По всьому Києву повільно руйнуються сотні закинутих дореволюційних будинків: і пам’ятки архітектури, і рядова історична забудова. 

Деякі з них вже давно перейшли у приватні руки, але нові власники, за деякими виключеннями, зовсім не переймаються їхньою долею. Відтак рано чи пізно колишні адміністративні будівлі, аристократичні особняки та прибуткові будинки завалюються або горять — і «звільнене» місце готове приростати новими багатоповерхівками.   

Під стінами одного з таких будинків, колишньої Лук’янівської поліційної дільниці, що палала вже тричі, «Хмарочос» зустрівся з активістами проєкту «Мапа реновації». Його команда працює над інтерактивною картою, яка розповідатиме про закинуті історичні будівлі Києва — і ретельно відстежуватиме, що з ними планують робити далі.      

Чому реновація?

Коли ми починали, нас було лише четверо. Наша команда — це архітекторки Даша Корба і Ліза Пасічник, експерт з обробки даних Сергій Євтухов та ілюстраторка Зореслава Пенделюк.  

Фото: Анна Лисун

Ми зібралися разом, бо дуже любимо гуляти містом і бачимо, наскільки кепсько виглядає історична архітектура Києва. На щастя, її все ще багато, але більша її частина — закинута, захаращена чи вже просто аварійна. 

Все це — автентичні київські будинки, які могли б стати чудовими культурними чи громадськими кластерами. Але ці перспективні площі ніяк не використовують — і будівлі продовжують осипатися просто на очах.

До того ж звичайні містяни майже нічого не знають про ці будинки. Зазвичай про них починають гарячково шукати інформацію лише тоді, коли їх зносять — і, звісно, не встигають бодай щось вдіяти. При цьому нерідко з‘ясовується, що знесений будинок був архітектурною пам’яткою, але чиновники тихцем позбавили його охоронного статусу. 

Натомість для нас має велике значення, як виглядатиме історичне обличчя Києва і чи буде збережений його автентичний дух. 

Рядова забудова є не менш важливою, ніж пам’ятки архітектури. Місто, що складається з будинків різних історичних епох, буде комфортним для його жителів і привабливим для туристів. Тож замість штампування псевдоісторичних споруд треба зберігати наш «дореволюційний» спадок — наповнюючи його, звісно, сучасними функціями. 

Деякі власники історичних будинків не можуть дочекатися, коли ті нарешті впадуть, щоб розгорнути там нове будівництво. Тому наш задум їм навряд чи сподобається. Але й ми вже не сподіваємося на те, що в КМДА раптом схаменуться і стануть на захист історичної забудови — і вирішили починати самостійно. 

Ми мріємо запустити глобальний рух за відновлення київських пам’яток. Тобто не просто зібрати всю можливу інформацію про кожен будинок, але й об’єднати містян, яким небайдужа їхня доля, надати їм всі необхідні інструменти для легальної боротьби за них. 

Також ми хочемо залучити до нашого проєкту відповідальних бізнесменів, які розуміють, що довготривалі інвестиції у відновлення міської спадщини — це не тільки почесно, але й вигідно.   

Як все працюватиме?

Одне з головних завдань — зробити карту, чиї дані постійно оновлюються, простою і зрозумілою для всіх користувачів. Її мають легко зчитувати і доповнювати новою інформацією.

На мапі, яку команда розробляє в рамках Open Data Challenge, будуть позначені всі закинуті будинки. Це доволі кропітка робота, оскільки інформацію по кожному з них доводиться перевіряти самостійно — тобто йти за адресою і, якщо можливо, заходити всередину. 

Зараз ми працюємо над Шевченківським районом, де, за даними чиновників, є лише 25 закинутих будинків. Але ми нарахували їх майже дві сотні. До того ж деякі будинки вже давно знесені — але продовжують жити на офіційних паперах. 

На те, щоб знайти бодай якусь історичну інформацію про будинок, який не є пам’яткою архітектури, йде багато часу. Фактично, пошуки даних по кожному об’єкту займають до восьми годин — тобто повноцінний робочий день. А якщо в інтернеті майже нічого немає — треба йти на місце і опитувати сусідів, а потім перевіряти ці дані.

