно до вимог часу. Однак, чинне законодавство максимально спрощенно подає визначення поняття реконструкції. У державних будівельних нормах, наприклад, зазначається лише про те, що це «перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об’єкта будівництва», що при цьому «допускає повне або часткове збереження його елементів». На практиці це означає, що забудовник на свій розсуд вирішує, що замінити в будівлі, а що зберегти. Найбільш яскравим прикладом такої реконструкції в Києві допоки вважається «Будинок Уткіна» 1901 р. У квітні 2021 року забудовник – ZIM Capital Group зрівняв експлуатовану історичну будівлю (до того там розміщувався готель) із землею. При цьому, сама компанія заявила, що не зносила історичну будівлю, а лише провела її «реконструкцію до фундаменту», відповідно до наданих міською владою погоджень. Тобто, навіть збереження однієї цеглини в межах фундаменту сьогодні розглядається в Україні як процес реконструкції. Цьому сприяє як означене вище юридичне формулювання, так і пасивність органів-контролерів у здійсненні своїх повноважень.
Натомість, у Західній Європі ситуація складається дещо інакше. Зокрема, німці підходять до визначення поняття «реконструкція» більш виважено та обережно. Так, відомий німецький історик архітектури Георг Мерш догматично визначає реконструкцію в архітектурі як: «науковий метод для відтворення зруйнованих об’єктів, незалежно від того, скільки часу пройшло від їх руйнування». Тобто, у Європі реконструкцію розглядають скоріше як «вимушену перебудову», інструмент порятунку, коли оригінальна будівля була суттєво пошкоджена або майже повністю зруйнована в силу об’єктивних обставин часу, війни, стихійних явищ тощо. Яскравим прикладом цього є будівля німецького парламенту. Як і більшість будівель повоєнного Берліну, Рейхстаг лежав у руїнах. Однак, німецьке суспільство потребувало переосмислення його значення зі збереженням первісної функції, адже ці руїни є частиною історії німецького народу. Тривалий час головний законодавчий орган існував у вигляді старої «закинутянки» та міських руїн. В різні періоди його намагалися відновити, однак був відсутній єдиний концепт. Врешті, 1993 року те, що лишилося від Рейхстагу, дбайливо відреконстуювали. Основний об’єм будівлі, що встиг повністю зруйнуватися за ці роки, добудували з нових матеріалів. Водночас, була збережена первісна конфігурація та об’єм будівлі, історичний фасад.
Таким чином, реконструкція є певним компромісом щодо нового будівництва та збереження раніше втраченої споруди – її несучих конструкцій, всього об’єму або навіть окремих елементів чи деталей. Тут можна провести певну аналогію з видаленням нерва у зруйнованому зубі, коли живу тканину зубу заповнює нова спеціальна суміш. Зуб втрачає більше половини своєї природної тканини і фактично є мертвим, але зберігає форму – продовжує виконувати свою первісну функцію.
Реставрація – не реконструкція
Чинне законодавство України, на жаль, не визначає жодних гарантій від забудовників щодо проведення реконструкції об’єкту. Власне, як уже і зазначалося – що зберігати, а що викидати на смітник історії, є питанням для власника будівлі глибоко внутрішним та риторичним. Органи-контролери нині не мають жодної можливості вплинути на вибір власника будівлі, що планує здійснити її реконструкцію. Цим реконструкція якраз і відрізняється від реставрації – більш зарегульованого процесу до прийняття архітектурно-будівельних та планувальних рішень.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» реставрація – це сукупність науково обгрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об’єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності. Реставрація – єдиний допустимий вид будівельних робіт, що дозволено проводити на пам’ятках згідно Закону. Зокрема, у ст. 22 згаданого вище закону зазначено, що при здійснені реставрації пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Тобто, при здійсненні рестарації власник або користувач будівлі не має права її змінювати – добудовувати або перебудовувати так, як це роблять при реконструкції. Водночас, реставрація є єдиним можливим варіантом перетворення пам’яток згідно Закону. Тож, власник пам’ятки історії на Рейтарській, 37 не може її добудовувати або перебудувати – провести реконструкцію, інакше – це буде порушенням закону.
Фасадизм – як (не) компроміс
«Фасадизм» – архітектурно-будівельний спосіб перетворення будівель при якому до фасаду цінної історичної будівлі добудовується новий сучасний об’єм. Фактично, «фасадизми» є різновидом реконструкції. Відрізняє його серед інших характерна особливість – збереження в процесі будівельних перетворень саме лицьової (фасадної) частини споруди.
Прийоми «фасадизму», як і будь-якої реконструкції, застосовуються тоді, коли це єдиний можливий спосіб порятунку будівлі, що в силу об’єктивних обставин втратила первісні конструкції ще до початку відновних робіт. Прикладом такого позитивного «фасадизму» може слугувати кам’яниця Pod Lwem, що розташована на площі Ринок у Варшаві. Будівля, що належала королівському регенту Томашу Чемпіньському зазнала суттєвих руйнувань в ході оборони Варшави від нацистів у вересні 1939 року. Тож, до рук реставраторів у 1951 році потрапили лише фрагмент фасаду та унікальний розпис Софії Стриєнської. Завдяки старанням архітекторів Мечислава Кузьми та Єжи Ходачека кам’яниця була відновлена з нових матеріалів, але в історичних формах та конфігурації. Унікальний розпис Стриєнської – дбайливо реставрований.
Однак, далеко не всі фахівці галузі вважають «фасадизм» хорошою ідеєю. Так, на думку відомого італійського реставратора та історика архітектури Чезаре Бранді, реконструкція до фасаду є прикладом антиреставраційного підходу, за якого збережені частини пам’ятки – оригінальні стіни та перекриття, старовинна цегла тощо, замінюються конструкціями нової неісторичної будівлі. На думку Бранді, тут потрібно проводити чітку межу між доповненням та перетворенням історичних будівель. Доповнення – довершує первісний замисл творця, в той час як переробка втручається в сам процес мислення, змінює його хід і значення. Переробка змішує воєдино різні замисли творців, роблячи їх нерозрізнюваними для сприйняття.
Завершити, вважаю за доцільне, визначенням, яке сьогодні пам’яткам історії в Україні надає чинне законодавство. Так, відповідно до Наказу Мінкульту № 956/0/16-09 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо визначення предмета охорони об’єктів історії» пам’яткою історії визначається об’єкт культурної спадщини, що зберіг матеріальне втілення історичної пам’яті про важливі історичні події або процеси, етапи розвитку історії та культури нації, суспільні явища, життя та діяльність відомих осіб. Пам’ятці історії на Рейтарській, 37 пощастило вціліти до наших днів, вона є матеріальним втіленням історичної пам’яті – в будинку розміщувалось старе повітове училище, в якому виховувалась майбутня українська інтелігенція. Ця історична подія не має архітектурної локалізації. Адже зруйнувавши стіни і лишивши тільки фасад пам’ятки – ми не зможем з впевненістю стверджувати, що саме в цьому будинку і саме в цих стінах навчались українські спудеї. На фасадах лекції не читають.
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
