В Україні працевлаштованих людей з інвалідністю вчетверо менше ніж у ЄС. Як це змінити?

В Україні лише 13-15% від загальної кількості людей з інвалідністю мають роботу, як пише «Рубрика».  Водночас у Європейському Союзі цей показник становить понад 50%. В інклюзивному працевлаштуванні лідером є Швеція – там роботою забезпечені понад 74% людей з інвалідністю.

За інформацією Держстату та Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю, в Україні проживає близько 2,7 мільйона людей з інвалідністю. Понад 86% з них можна інтегрувати у ринок праці, оскільки вони мають інвалідність II та III груп. Водночас, за даними Мінсоцполітики, внаслідок повномасштабної війни кількість осіб з інвалідністю в Україні вже перевищила три мільйони.

Громадська організація EasyBusiness провела дослідження про залучення до ринку праці вразливих верств населення. З огляду на отримані дані, серед основних перешкод у працевлаштуванні людей з інвалідністю можна виділити такі:

• незацікавленість роботодавців через стереотипи про нижчу продуктивність і невмотивованість осіб з інвалідністю;
• відсутність безбар’єрного простору на роботі та небажання роботодавців покращити інклюзивність приміщень;
• відсутність безбар’єрного простору на шляху до роботи;
• недоскональність нормативного середовища та низька правова культура у питаннях працевлаштування людей з інвалідністю;
• низька ефективність державних програм з працевлаштування;
• недостатня кількість фахівців з реабілітації, що призводить до збільшення періоду відновлення та повернення до економічної діяльності людей з інвалідністю.

Щоб покращити ситуацію з пошуком роботи для осіб з інвалідністю необхідно впровадити організаційні, інформаційні та регуляторні заходи. Зокрема, на думку голови EasyBusiness, потрібно:

• змінити законодавство про працю в частині встановлення випробування для осіб з інвалідністю та загалом переглянути механізм працевлаштування;
• надати людям з інвалідністю можливість працювати на посадах зі шкідливими та небезпечним умовами праці;
• забезпечити активну інформаційно-комунікаційну підтримку програмам з працевлаштування людей з інвалідністю;
• поширювати серед роботодавців роз’яснення щодо чинного законодавства у питанні працевлаштування людей з інвалідністю;
• відв’язати розмір пенсій від факту зайнятості, а натомість запровадити нижчі податки на доходи для осіб з інвалідністю;
• забезпечити компенсації роботодавцям за облаштування робочого місця для людей з інвалідністю.

Якщо згадувати про досвід інших країнах, то одним з частих рішень є надання спеціальних квот роботодавцю. Такий підхід працює в частині країн Європи, Японії та Південній Кореї. Деякі країни застосовують вищу квоту для державного сектору. Також роботодавцям надається допомога у створенні інклюзивного робочого простору.

Водночас деякі країни практикують відсутність квот і добровільне працевлаштування людей з інвалідністю. Наприклад, цієї моделі притримуються Швеція, Норвегія, Нідерланди, США. Такий підхід спрямований на загальне створення культури безбар’єрності в суспільстві.

Хоча у таких країнах також передбачені певні інструменти для підтримки працевлаштування людей з інвалідністю. Зокрема, можуть надаватися компенсації за кар’єрних та освітніх радників, супровід на робочому місці, активну популяризацію успішного досвіду працевлаштування тощо.