Вчені пропонують просто перенести Венецію подалі від води

Група дослідників з університетів Саленто та Східної Англії опублікувала звіт про те, що Венеція та її лагуна опинилися під величезною загрозою через підйом рівня моря.

Історичний центр міста може піти під воду, тому вчені розглядають навіть ідею просто перенести найцінніші пам’ятки в безпечне місце на суші.

Венеція опинилася у критичній точці, адже поки рівень моря невпинно зростає, сама земля під містом поступово просідає. Сьогодні історичний центр захищає система мобільних бар’єрів MoSE, яка перекриває шлях воді під час штормів. Проте це лише тимчасове рішення, адже постійно тримати бар’єри піднятими неможливо, бо це знищить екосистему лагуни та паралізує роботу портів.

Вчені прогнозують, що кліматичні зміни з часом змусять воду затопити центр міста, тому пропонують чотири стратегії порятунку: «відкрита лагуна», «кільцеві дамби», «закрита лагуна» та «відступ».

Перша стратегія, «відкрита лагуна», базується на нинішній системі MoSE. Головна проблема в тому, що при підйомі моря всього на пів метра бар’єрам доведеться працювати майже безперервно. Це вимагатиме колосальних ресурсів, адже лише на гігантські насоси та систему очищення стічних вод потрібно майже півтора мільярда євро. Є ідея перенести порт, щоб він не був збитковим через закриту лагуну, але це коштує понад чотири мільярди євро.

Також є ідея закачати морську воду у глибокі горизонти під містом, щоб за десять років буквально «підняти» Венецію на пів метра. Такий проєкт коштуватиме близько 400 мільйонів євро і дозволить системі MoSE залишатися ефективною.

Друга стратегія, «кільцеві дамби», передбачає будівництво захисних мурів безпосередньо навколо історичного центру та інших поселень, щоб ізолювати їх від води. При цьому сама лагуна залишатиметься відкритою для моря. Це дозволить зберегти будинки, пам’ятки та більшість бізнесів, не вдаючись до постійного перекриття морських входів бар’єрами MoSE. Екосистема лагуни за такого сценарію розвиватиметься природно, без втручання інженерних споруд.

Але так місто опиниться по суті за захисною стіною. Крім того, місто потребуватиме потужних насосів та абсолютно нової каналізації, щоб відкачувати воду зсередини кільця. Вартість будівництва сягає мільярди євро. Екосистема майже всієї лагуни при цьому постраждає мінімально, але вигляд самої Венеції зміниться до невпізнаваності.

Третя стратегія, «закрита лагуна», пропонує перетворити лагуну на величезне прибережне озеро. Цей підхід дозволяє повністю зберегти архітектуру міста, житлові квартали та туризм, не змінюючи вигляд самої Венеції, на відміну від кільцевих дамб.

Проте це знищить історичний ландшафт і екосистему. Для цього треба підняти берегові насипи та збудувати дамби на вході в лагуну. Але для підтримки якості води в такому «озері» знадобиться масштабна система очищення та постійна робота надпотужних насосів, значно більших, ніж у попередніх варіантах. Порт у такому разі доведеться або перенести, або обладнати величезними шлюзами, що звісно також коштує грошей.

Четверта стратегія, «відступ», передбачає планове переселення людей. У цьому випадку вдасться врятувати лише окремі пам’ятки, якщо їх розберуть і перенесуть у безпечні райони на суходолі. Весь історичний архітектурний ансамбль, унікальна культура лагуни та традиційний спосіб життя венеційців будуть безповоротно втрачені. Без активного захисту море перетворить лагуну на глибоку затоку з солоною водою, де пануватимуть зовсім інші види риб та рослин.

Перенесені пам’ятки стануть новими туристичними об’єктами на материку, навколо яких збудують нові житлові райони. Тим часом залишки затопленого міста поступово руйнуватимуться, і якийсь час їх можна буде оглянути лише з човнів або підводних апаратів.

Але це стратегія передбачає найбільші витрати, адже треба перенести будівлі, компенсувати вартість нерухомості яку залишили. Вчені називають це стратегією останньої надії.

Але з іншої сторони вчені підкреслюю, що катастрофа в Венеції станеться аж у 2070-х роках за найгіршого прогнозу, або ж відтягнутися до наступного століття, якщо людство зменшить викиди. Головна проблема в тому, що на втілення великих інженерних проєктів потрібно від 30 до 50 років, тому приймати рішення щодо нових дамб необхідно вже зараз.

Нагадуємо, що Венеція століттями тримається на дерев’яних палях у воді та багні.