ПАРТНЕРСЬКИЙ МАТЕРІАЛ З
Від початку війни у 2014 році з Донецької та Луганської областей виїхали понад два мільйони осіб. Серед них були вузькоспеціалізовані фахівці, активні громадяни та працівники органів влади. Деякі з них переїхали до підконтрольних Україні частин регіону, частина осіла в інших областях України, а деякі виїхали за кордон. Після деокупації регіону гостро постане питання кадрового наповнення органів влади, у яких вже зараз є проблема нестачі працівників.
Це питання потрібно розвʼязувати вже зараз, адже після деокупації відновлювати роботу органів влади в регіоні доведеться швидко. Саме над цим зараз працюють громадські організації у межах проєкту за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». «Хмарочос» поспілкувався з експертами та дізнався, якою є політика держави у цьому питанні, які спеціалісти будуть потрібні органам влади після деокупації та чи готові місцеві активісти брати участь у їх роботі.
Яка ситуація зараз?
Наразі військові адміністрації (ВА) окупованих територій працюють дистанційно. Опитування у фокус-групах, проведені ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення», показали, що мешканці регіону, які переїхали на підконтрольні Україні території, не зовсім розуміють, чим займаються ці адміністрації та для чого вони потрібні. Про це «Хмарочосу» розповіла доцентка кафедри філософії та соціології ЛНУ імені Тараса Шевченка Катерина Котеленець. Люди звикли, що громада – це територія і населення, тож релоковані адміністрації не дуже вписуються в це поняття, додає Катерина. Наразі у переміщених громадах такі інструменти місцевої демократії як електронні петиції, громадські слухання та створення громадських рад, фактично не працюють. Через це між громадами та ВА виникла комунікаційна прірва, а недовіра до місцевої влади почала зростати, розповідає про результати опитувань Котеленець.
Проблеми є і в органах влади. Їхні повноваження змінились, коли з початком повномасштабної війни їх перетворили на військові адміністрації, але центральна влада покладає на них ті самі обов’язки, розповідає Котеленець. Посадовці розповідають, що іноді від центральної влади надходять розпорядження, які адміністрації фізично не можуть виконати, адже не мають місця постійної дислокації. Наприклад, щодо відновлення роботи культурних установ – клубів чи бібліотек – які діяли в громаді до окупації.
Окрім цього, існує проблема з чисельністю штату військових адміністрацій. Якщо у Донецькій області наповненість адміністрацій складає від 60-70% від довоєнного періоду, то в Луганській це лише 40-60%. Згідно з дослідженням, якщо працівники обласних ВА Луганської і Донецької областей, рідко вказували на дефіцит кадрів, то в районних ВА розповідали про нестачу таких спеціалістів як бухгалтери, соцпрацівники, архітектори, реєстратори воєнних пошкоджень та програмісти. У ВА населених пунктів ситуація ще гірша: абсолютна більшість працівників адміністрацій висловила потребу в значно ширшому колі фахівців.
Проте над цим питанням вже працює держава. У травні 2023 року Кабмін прийняв постанову, яка розпочала створення кадрового резерву для роботи на деокупованих територіях. Кожен охочий може подати заявку на участь у цьому експериментальному проєкті і, якщо кандидат відповідає усім вимогам, його буде зараховано на навчання з підвищення кваліфікації. У межах програми кандидати проходять підготовку за 20 напрямками роботи, проте, як повідомили у Національному агентстві з питань державної служби (НАДС), популярними є лише 4-5 з них. Кандидатів переважно цікавлять такі напрями як адміністративне керівництво, запобігання корупції та державний нагляд, а на управління фінансами, проєктний менеджмент, земплевпорядкування чи соціальну роботу подається значно менше людей.
У червні того ж року Кабмін дав початок ще одному експериментальному проєкту – підвищенню кваліфікації держслужбовців, які хочуть працювати на деокупованих територіях. У межах цієї програми держслужбовці проходять навчання у КНУ імені Тараса Шевченка.
Натомість деякі активісти під час фокус-груп висловились, що не знали про наповнення кадрового резерву і він «пройшов повз них». Вони вважають, що інформаційна кампанія щодо створення кадрового резерву була недостатньою. Насправді ж, про формування кадрового резерву повідомляли як профільні міністерства та обласні адміністрації, так і великі медіа та новинні телеканали.
Як заохотити людей працювати на деокупованих територіях?
