Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 277 днів. За цей час ми опублікували 23486 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Анна Шевчук
Наприкінці цього червня тернополяни забили на сполох: навколо Домініканського монастиря, однієї з найстаріших уцілілих пам’яток міста, виріс будівельний паркан.
У паспорті об’єкта йдеться про «реставрацію з пристосуванням приміщень колишнього монастиря», а на рендері можна помітити і саме «пристосування» – до вже існуючої будівлі планують додати ще два поверхи у вигляді мансарди.
Домініканський монастир – це архітектурний комплекс, закладений у 1746 році тодішнім власником міста Юзефом Потоцьким. Завершений у 1779, він є однією з найстаріших збережених пам’яток Тернополя.
Проект викликав обурення як місцевої спільноти, так і небайдужих архітекторів, мистецтвознавців та істориків. Адже фактично такі зміни є реконструкцією, а не реставрацією, що суперечить чинному пам’яткоохоронному законодавству та руйнує автентичний вигляд монастиря. Наразі триває збір підписів під петицією із закликом зупинити незаконну реконструкцію пам’ятки. Чому її варто підписати і вам – розповідаємо нижче.
Трохи історії
- Монастир домініканців у 1746 році заклав Юзеф Потоцький, якому і належало місто у ті часи. Втім, будівництво розпочалось не одразу: повністю комплекс костелу та монастиря був завершений та освячений лише у 1779 році.
- Даних про архітекторів споруд обмаль. Серед відомих авторів (ймовірно, костелу та куполу) є Август Фридерик Мошинський. За стилем комплекс відносять до пізнього бароко та рококо.
- У 1821 році в монастирі відкрилася перша гімназія у місті (в якій вчився Йосип Сліпий), а після неї – світська школа-інтернат.
- Майже століття (1820-1901) комплекс пробув у власності єзуїтів, перш ніж на короткий час знову відійшов домініканцям.
- У часи другої світової був сильно пошкоджений, проте відреставрований. За радянських часів тут розміщувалась картинна галерея, а також архів.
Вигляд монастиря на початку ХХ ст. Архівні фото, джерело bramy.ternopola.
Що відбувається в наші дні?
Наразі власником будівлі є Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви, вона ж є замовником так званої «реставрації». Проектувальник – ФОП Юрія Вербовецького, а головний підрядник – уже відомий тернопольчанам ПП «Креатор Буд». У архиєпархії стверджують, що монастир отримали в аварійному стані, й весь архітектурний комплекс потребує відновлення. Чому при цьому будівля має вирости на два поверхи – у архієпархії не пояснюють. Водночас заявляють, що отримали усі необхідні дозволи, а сам процес підготовки проєкту реставрації тривав три роки.
Костел домініканців є пам’яткою національного значення, тож для проведення будь-яких робіт необхідно мати погодження від Міністерства Культури. У липні Суспільне подало запит до Мінкульту – виявилось, що роботи погодили ще у серпні 2021-го. Згодом у міністерстві це спробували пояснити неточностями пам’яткоохоронної документації. Так, представник мінкульту заявив, що юридично статус національної пам’ятки має лише костел, а не келії монастиря. Є хіба що два «але»: келії мають єдину із костелом адресу, а ще під тим же охоронним номером (637/2) входять до чинного переліку пам’яток, що не підлягають приватизації.
Що не так із «пристосуванням» та чим небезпечна ця перебудова?
- Руйнує автентичну архітектуру. Незалежно від охоронного статусу, келії є невід’ємною частиною архітектурного комплексу монастиря. До того ж – на думку істориків, скоріше за все вони були зведені раніше за костел. Зміна зовнішнього вигляду келій – це руйнування вигляду всього комплексу.
- Руйнує історичний контекст. У своєму теперішньому вигляді келії зберігають автентичну об’ємно-просторову композицію , яка є важливою для збереження історичних сенсів будівлі. Відомо, що домініканці були досить скромним орденом. У його книзі конституції та наказів чітко зазначено максимальну висоту монастирів – 20 стоп, або ж 6 метрів. Попри те, що будівництво відбувалося в епоху пишного Рококо, ця вимога домініканців була дотримана.
- Руйнує архітектурний ансамбль міста. Зважаючи на значимість пам’ятки для міста як архітектурної домінанти, подібна її перебудова – все одно що зведення додаткового поверху десь у Лаврі чи Софії Київській (звучить як кощунство, чи не так?). Більше того, подібна надбудова зруйнує архітектурний ансамбль сусідніх вулиць.
Альтернативний вигляд відомих пам’яток із мансардами: так активісти із bramy.ternopola та художник zahid.kart висловили свій протест проти надбудови у монастирі домініканців й спробували наблизити цю проблему до жителів інших міст.
- Відсутність прозорості у правових питаннях. Наприклад – правомірність набуття УГКЦ права власності на споруду. Адже за вже згаданими даними, будівля келій не підлягає приватизації. Також, за даними активістів, в УГКЦ неодноразово наголошували – обрали підрядником ПП «Креатор Буд», адже це ледь не єдиний підрядник в області, що має ліцензію на реставраційні роботи. Втім, відповідну ліцензію ПП «Креатор Буд» отримав лиш кілька місяців тому; навесні ж її відсутність стала однією з причин відмови у видачі дозволу на будівництво (з актуальним дозволом можна ознайомитися тут).
- Відсутність архітектурного конкурсу та сам вигляд надбудови.
Рендер автора проєкту, Юрія Вербовецького, із коментарями
Юрій Вербовецький зазначає, що використав у надбудові елементи з Бучацького монастиря василіян. Проте головна проблема у тому, що конкретно у цього монастиря ніяких надбудов не було від самого початку. Чи міг би Потоцький на той час закласти їх у проєкт? Ми не знаємо, а відтак – не в праві вносити зміни на власний розсуд, імітуючи архітектурні рішення минулих епох. Реставрація — це робота з уже існуючими обʼємами, а не вигадування нових.
Наразі громада небайдужих тернополян та ініціативних груп досі намагаються закликати УГКЦ та місцеву владу до діалогу та зупинки робіт. Також – створили петицію, про яку ми і згадували на початку. Збір підписів триватиме ще трохи більше місяця, тож суспільний розголос неабияк важливий. І хочеться сподіватися, що в майбутньому церква та влада усе ж дослухаються й до містян, і до чинного законодавства – адже добудові-мансарді не місце на пам’ятках.
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
