Зараз приблизно 60% населення Відня живе в соціальному житлі, якісно збудованому, з чудовим дизайном, що зовсім не виглядає як будинки для бідноти. Журнал Azure пояснює, як будувалася ця система.

Відень стабільно посідає перше місце в рейтингу найкомфортніших для життя міст світу. Але так було не завжди. Після завершення Першої світової війни та падіння Австро-Угорської імперії метрополія стала занепадати. Вона була збідніла та перенаселена. Сухоти навіть називали «віденською хворобою».

Читайте також: 10 реалізованих проєктів соціального житла у Європі (фото)

У 1919 році до влади прийшли соціал-демократи, які запланували збудувати 25 тисяч квартир, оплативши це з податків на розкішні речі, автомобілі, землю та навіть борделі. Це стало можливим завдяки особливому юридичному статусу Відня, який гарантував йому фінансову та фіскальну автономію.

Десятиліття потому, коли період Червоного Відня (1918–1934) доходив кінця, у місті збудували понад 60 тисяч нових помешкань, в яких могли жити 220 тисяч людей. Інші ж столиці лише починали будувати соціальне житло: Нью-Йорк у 1930-х, Лондон у 1960-х, Торонто у 1970-х. 

Успіх Відня пояснюють такими шістьма чинниками.

Інклюзивне зонування

У багатьох містах соціальне житло розташовують на околицях: це можна побачити на прикладі Парижа. Натомість Відень інтегрує таке житло у центр: це будинки поверховістю від шести до восьми поверхів.

Продумані будівельні норми

У Відні поширені будинки на один під’їзд, що робить їх компактнішими та вужчими (рідко коли більш як 20 метрів углиб). Обмеження на кількість квартир на поверсі дозволяє наситити простір світлом. Майже завжди є затишний внутрішній дворик, а крім того сходи самі по собі — публічний простір. Свіже повітря потрапляє зокрема й через вікно на даху, що задумувалося на випадок пожежі, щоб виходив дим.

Для порівняння, у Північній Америці будівельні норми такого не дозволяють: вимагається обов’язково два виходи, розділені коридором, і це краде забагато простору. Намагаючи компенсувати його, забудовники розміщують більше квартир на кожному поверсі.

Транспорт

Відень відразу зрозумів, що житло і транспорт — нероздільні системи. Наприклад, ще до того, як почали забудовувати мікрорайон Асперн Зіштадт, до цієї зони провели гілку метро. Згідно з планом, у цьому районі 40% поїздок мають здійснюватися громадським транспортом, 40% — на велосипеді чи пішки й 20% — на автомобілі.

Оренда

80% жителів Відня орендує житло, бо орендарі захищені настільки, що це майже не відрізняється від житла у власності. Вони не лише можуть лишатися жити так довго, як захочуть, але й передати квартиру дітям. Вартість оренди порівняно невисока, 60% помешкань субсидуються.

У кожному будинку живуть люди з різним доходом і різного походження, знімаючи квартири, які субсидуються містом як повністю, так і частково, чи взагалі не субсидуються. Така диверсифікація мешканців сприяє зниженню конфліктів та створенню соціального розмаїття. Таким чином не виникають райони-«гетто»

Комунальна земля

На відміну від тієї ж північної Америки, де місто продає землю приватним забудовникам, з часів Червоного Відня забудовником було місто. Й досі муніципальний будівельний фонд Wohnfonds Wien контролює 325 гектарів, які має можливість виставляти на конкурси девелоперів.

Проєкти-переможці частково субсидуються містом. Таким чином вдається стримувати вартість будівництва, тож учасники конкурсів змагаються більше за такими параметрами, як якість дизайну, ощадність, екологічність, забезпечення соціального різноманіття тощо.

Якісний дизайн

Дизайн завжди був важливою характеристикою віденського житлового будівництва. При цьому Червоний Відень відкинув як модерністський рух, так і німецьку модель, надавши перевагу власній типології, що втілювалася у невеликих будинках, вписаних у міську тканину, з дитячими майданчиками та зеленими патіо.

Водночас зводилися й великі проєкти, часто розроблені студентами майстра сецесії Отто Вагнера. Найвідомішим є Карл-Маркс-Гоф, спроєктований Карлом Ейном. Модерністи ненавиділи цю будівлю, декоровану скульптурами та глазурованою плиткою. Зате любили її мешканці — за доступність та хороше транспортне сполучення. З моменту будівництва Карл-Маркс-Гофа минуло вже сто років, а це досі комфортне соціальне житло.

Однм із прикладів сучасного соціального житла є комплекс Woody M Buildings Tivoligasse, спроєктований Freimüller Söllinger Architektur, — чотири дерев’яні п’ятиповерхівки, зведені на місці одноповерхового продуктового магазина.

Архітектори могли би обійтися одним блоком з двома під’їздами та двома ліфтами. Натомість це чотири невеликі однопід’їздні будинки з трьома ліфтами на всіх. На кожному поверсі не більш як п’ять квартир. Наявність простору між будівлями не затуляє вид старішій забудові навколо.