Всі будинки на мапі будуть «відфільтровані»: зокрема, за формою власності (приватна чи комунальна) і за наявністю охоронного статусу (чинна або скасована пам’ятка архітектури). 

Окремо ми опрацьовуємо список всіх київських пам’яток архітектури, які фігурували в документах з часів проголошення незалежності України. Так ми з’ясуємо: хто, коли і на якій підставі позбавляв будинки охоронного статусу. Щоправда, Міністерство культури, куди ми звернулися з відповідними запитами, ігнорує їх вже більше місяця.  

Крім того, на нашій платформі буде й окрема інструкція, яка пояснюватиме, яким чином містяни можуть оскаржити позбавлення будівлі статусу пам’ятки. Сподіваємось, що це стане одним з дієвих інструментів боротьби. 

Ми прагнемо зробити якомога детальнішу історичну довідку по кожному закинутому будинку. Зокрема, це стане в нагоді бізнесу, який схоче відновити будівлю. Адже досвід європейських міст свідчить, що будинки з власною історією — це доволі популярні локації серед містян та туристів. Розвідки по окремих пам’ятках ми також публікуємо на нашій сторінці у Facebook.     

Також до кожного об’єкта будуть автоматично додаватись документи з усіх відкритих реєстрів: кому належить або на чиєму балансі перебуває цей будинок; судові справи по будинку чи землі; плани щодо його знесення, реконструкції чи реставрації. 

Будуть тут і дані, які ми самостійно знаходимо в архівах: наприклад, архітектурні креслення, ескізи та проєктні рішення щодо кожного будинку. 

Окремими елементами будуть фотохроніка (як впродовж років змінювалися фасади та інтер’єри) та контакти активістів, які займаються порятунком конкретної будівлі. 

Крім того, по кожному об’єкту користувачі зможуть надіслати запит до чиновників або скласти звернення до депутата — за допомогою вже готової електронної форми.  

Що далі?

На щастя, наш проєкт вже знаходить підтримку серед містян. Зокрема, після нашої лекції про потенціал закинутих будинків Києва, до нашої команди приєдналося майже два десятки волонтерів. І зараз ми працюємо ще натхненніше.   

Після того, як ми закінчимо роботу з відкритими реєстрами, і знатимемо, кому належить та чи інша будівля, ми будемо контактувати з власниками. Сподіваємось, що ми зможемо знайти з ними спільну мову і домовитися про реновацію будинку — або ж, якщо у них не буде грошей, запустити для неї спільнокошт.   

Дещо простіше буде домовитись із містом, якщо будинок знаходиться у комунальній власності. Ми готові стати посередниками між відповідальним бізнесом, у якого є гроші, та міською адміністрацією, у якої є дозволи. Крім того, ми зможемо залучити грамотних експертів, які оцінять, у скільки може обійтися реновація — і як провести її так, щоб всі були задоволені результатом.    

Фото: Анна Лисун

Втім, у недалекому майбутньому  значною проблемою для українських міст може стати якісна реставрація будинків. Справа в тому,  що за рішенням Кабміну у нас вже кілька років не вчать спеціалістів-реставраторів. І це серйозний виклик для того, щоб не просто зберегти історичну забудову Києва, але й вдумливо її відновити.   

Чудовим прикладом для нас слугує Берлін. Багатьом вже набридло, що його постійно порівнюють з Києвом, але ці міста дійсно схожі. Щоправда, до збереження історичної архітектури там ставляться набагато серйозніше, ніж у нас. 

Берлінці вельми скептично ставляться до комерційних проєктів, які передбачають знесення старих будинків. Як правило, такі проєкти просто не проходять громадські слухання — яких, до речі, у нас немає, а якщо вони й проводяться, то їхні рішення необов’язкові до виконання.  

Натомість місцеві громади дуже активні у відновленні історичної архітектури. Вони домовляються з містом, залучають меценатів і уважно, аж до найменших подробиць, стежать за всіма реставраційними роботами.