Люди, що готові їхати працювати на деокуповані території, переживають не лише за себе, а й за свої сімʼї, додає голова «Асоціації сприяння самоорганізації населення» Олексій Колесников. Одним з варіантів розвʼязання цієї проблеми є запровадження «вахтового методу». Працівники органів влади можуть жити у населених пунктах, що постраждали менше, і виїжджати на місце роботи на тиждень-два, періодично міняючись з колегами. Таким чином, службовцям не доведеться перевозити свої сімʼї у місце роботи. Наразі це лише ідея, проте її слід розвивати та, можливо, згодом закріпити на законодавчому рівні, вважає Колесников.
Окрім цього, в охочих поїхати працювати на деокуповані території є великий запит на перехідне правосуддя – про це «Хмарочос» детальніше розповів у попередньому матеріалі. Зокрема перехідне правосуддя включає відшкодування збитків постраждалим, притягнення винних до відповідальності та недопущення повторення конфлікту в майбутньому. Часто вихідці громад знають, хто пішов на співпрацю з ворогом, і якщо після деокупації колаборанти не будуть притягнені до відповідальності, люди просто не захочуть повертатись, каже Колесников.
З цією думкою погоджується і доцент кафедри філософії Донецького національного університету та керівник ГО «Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу» Володимир Кіпень та додає, що особливо важливо притягнути до відповідальності тих, хто зі зброєю в руках виступав проти України. Основа фаза цього процесу може тривати від пʼяти до десяти років, вважає Колесников. Таке число є середнім, тож все залежить від конкретної громади – десь процес очищення від колаборантів триватиме довше, а десь він завершиться швидше. Для того, щоб притягнути до відповідальності усіх причетних до колабораційної діяльності, нам, ймовірно, знадобляться десятиліття, підсумовує Колесников.
У Луганській області вірять, що боротьба з колаборантами пройде успішно, а от у Донецькій області цим занепокоєні більше, ділиться результатами опитувань у фокус-групах Катерина Котеленець. Опитані вважають, що після початку повномасштабної війни менше людей би вдались до співпраці з ворогом, якби ще у 2014 році були гучні судові справи проти колаборантів.
Окрім безпекових чинників, існують й інші питання, що хвилюють людей, які хочуть працювати в органах влади регіону. Працівники ВА, які через окупацію наразі працюють дистанційно, розповідають, що їх зарплата залишається невисокою. Через релокацію багатьом службовцям доводиться орендувати житло і часто орендна плата складає понад половину зарплати.
«У службовців Донбасу небезпеки більше, а роботу їх оплачують, як, наприклад, в Мукачево», – розповідає Котеленець.
Не лише зарплата є важливою, проте без неї нікуди, каже Колесников. Можливо, зарплата службовців на деокупованих територіях має бути навіть вищою, ніж в інших регіонах. Окрім гідної заробітної плати мають бути й інші стимули: соціальні пільги, надання житла, швидке карʼєрне зростання. Проте, якщо зарплата буде низькою, навіть наявність інших мотивацій не врятує ситуацію.
«Публічна служба ніколи не буде працювати належним чином, поки там не буде гідної оплати праці», – підсумовує Колесников.
Люди, що готові працювати на деокупованих територіях: хто вони?
Більшість людей, що поїдуть працювати в органах влади Донеччини та Луганщини після деокупації, ймовірно, будуть держслужбовцями, що раніше працювали на цій території, вважає Володимир Кіпень. Ця робота була справою їх життя і багато з них захоче повернутись, щоб взяти участь у відновленні регіону. Попри це, покладатись лише на держслужбовців – принципово неправильно, додає він.
«Без залучення молодих фахівців і активних мешканців Донбасу принципово покращити якість держуправління на деокупованих територіях буде неможливо. Адже це саме та «свіжа кров», яка принципово не приймає корупцію та різноманітні оборудки», – ділиться Кіпень.
З цим погоджується й Олексій Колесников. Він додає, що важливо також залучити людей з інших регіонів – переважно це будуть патріотичні, проукраїнськи налаштовані люди молодого і середнього віку. Така робота відкриватиме для них нові карʼєрні можливості, адже в деяких деокупованих регіонах становлення влади, по суті, відбуватиметься з нуля, додає Колесников.
Ще одна категорія людей – це ветеранська спільнота. Повернення до мирного цивільного життя не є легким і важливо, щоб ветерани могли знайти себе – робота в органах влади може стати для них такою можливістю, каже Колесников. Нещодавно віце-прем’єр-міністерка Ірина Верещук заявила, що ветерани мають стати основою кадрового резерву для деокупованих територій.
«Ветерани, як ніхто інший, знають, яка ціна була заплачена за деокупацію, адже вони залишили на цих територіях своє здоровʼя», – підсумовує Колесников.
Які існують проблеми?
