Київська міська державна адміністрація демонструє багато негативних рис під час комунікації з громадою. Одна з них – вибіркове застосування аргументів до проектів, які їм, очевидно, просто не подобаються, але могли б змінити місто на краще.

КМДА часто відмітає важливі проекти?

Найвідоміший приклад – Шулявська розв’язка. Під жодним приводом у КМДА не хотіли брати в роботу так званий «проект Петрука», ігноруючи дві петиції, численні мітинги, зустрічі, наради та навіть обіцянку міського голови провести детальний розгляд проектів-конкурентів незалежною експертною комісією.

Інший приклад – «трамвай в центр», який міг би розвантажити метрополітен і зв’язати величезний житловий район Борщагівку з центром міста без пересадок. Як відомо, проектування гілки трамвая у якийсь момент навіть внесли окремим рядком у міський бюджет, але потім, раптом, з’ясувалось що ця ідея «суперечить чинному генплану», на думку Департаменту містобудування та інфраструктури КМДА. При цьому та сама реконструкція Шулявського шляхопроводу теж не передбачена генпланом, але чомусь проводиться і гроші на неї виділяються.

Але все це завершені дискусії. Шляхопровід будують, попередні креслення «трамвая в центр» поклали в шухляду до кращих часів. Проте є і позитив у міському житті – у муніципалітеті адаптували механізм громадського бюджету, інструмент прямої демократії. Міська рада щороку, вже вчетверте, виділяє кошти на проекти, за які проголосують жителі Києва. Одні кияни шукають на що можна було б ефективно витратити кошти, інші – обирають з цих пропозицій найкращі й на них дають фінансування, просто демократія в дії. Проте, перед тим як проект потрапить на голосування, його мають попередньо розглянути та рекомендувати у КМДА, у профільних департаментах. І тут починається наша історія.

Бізнесу – переходи, а киянам – відмазки

Один з проектів, поданих цього року, стосується бульвару Тараса Шевченка. Автор пропонує зробити наземний перехід зі світлофором поряд з виходом зі станції метро «Університет». Все згідно зі стратегію розвитку міста Києва до 2025 року – збільшення частки наземних переходів в місті там вказано окремим пунктом. Якщо зробити цей перехід, то пасажирам метро та іншим користувачам тротуарів на бульварі не треба буде спускатись у підземку, набиту ятками з сумками і пончиками. Наразі це нормальна світова практика, бо місто стає більш інклюзивним та дружнім до людини.

Пропозиція автора петиції щодо організації переходу. Зображення: gb.kyivcity.gov.ua

Але у Департаменті транспортної інфраструктури КМДА іншої думки про цю ідею. У негативному висновку щодо можливості реалізації проекту пишуть, що зробити новий перехід зі світлофором не можна, бо вже є підземний перехід (той, який з пончиками), бо бульвар Шевченка встане у заторах, бо такі роботи можна проводити лише під час реконструкції вулиці, а ще бо у 240 метрах вже є  наземний перехід.

Аргументи проти переходу від Департаменту транспортної інфраструктури КМДА

Аргументи можуть когось переконати, можуть не переконати, якби не одне «але». В Києві зовсім нещодавно за абсолютно тих самих умов вже з’явився наземний перехід. Мова про новенький об’єкт біля Південного вокзалу через вулиці Ползунова і Кірпи.

Переходик, який зміг. Фото автора

Тільки найближчий перехід у цій ситуацій не через 240 метрів, а через 80. Прямо над підземним переходом зробили нову розмітку, встановили відповідні знаки і навіть понизили бордюр, але ніякої реконструкції вулиці не проводилось.

Наступний перехід знаходиться не через 240, а через 80 метрів

Про інтенсивність руху на цій ділянці біля вокзалу можна взагалі не згадувати, авто, тролейбуси, автобуси та маршрутки там постійно стоять у заторі. Підземний перехід при цьому не зачиняли, ним також можуть ходити люди (хоча взимку там ночують бездомні, але це зовсім інша історія). А все тому, що веде цей перехід до нового променаду з торговельним центром. Виходить, що якщо про зручну інфраструктуру просить бізнес, то місто йде йому назустріч, а якщо таку ж ідею пропонують кияни, щоб покращити щоденний пішохідний маршрут тисяч жителів міста, то їм пропонуються аргументи, які не витримують жодної критики.

І це не єдиний приклад організації наземного переходу замість підземного у останні роки. На вулиці Пушкінській такий зробили, на Бессарабці – теж. А ще є тимчасовий перехід на Хрещатику. Але кожного разу киянам доводиться мітингувати, вигадувати якісь акції і переконувати чиновників, хоча збільшення кількості наземних переходів записано у стратегії розвитку міста. Замість реалізації головного документу в Києві ми кожного разу отримуємо подвійні стандарти. Це не може тривати вічно.