Іспанські та каталонські традиційні ринки деградують. Що відбувається?

Коли у червні журнал Food & Wine назвав барселонський ринок Ла Бокерія, що існує з XIII століття, найкращим у світі, барселонці з цього посміялися — місцеві все рідше туди заходять, натомість він приваблює туристів, йдеться у колонці дописувача The Guardian Стівена Бургена.

Колись сюди заходили за продуктами, які не знайдеш на найближчому ринку на районі, — як-от за м’ясом дикого кабана, фазаном, морськими качечками (це такі молюски), плодами тамарильйо, навіть їстівними комахами. Зараз із яток продають фруктовий салат у пластикових стаканах, порції хамону серано та готову сангрію. Те, що охоче купують туристи, приносить більше прибутку, ніж фермерські помідори.

Звісно, на Ла Бокерії все ще можна знайти такі делікатеси, як мускусну качку чи фуагра, свіжу зелень та дикі гриби. Але наважившись піти туди на закупи, ризикуєте опинитися декорацією чужого інстаграму: туристи-блогери тільки й роблять, що фотографують та знімають на відео таких покупців, щоб додати до своїх історій трохи, так би мовити, місцевого колориту.

Міська влада навіть запускає так званих «цивільних агентів», які намагаються це припинити, — адже блогери приходять на Ла Бокерію виключно за контентом, що позбавляє ринок його первинної функції: продавати продукти.

Інші традиційні ринки Іспанії так само опинилися під загрозою зникнення, не обов’язково через агресивний туризм. Все менше молоді їх відвідує — частково тому, що небагато хто готує вдома, частково через те, що дешевше та швидше зробити всі закупи в одному супермаркеті.

Ринки все ще лишаються важливою частиною соціальної тканини кожного іспанського містечка та селища як джерело якісної сезонної їжі, що її продають знавці, — наприклад, торговці рибою, що знають усе про рибу тощо. Та вони старішають, а їхні нащадки рідко обирають ту ж професію, тож ятки, що існували на ринках десятиліттями, закриваються.

Щороку міськрада Барселони продає з акціону вільні торговельні точки на міських ринках. Цьогоріч пропонували 104 місця, та лише 12 із них було продано. За останні чверть століття барселонські ринки скоротилися на дві тисячі місць. При цьому місто інвестує мільйони євро в ринкову інфраструктуру та її привабливість, тобто причина не в тому, що базари занедбані.

Ще одна тенденція — ринки перетворюються на фудкорти. На них влаштовують дегустаційні тури для туристів. Тобто вони стають все більше місцем, де їдять готову їжу, а не купують продукти. Це знов-таки медійний ефект: приготування їжі стало вуаєристичним заняттям — люди не готують, а дивляться шоу та рілзи про те, як це роблять інші. Зіркові шефи, такі як Джеймі Олівер і Рік Стейн, нахвалюють автентичність місцевих ринків, проходжаючись рядами у Валенсії та Кадісі, але їхні глядачі не роблять так само.

Похід на ринок вимагає часу та терпіння, якого в сучасних людей все менше. Треба обійти кілька яток, постояти в черзі.

А ще ринки — це місце для спілкування. Здається, кожен іспанець переконаний, що має невід’ємне конституційне право, — навіть якщо за ним у черзі стоїть 50 людей, — проговорити про дітей, про свої хвороби і про те, чи можна класти цибулю у картопляну тортилью.

Ринок — це не просто місце, де купують харч, це соціальна ланка. Навіть у великому місті ринок зберігає часточку сільського життя. Одного разу, пригадує Стівен Бурген, він виявив, що забув удома гаманець, і знайомий торговець, в якого він купує м’ясо вже двадцять років, не лише запропонував заплатити наступного разу, але й позичив 50-єврову банкноту, щоб він міг продовжити закупи. Це соціальні зв’язки, які не налагоджуються у супермаркетах.