Під час опитувань у фокус-групах активні мешканці Луганської та Донецької областей висловили побоювання, що кошти, виділені на відновлення регіону, будуть розкрадати на місцях, каже Котеленець. Люди не проти, що якийсь час після деокупації в регіоні діятимуть ВА, адже вони потрібні для швидкого ухвалення рішень. Проте діяльність ВА складно контролювати – це зокрема стосується і розподілу коштів. Тож державі важливо знайти баланс, за якого органи влади зможуть мати достатньо повноважень для швидкого відновлення регіону, проте їх діяльність залишатиметься прозорою, а перед громадою регулярно звітуватимуть, розповідає Котеленець.
Звітність потрібна не лише перед донорами та центральними органами влади, а й перед громадою, додає Володимир Кіпень. Прозорість процесів вдасться забезпечити лише, якщо влада буде готова до відкритості і контролю, а громада цей контроль буде здійснювати. Котеленець додає, що більшість активістів висловили готовність контролювати владу, а деякі з них готові працювати в органах влади деокупованих територій та безпосередньо здійснювати антикорупційний контроль.
Попри це, переважна частина активістів не готова йти працювати в органи влади – і це повʼязано не лише з корупцією. Ймовірно, вони не сприймають саму модель роботи органів влади як таку, каже Колесников. Люди звикли до автономної роботи, відсутності ієрархії та гнучких відносин, і робота в органах влади їм не близька. Окрім цього, оплата праці в органах влади значно нижча, ніж у приватному секторі, тож багатьох людей перехоплюють бізнеси, каже Кіпень. У цьому напрямку потрібна системна робота та напрацювання комплексу стимулів, додає він. Окрім цього, фахівців можна залучати до проєктної роботи або пропонувати їм «вахтовий метод», про що вже йшлося раніше.
Окрім цього, важливо забезпечити майбутніх держслужбовців базовими умовами для життя – це зокрема житло, інфраструктура, харчування, звʼязок. Проблема житла буде залежати від безпекової ситуації – якщо мир буде сталим, розвʼязати житлове питання буде легше, а якщо обстріли триватимуть, то перед нами зʼявляться нові виклики. У будь-якому випадку, рішення можна знайти, каже Колесников – тут на допомогу може прийти мобільне модульне житло.
Ще одна проблема полягає у тому, що чисельність штату органів влади регіону базується на застарілих показниках. Під час заповнення вакантних місць в органах влади важливо буде зрозуміти, які функції цих органів є пріоритетними, каже Олексій Колесников. Потрібно визначити, які функції вимагатимуть більше людей, а які – менше, і від цього відштовхуватись.
«Наприклад, якщо в громаді немає молоді, то й немає сенсу створювати департамент молодіжної політики. Першочергово потрібно забезпечувати первинні функції», – вважає Олексій.
Також важливо розуміти, що відновлення роботи органів влади на територіях, що окуповані вже понад 10 років, буде значно складнішим – там їх фактично доведеться створювати заново, розповідає Колесников. На територіях, що потрапили в окупацію вже після 24 лютого 2022 року, руйнування українського суспільного, економічного і духовного простору менші, додає Володимир Кіпень. Важливо, щоб люди, які будуть працювати на «староокупованих» територіях, мали відповідну підготовку: це і комунікаційні, і медіаторські, і безпекові навички, а також знання тактичної медицини. Також необхідна психологічна підготовка, адже не всі люди зможуть працювати у таких високостресових умовах, каже Кіпень. Важливо, щоб люди, які приходять з кадрового резерву, мали відповідну підготовку, підсумовує Колесников.
Що далі?
Люди налаштовані позитивно та вірять в деокупацію – навіть ті, які були двічі переміщені унаслідок війни, розповідає Котеленець. Більшість з них не йшли до кадрового резерву, проте готові брати участь у відновленні Донеччини та Луганщини. Те, що ми вже зараз говоримо про те, як заохотити людей працювати на деокупованому Донбас, свідчить про віру у звільнення наших територій, додає Володимир Кіпень.
«Дуже важливо ставити це питання зараз, адже коли ЗСУ звільнять окуповані території, центральна і місцева влада повинна бути готова до нових викликів та загроз», – каже Кіпень.
Наразі в рамках проєкту з наповнення кадрового резерву вже подались 2300 осіб, які готові працювати на деокупованих територіях, у тому числі у Луганській та Донецькій областях. Добре, що такий проєкт існує, і його варто перевести зі статусу експериментального в постійний, вважає Володимр Кіпень.
Тож, якщо політика держави з наповнення кадрового резерву буде послідовною, перехідне правосуддя після деокупації буде дієвим, а зарплати та стимули для працівників відновлених органів влади будуть конкурентними, кадрову проблему вдасться розвʼязати успішно. А найгостріше питання, безпекове, можна розвʼязати завдяки дистанційній роботі та вахтовому методу.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті