«Матеріальне свідчення епохи» . Дослідниця мозаїк Олена Борисова розповіла про свою книгу

Дослідниця Олена Борисова дала інтерв’ю виданню «Вечірній Київ», у якому розповіла про свою роботу та авторський проєкт.

Наприкінці 2025 року Олена Борисова видала книгу про мозаїки, які вона систематично вивчає й фотографує з 2019 року.

В анотації до своєї книги Олена підкреслює, що це візуальне свідчення мистецької спадщини Києва 1960–1980-х років. У центрі уваги книги мозаїки, створені в умовах ідеологічного тиску, але з великою художньою свободою та сміливими експериментами.

В інтерв’ю Олена Борисова розповіла, що цікавитись мозаїками вона почала через легендарну «Тарілку» Флоріана Юр’єва. Вона пригадує, як придбала книгу Олексія Бикова та Євгенії Губкіної «Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings» і вперше побачила знайомі київські будівлі під новим кутом. Це спонукало її виїжджати містом і фотографувати їх наживо.

Пізніше увагу авторки привернули університетські корпуси на ВДНГ, де вона навчалася на фізичному факультеті. Її рідний факультет, як і решта корпусів, були збудовані у стилі бруталізму.

Олена Борисова згадує історію, що під час затвердження проєкту університету був присутній член командування Київського військового округу маршал Чуйков, який запропонував розмістити корпуси на відстані до п’яти км один від одного, «щоб не розбомбили».

У мирний час це здавалося дивним, але з погляду військових такий підхід був цілком логічним.

Справжнім відкриттям для Олени Борисовї став Інститут кібернетики і мозаїка «Тріумф кібернетиків». Саме тоді почалося її «полювання на мозаїки». Її захоплював не лише масштаб і кольори, а й можливість прочитати художній задум авторів.

Особливою для неї стала робота «Ковалі сучасності» Галини Зубченко та Григорія Пришедька.

Згадує Олена Борисова і шість мозаїк на фасадах житлових будинків Берестейського проспекту, створені у 1967–1979 роках, вони утворюють цілий ансамбль українського модернізму другої половини XX століття, зроблені зі смальти відомими митцями-монументалістами — Валерієм Ламахом, Ернестом Котковим, Іваном Литовченком і Володимиром Прядкою.

Сьогодні цей ансамбль охороняється державою як пам’ятка монументального мистецтва і вважається важливим символом культурної пам’яті Києва.

Особливу увагу авторка приділяє питанню – чому мозаїки радянського періоду важливі для культурної пам’яті Києва. На її погляд, ці об’єкти — матеріальне свідчення епохи. Кожна мозаїка створювалася на замовлення держави, але в цих рамках митці знаходили можливість додати щось своє, українське.

Наприклад в Палаці дітей та юнацтва є хлопчик із сопілкою, де жовте колосся й блакитне небо утворювали кольорову гаму, яка тоді сприймалася як «націоналістична» але митцям тоді вдалося перехитрити комісію

Подібні історії траплялися й в інших містах. Наприклад, у Луцьку авторів гобелену «Блакитна Волинь» (1987) Марію та Івана Литовченків змусили додати радянську символіку над головою центральної фігури дівчини, що уособлює Волинь. Митці виконали її, проте у забороненій тоді жовто-блакитній гамі.

За словами авторки, попри ідеологічні обмеження, монументальне мистецтво того часу поєднувало глибину давньоруських іконописних традицій, народну символіку та сміливі новаторські прийоми. Тому ці твори — не просто «пропаганда в камені й склі», а живий літопис епохи, який варто зберегти та по-новому осмислити.

В інтерв’ю обговорили, що мозаїчні панно часто страждають від ремонтів або утеплення фасадів. Олена Борисова зазначає, що тим не менше ставлення до таких об’єктів поступово змінюється. Раніше їх масово закривали або знищували, зараз усвідомлюють їхню цінність, і мозаїки інтегрують у нові інтер’єри.

Нагадаємо, що у «Хмарочосі» писали про панно на Центральному автовокзалі, яке зберегли попри модернізацію будівлі.

На думку Олени Борисової, київські мозаїки потребують інвентаризації. Має бути єдиний реєстр, фотофіксація, оцінка стану, охоронний статус та захист заборона демонтажу й ушкоджень без погоджень, регулярний догляд і реставрація силами спеціалістів. Також необхідні міські програми, гранти, партнерства. Інтеграція в міський простір та популярізація.