У зв’язку з карантином, який наразі поширився ледь на весь світ, релігійні спільноти перейшли на комунікацію онлайн і приватне духовне спілкування, адже в більшості країн храми закрили на час пандемії. 10 квітня Папа Римський провів традиційну п’ятничну хресну ходу на майже порожній площі у Ватикані. 

В Україні Великодню службу за католицьким обрядом також провели онлайн, а Києво-Печерську Лавру через велику кількість хворих на COVID-19 закрили на карантин (хоча раніше в лаврі хотіли провести Великодню службу попри обмеження, запроваджені у зв’язку з пандемією коронавірусу). При цьому поліція вже склала три протоколи за порушення карантину священиками на Вербну неділю (12 квітня). 

А як поводилися представники релігійних спільнот у часи епідемій і карантину в минулому?

Про ізоляцію хворих можна прочитати
ще в Біблейських текстах

Цікаво, що Біблія – це перша книга, в якій задокументована згадка про необхідність ізолювати хворих на проказу. У Книзі Левит так описано «ізоляцію» прокаженого:  «Якщо на шкірі тіла його пляма біла, але вона не виявиться заглибленою у шкіру, і волосся на ній не змінилося на біле, то священик повинен замкнути того, хто має виразку, на сім днів; у сьомий день священик огляне його, і якщо вираз­ка залишається у своєму вигляді і не поширюється виразка по шкірі, то священик повинен замкнути його на інші сім днів; у сьомий день знову священик огляне його, і якщо виразка менше помітна і не поширилася виразка по шкірі, то священик повинен оголосити його чистим: це лишаї, і нехай вимиє одежу свою, і буде чистим». 

А саме слово «карантин» італійського походження і означає сорокаденний період (quaranta giorni). Так назвали політику Венеції (у 1377 році), яка передбачала затримання на 40 днів суден із країн, що постраждали від чуми, аби не допустити розповсюдження хвороби. З 1670-х років слово почали вживати для позначення будь-якого періоду вимушеної ізоляції.  

Раніше англійською мовою слово означало сорокаденний період, коли вдова має право залишитися в будинку свого померлого чоловіка (1520-ті роки), а латинське quarentyne у XV ст. вживалося для позначення пустелі, в якій Христос постився 40 днів. 

Історики припускають, що пандемія Антонінової чуми в Римській імперії у II ст. н.е. сприяла поширенню християнства, адже християни піклувалися про хворих, створювали лазарети, де проповідували свою релігію.  

Мартін Лютер: дотримування карантину
рівносильно заповіді «не вбий»

У 1527 році, коли бубонна чума потрапила у Віттенберг, Мартін Лютер, католицький священик, який ініціював Реформацію, відмовився тікати з міста, аби захистити себе, внаслідок чого загинула його донька Єлизвета. Після цього він написав трактат «Чи повинні християни тікати від чуми?», в якому йшлося про необхідність дбати про інших, тобто дотримуватися всіх правил гігієни та приписів карантину, аби зменшити ризик поширення хвороби і не заразити людей довкола. Лютер апелює до п’ятої заповіді – «не вбий», наголошуючи, що найважливіше – не загрожувати іншим через свою недбалість чи необачність. 

Папа Олександр VII: урочистості та обряди
під час чуми лише за закритими дверима

Водночас під час чуми 1656 р. Папа Олександр VII робив рішучі кроки для стримування інфекції – усі публічні місця, включаючи папські каплиці та церкви, були закриті, а масові події, як-от святкова хода чи меса, скасовані, розповідає Vatican News. Церква робила все можливе, аби уникати будь-кого скупчення людей. «Конгрегація охорони здоров’я» (яка займалася чумою в Римі) госпіталізовувала хворих у різні частини міста, організовуючи окремі простори для хворих, людей із симптомами захворювання і тих, хто одужує. Також діяв обов’язковий карантин для людей, які контактували з хворими. Крім того, урочистості та обряди відбувалися за закритими дверима. Церква і віряни обмежувалася приватними й особистими формами звернення до Господа та молитвами. 

Незважаючи на обмеження, римляни продовжували відвідувати церкву Святої Марії в містечку Портіко, адже там була ікона Пресвятої Богородиці, яка вважалася захисницею від чуми. Побоюючись, що скупчення людей може призвести до поширення інфекції, «Конгрегація охорони здоров’я» наказала закрити церкву.

Кардинал Чарльз Борромео: вівтарі
на перехрестях, щоб віряни молилися прямо біля дому

Коли Мілан чума захопила Мілан у 1576 році, губернатор міста ввів обмеження на паломництво. В’їзд до міста дозволяли лише невеликим групам до десяти людей, які мали у своєму розпорядженні документ, виданий органами охорони здоров’я про відсутність симптомів хвороби.

Кардинал Чарльз Борромео, архієпископ Амброзійської єпархії, закликав священиків допомагати хворим, і сам робив те саме. При цьому кардинал, усвідомлюючи ризики зараження, завжди дотримувався безпечної відстані зі своїми співрозмовниками. Він  також часто змінював одяг і прав його в воді, що закипає. Все, до чого він торкався, кардинал дезинфікував вогнем або губкою, змоченою в оцті, яку завжди носив із собою. Крім того, він зберігав монети для милостині в спеціальній банці з оцтом. 

Архієпископ також запровадив загальний карантин для усіх містян, наказавши їм сидіти вдома 40 днів. Ходити до церкви жителям Мілану було заборонено. Натомість Чарльз Борромео наказав зорганізувати вівтарі на перехрестях, щоб віряни могли молитися прямо біля своїх будинків. 

Як бачимо, церковні діячі в часи невіддільності були відвертими захисниками соціальних обмежень, проявляючи в такий спосіб свою відповідальність за здоров’я підданих і вірян. 

До речі, в своєму Великодньому зверненні Папа Римський Франциск наголосив, що через страждання, які викликала пандемія коронавірусу, урядам країн світу потрібно задуматися про введення безумовного базового доходу. Він також додав, що переосмислення пріоритетів після кризи має врешті-решт призвести до загального доступу до «трьох Ts»: Trabajo (робота), Techo (житло) та Tierra (земля та їжа).

Читайте також: Іспанія може стати першою країною Європи, що впровадить постійний базовий дохід