Урбаністи закликають не боротися зі стихійно витоптаними стежками (фото)

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 274 днів. За цей час ми опублікували 23472 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Стихійна стежка у Жироні, Каталонія. Пішоходи прагнуть скоротити шлях. Фото: felixphs / Flickr

Стихійно витоптані стежки, або «бажані стежки» (desire paths), є важливим індикатором мобільності пішоходів у місті, і їх слід враховувати при плануванні, пише Guardian Cities.

Стихійні стежки містяни витоптують, аби скоротити шлях, і пересуватись, як їм зручніше усупереч запланованому благоустрою.

Комунальники зазвичай розглядають це як акт громадської непокори і намагаються припинити рух, встановлюючи огорожі або висаджуючи кущі.

На перший погляд ця витоптана частина газону у британському Плімуті здається нелогічною. Та автор пише, що неподалік розташовано парк для скейтбордистів та велосипедистів, для яких сходи – це перешкода. Фактично, це стихійний пандус. Фото: Chris / Flickr

Натомість багато архітекторів та урбаністів пропонують розглядати стихійно витоптані доріжки як конфлікт або діалог між природним і штучним середовищем, а також як своєрідний фідбек до дій планувальників.

Так, Джейн Джейкобс наголошує, що місто створено для людей, а не навпаки, і немає логіки в тому, аби змушувати пішоходів підлаштовуватися під чиїсь плани.

Буває й так. Фото: Ismael Teira / Flickr

Архітектор Ріккардо Маріні, який довгий час співпрацював із Йеном Ґейлом, також серйозно ставиться до стихійних стежин. Він наголошує, що такі доріжки вказують на справжні напрямки мобільності громадян. Хоча це, звісно, може не сподобатися забудованикам, які витратили кошти на гранітне покриття тротуарів.

Якось Маріні склав карту жуйок та недопалків на Реджент-стріт у Лондоні, щоб підказати муніципалітету місця найкращого розташування лав.

Приклад тимчасового покриття на стихійній стежині. Фото: George Redgrave / Flickr

Буває, що планувальники дозволяють людям самим витоптати стежки, і лише потім покласти покриття. У 1990-х роках так вчинив архітектор Рем Колгас під час роботи над одним із кампусів Іллінойського технологічного інституту.

Історики архітектури вважають, що нью-йоркський Бродвей спершу був саме стихійною стежкою, найкоротшим шляхом між поселеннями корінних американців. Маріні вважає, що це єдина американська вулиця, яка з’явилася природним чином, а не через прагнення проектувальників втулити все у регулярну решітку вулиць.

Ше один приклад облаштування стихійно утвореної стежки. Фото: George Redgrave / Flickr

Ендрю Фурман, професор архітектури та дизайну інтер’єрів в Університеті Раєрсона в Торонто, вважає, що стихійні стежки – реалізація права самому визначати свій шлях, чинити опір наказам. На його думку, ходіння – це спосіб не лише буття у світі, але і його перетворення.

Читайте також: Міський дизайн: як правильно робити мощення вулиць?

Нагадаємо, у Києві комунальники огородили чорними металічними огорожами газони у новому сквері біля станції метро «Тараса Шевченка».

А під час наради щодо облаштування наземних переходів на Подолі чиновники запевняли пішоходів, що під землею їм буде краще.