З початком карантину українська влада повсякчас закликає громадян до відповідальності, просячи залишатися вдома і дотримуватися всіх приписів, аби зменшити кількість захворювань на COVID-19.

З 6 квітня почали діяти суворіші обмеження в Києві, за порушення яких міська влада одразу почала штрафувати. Але чи виконує влада, своєю чергою, обов’язки перед громадянами, забезпечивши, скажімо, надійний захист лікарів і необхідне обладнання в лікарнях? Наскільки відповідальними є дії держави, яке без упину закликає громадян до відповідальності? Про виклики і специфіку роботи під час пандемії «Хмарочос» розпитав фельдшера швидкої допомоги, який працює в Києві. Лікар висловив бажання розповісти про все анонімно.

Умови роботи

Я працюю фельдшером медицини невідкладних станів вже десять років – з тих пір, коли мені було 18 років. З моменту введення карантину роботи поки що суттєво більше не стало. Але, гадаю, пік захворюваності ще не настав. Тому ми готуємося до більших навантажень. 

Головний виклик, з яким ми стикаємося, це, здебільшого, самі люди. Адже ти бачиш людину у досить вразливому стані, ну або знервованих рідних цієї людини. Люди хвилюються, перестають себе контролювати. 

Крім того, зміна – це 24 години на добу. Після цього – три дні вихідних. Але це справді 24 години безупинної роботи. І потім увесь наступний день ти спиш. Тобто насправді вільного часу не так багато. І здебільшого, він іде на відновлення сил. Тут потрібна витривала психіка. Після двох років роботи в швидкій уже є ризик психічного розладу.

Чи достатньо захищені медпрацівники?

Нас, звісно, забезпечили засобами захисту, але недостатньо. Катастрофічно не вистачає масок. Скажімо, є у нас дві маски на зміну, але цього мало. Так само у нас є два захисні костюми. Якщо надходить виклик з підозрою на коронавірус, то до пацієнта заходить хтось один із бригади, щоб зекономити засоби захисту. Однієї людини насправді достатньо, щоб надати невідкладну допомогу. Але раптом одразу буде наступний такий виклик, а резерву немає. Тому ходимо по одному.

Волонтери приїздили, видали нам по масці. Дякуємо їм за це. Втім, така допомога несистемна і не може глобально вирішити проблему. Нам потрібно більше масок, більше засобів захисту, більше санітайзерів. Так само не вистачає респіраторів, не масок, а саме респіраторів, які мають бути в медпрацівників. Зараз на всьому доводиться економити. Ну і це такий тривожний стан. Коли ти знаєш, що не маєш ніякого запасу. 

Медпрацівники відчувають себе покинутими владою. Хоча звідусіль ми тільки й чуємо звіти про готовність, витрачені кошти. Насправді, як на мене, наша медична система зовсім не підготовлена до епідемії. І я боюся навіть уявити, що буде, коли спалах дійде до пікового стану. 

Адже в медичної системи і без коронавірусу багато проблем. Палати у відділеннях переповнені. Буває, що люди лежать у коридорі – інших захворювань ніхто не відміняв. 

Проблема в тому, що в нас розірвані всі зв’язки всередині системи. Наприклад, в нашій кареті швидкої є препарат для тромболітичної терапії. Він коштує 17 тисяч гривень. Але невеликої деталі, щоб ввести цей препарат хворому, немає. Або, скажімо, в нашій швидкій є апарат ШВЛ. Але він не працюватиме без трубки, яка коштує 600 гривень. Але мені ніхто ці 600 гривень не дасть. Виходить, я повинен за свої гроші її придбати чи як? Це виглядає так, ніби людина купила дороге авто, але вирішила їздити без резини.

200% надбавки лікарям – це правда?

Наразі я отримую вісім тисяч гривень на місяць – це з надбавками за стаж. Якщо, наприклад, людина приходить працювати без досвіду, то вона отримуватиме десь п’ять тисяч гривень. Справа в тому, що приблизно п’ятдесят відсотків зарплатні доплачує нам місто Київ зі свого бюджету. А взагалі-то ставка працівника швидкої – це приблизно дві з половиною тисячі гривень. Так, мінімальна зарплата зараз – 4723 гривні. Ну фельдшеру платять, скажімо, дві ставки, і так виходить мінімалка. Це дивна система, і ніхто ззовні її не розуміє. Всі дивуються.

Я не знаю, як зараз буде. Нам справді обіцяли надбавку 200%. Може бути таке, що заберуть всі попередні надбавки і додадуть нові. І зрештою, сума лишиться та сама. Я оцінюю цю заяву як просто саморекламу влади. Люди зараз активно читають новини і гадають, що це справді жест турботи про медпрацівників. Поки я цієї турботи не відчув. 

Крім того, після реформи швидка стала неприбутковим комунальним підприємством. Тобто наша ставка нібито зберігається, але також нам обіцяють доплату за кількість людей, до яких ми виїхали. Раніше проблемою було те, що всі автівки були на балансі у «Київмедспецтрансу». З цим було пов’язано багато корупційних схем. Після реформи автівки нібито на балансі у швидкої допомоги. Але поки незрозуміло, на краще це чи ні. 

Як медпрацівники доїжджають на роботу
після зупинки громадського транспорту?

Я зараз їжджу на роботу власною автівкою. Але для багатьох зупинка громадського транспорту стала викликом. Звісно, люди кооперуються, підвозять один одного. Хтось користується додатком «Підвези лікаря». Uber надає безкоштовні поїздки, але це тільки для працівників інфекційних відділень. Тобто, приміром, фельдшерів швидкої це не стосується. Деякі служби таксі надають знижку. Але з нашою зарплатою на таксі не поїздиш. Хоча дехто все-таки так робить. Кажуть, звільнятися ще гірше, бо страшно взагалі без роботи залишитися. 

Нам взагалі не запропонували жодної альтернативи громадському транспорту. Люди домовляються між собою. Добираються на роботу тільки завдяки самоорганізації. Ні від міської влади, ні від керівництва ми не отримали ніяких пропозицій. 

А на кареті швидкої розвозити людей заборонено, бо ми не можемо записати це як виклик. Хоча, здавалося, це можна було б це вирішити на законодавчому рівні. Зробити постанову, яка виділить кошти на розвозку. Тим більше, що в нашому разі автівка вже є, і вона може вмістити чимало людей. Але ні. 

Швидка – посередник конфлікту
між стаціонаром і поліклінікою

Часто буває, що у швидку телефонують люди, які насправді не потребують невідкладної допомоги. Наприклад, люди з хронічними захворюваннями. Тобто по суті їм потрібно йти в поліклініку і з’ясовувати свою проблему. Але поліклініка викликає у людей розгубленість. Зараз ти йдеш до сімейного лікаря, який направляє до спеціаліста. І з цього моменту починаються складнощі – то треба чекати довго, щоб записатися, то немає якогось необхідного папірця. Тому такі люди часто просто викликають швидку. Ми їх привозимо. А в стаціонарі зневажливо називають нас за це «таксистами». Але ж людина потребує допомоги. І якщо швидка – єдиний спосіб її отримати, то як ще нам діяти? Навіть якщо конкретно ця людина потребує не швидкої, а просто допомоги лікарів.  

Медична система України  – це суміш корупції і бюрократії. Тобто якби не було бюрократії, то корупцію ще, мабуть, можна було б побороти. А так вони підживлюють одна одну. І, здається, що бюрократія якраз створена, щоб збільшувати корупцію. 

Попри все сказане, швидка медична допомога працює. І я думаю, наразі це одна з найефективніших ланок медичної системи. Було таке, що я звільнився. Писав заяву на три сторінки про те, що мене не влаштовує. Але потім знову повернувся. Ця робота викликає залежність, і від неї не так просто відмовитися. Для мене особисто розрадою стає відчуття, що я роблю щось важливе. Така от моральна компенсація шкоди. 

Треба апелювати до свого здорового ґлузду

Усім громадянам я порадив просто апелювати до здорового ґлузду. Карантин – це, мабуть, правильно і важливо. Хоча заборона гуляти в парках, як на мене, сумнівна. 

Скажімо, нещодавно бачив чоловіка, який виходив із супермаркету в рукавичках, окулярах, масці – ніби про все подбав. Але раптом у нього задзвонив телефон. Він бере слухавку в рукавичках. Тоді сідає в авто, знімає рукавички, і продовжує розмовляти по телефону. Навіщо в такому разі взагалі одягати ті рукавички? Їх можна не носити, якщо ретельно мити руки і не торкатися обличчя. Не бійтеся дезинфікувати телефон та інші речі, які ви постійно з собою носите. І просто аналізуйте свої дії. Це не так складно. Поради порадами, а здоровий ґлузд ніхто не відміняв.